(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)
Окупація, якої не було. Балтія, Афганістан, Крим
Чи наважиться російська Державна дума на ухвалення закону, що визнає недійсною постанову З'їзду народних депутатів СРСР про засудження підписання пакту Молотова-Ріббентропа та секретних протоколів до цього документа? Якщо ухвалить, думаю, нічого несподіваного в цьому не буде. У Росії вже не раз на найвищому рівні ‒ зокрема і в заявах зовнішньополітичного відомства цієї країни давалась висока оцінка союзу Сталіна та Гітлера, а сам пакт ‒ у повній відповідності з вигадками радянської пропаганди ‒ оголошувався необхідним для країни й дуже корисним рішенням.
У вересні 2019 року саме така оцінка пакту була подана в заяві російського МЗС, яка з'явилася саме в річницю спільного параду радянських і нацистських військ в окупованому Бресті, якраз після знищення агресорами Польщі.
Ну а що стосується спільних протоколів, які поділяли Європу між двома диктаторами-убивцями, то їх існування радянські керівники спокійно заперечували і приховували аж до горбачовської перебудови. Чому б і зараз не вдати, що їх ніколи не існувало?
Питання «реабілітації» пакту особливо цікаве в ці червневі дні, коли відзначається 80-а річниця окупації радянськими військами країн Балтії. Тієї самої окупації, факт якої був фактично констатований при визнанні відновлення державності Латвії, Литви та Естонії відповідним рішенням Державної ради СРСР у 1991 році та тієї самої окупації, факт якої заперечує російське керівництво.
Саме у червневі дні 1940 року буквально за декілька днів радянські війська взяли під свій контроль державні установи та всю інфраструктуру Балтійських країн, замінили там владу, і вже через декілька місяців маріонеткові «парламенти» цих держав, до виборів в які були допущені тільки комуністи та їхні союзники, попросилися в Радянський Союз. «Добровільно».
Сьогодні, звичайно, серйозно говорити про «добровільність» такого приєднання не наважиться, думаю, жодна людина, яка хоча б приблизно знає радянську історію, розуміє, як взагалі в Радянському Союзі все це робилося. Але є й інший аргумент, куди важливіший для сучасних ревнителів «побєдобєсія» ‒ приєднання Балтійських країн було важливе зі стратегічної точки зору, щоб «відсунути» кордон. Словом, якби не ми ‒ там був би Гітлер.
І ось у цьому, переконаний, якраз полягає найголовніша брехня, яка потім буде застосовуватися і в період окупації Афганістану, і при анексії Криму. Річ у тім ‒ і про це мало хто пам'ятає сьогодні ‒ що на момент окупації Латвії, Литви та Естонії на території цих країн вже перебували значні військові контингенти Радянського Союзу, які з'явилися там після ультиматуму з Кремля. І ці контингенти перевищували за чисельністю армії Балтійських країн.
А ось Гітлер, навпаки, евакуював з Балтії всіх місцевих німців, тому що знав про майбутню радянську окупацію. У червні 1941 року рейхсвер без особливих проблем окупує і Латвію, і Литву, й Естонію. Жодної стратегічної переваги від перебування на території цих країн Червона армія не отримає.
Але від цього радянська пропаганда не зміниться. Коли готувалася окупація Афганістану, у Москві знову заговорять схожою мовою: якби не ми, туди прийшли б американці. Але у 1979 році в Кабулі був дружній до Радянського Союзу режим і саме він просив про військову допомогу. Тільки не проти американців, а проти власного народу.
У Криму ‒ як і в Балтійських країнах у 1940 році ‒ вже була на момент окупації російська військова база
Коли буде ухвалюватися рішення про анексію Криму, теж, нагадаю, знову згадають про американців. І знову ця версія не буде витримувати жодної критики з однієї простої причини. У Криму ‒ як і в Балтійських країнах у 1940 році ‒ вже була на момент окупації російська військова база. І жодних юридичних можливостей її позбутися в України після Харківських угод не було. Які американці?
Є пропаганда і є історія. І можна, звичайно, ухвалювати будь-які постанови Державної думи, але ось тільки правди про те, що відбувалося з радянськими й російськими вторгненнями в сусідні країни це не змінить.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода