Співробітники петербурзького науково-інформаційного Центру «Меморіал» судяться із регіональним управлінням Федеральної служби безпеки Росії щодо порушення прав на отримання інформації і обмежень у копіюванні документів. Суд у першій інстанції у задоволенні позову відмовив, але правозахисники це оскаржили в другій інстанції.
Правозахисники пітерського «Меморіалу» вирішили позиватися до ФСБ, коли не змогли отримати конкретні документи із справ трьох репресованих, у пам'ять про яких жителі Петербурга хотіли встановити таблички в рамках проекту «Остання адреса».
Цей проект є громадською ініціативою і має на меті увічнити пам'ять жертв політичних репресій та державного свавілля у роки СРСР. Активісти проекту збирають інформацію про репресованих і розміщують на фасадах будинків, адреси яких стали останніми прижиттєвими адресами жертв репресій, персональні меморіальні знаки єдиного зразка. Основний принцип цього проекту – «Одне ім'я, одне життя, один знак».
Пітерські правозахисники не змогли зробити копії з документів, потрібні їм для встановлення останньої адреси репресованих.
«Ще два роки тому ми могли приходити в архів і хоч щось копіювати, то тепер ми цього не можемо. Для родичів репресованих ситуація теж не поліпшується, але їм все-таки дозволяють робити копії, а дослідникам і активістам – ні», – розповідає представниця «Меморіалу» Євгенія Кулакова.
Такі ж проблеми мають і ті родичі репресованих, які не можуть знайти або відновити документи, що підтверджують родинні зв'язки. А це трапляється дуже часто, оскільки під час масових репресій і терору зникали і люди, і документи. Багато хто, рятуючись змінював прізвище собі та дітям.
«ФСБ дозволила нам ознайомитися із архівно-слідчими справами, але не дала зробити копії, пославшись на Закон про реабілітацію, який, на їхню думку, гарантує право копіювання тільки родичам. Решта можуть лише ознайомитися зі справами – переписувати можна, а фотографувати ні. Так ось, один із трьох репресованих – Адам Францевич Сорочинський. Встановити йому пам'ятну табличку на будинку, де він жив, хоче його правнучка, але у неї немає можливості довести свої родинні зв'язки, оскільки люди кілька разів змінювали прізвища і навіть по-батькові. Відвідати архів ФСБ вона теж не може», – розповідає Кулакова.
Три долі – три історії для позову
Адам Францевич – поляк, народився у Польщі в 1895 році, жив в тогочасному Ленінграді, працював на заводі «Адміралтейські верфі», який раніше називався заводом імені Марті. До 1921 року він служив на Червоному флоті. В обвинувальному висновку сказано, що нібито його «завербував якийсь терорист, шпигун і диверсант», і з тих пір він належав до Польської організації військової, шпигував на користь Польщі, «готував диверсії і замахи». У справі проходило кілька співробітників заводу – нібито вони в разі війни з Польщею готувалися вивести з ладу кораблі. Він був засуджений і розстріляний у вересні 1937 року в рамках «польської операції НКВС».
Друга історія – справа Михайла Васильовича Брандта, він працював педагогом у школі допризовників. Його заарештували в 1936 році, справу порушили проти трьох – самого Брандта і Льва Бітнера з дружиною. Фабула справи така: дружина Бітнера взяла в заводській бібліотеці книжку «Друг народу Марат», дала почитати чоловікові, а він написав на полях антирадянські гасла, потім дружина здала книгу назад, таким чином, багато робітників заводу імені Леніна могли ці гасла побачити. Слідчі визнали, що про написи в книзі знали дружина Бітнера і Брандт, тому вони теж проходять у цій справі. У справі є ще один епізод – Брандт з Бітнером обговорювали діяльність народовольців і позитивно про неї відгукувалися, а значить, на думку слідчих, «виправдовували тероризм щодо чинної радянської влади». І ще Брандта звинувачували в тому, що на виступі в університеті в 1927 році він цитував Зінов'єва.
Брандт був відправлений на Соловки і згодом увійшов до складу знаменитого Соловецького етапу, тих 1111 осіб, які були розстріляні в Сандармоху. Йому теж хотіли встановити табличку в рамках проекту «Остання адреса».
Третя справа, що лягли в основу позову до ФСБ, це справа Виноградова.
Жителька Петербурга, яка встановила табличку «Останнього адреси» своєму дідові, вирішила перевірити, хто ще жив у цьому будинку і був репресований, і також увічнити їхню пам'ять. Одним із колишніх мешканців будинку виявився священик Нікольського собору Виноградов. Коли з'явилася заявка на табличку «Останнього адреси» в пам'ять про нього, вивченням його справи зайнялася співробітниця «Меморіалу», архівістка Олена Кондрахіна.
Вона вважає цю справу типовою для часів Великого терору, коли людину звинувачують у контрреволюційній діяльності і засуджують до розстрілу. Пізніше Виноградов був реабілітований.
ФСБ приховує надто багато – дослідники
Навіть допускаючи родичів і дослідників до справ репресованих, ФСБ приховує занадто багато, переконана Кондрахіна.
Ні родичі, ні дослідники не можуть подивитися сторінки, що стосуються інших учасників колективних справ, або показання свідків, що давалися під час реабілітації 1956 року народження, і багато іншого, а значить, не можуть скласти ясну картину механізму терору і фабрикування справ.
Наприклад, розповідає дослідниця, у 1956 році була така практика: робився «передопит» свідків, і часто людина, яка колись стверджувала, що його знайомий або сусід веде, скажімо, контрреволюційну пропаганду, через 20 років каже, що його «не так зрозуміли».
Ми вважаємо, що це є обмеженням нашого права на інформаціюМеморіал
«Це дуже важливі речі, але ми їх не можемо вивчати, тому що з часу цих передопитів ще не пройшло 75 років. В останній раз, коли я була в архіві, мені дали подивитися всього 10 листочків зі справи, і навіть довідка про реабілітацію людини була зашита у великий конверт із запискою, коли він реабілітований і яким органом, але ніяких подробиць дізнатися було не можна. Тобто сам порядок ознайомлення з архівними справами дуже ускладнює дії дослідників. Ми не розуміємо, чому не можна фотографувати справу – якщо ти вже сидиш і читаєш його і навіть переписуєш від руки. Але нам кажуть, що зйомка на об'єкті заборонена, а такі усні пояснення не можна довести у суді. І час ознайомлення зі справами обмежений – дають дві години. Ми вважаємо, що це є обмеженням нашого права на інформацію. І це ми говоримо тільки про справи реабілітованих людей, але ж є цілий пласт справ тих людей, хто не реабілітований, і до них взагалі не можна дістатися», – розповідає представниця «Меморіалу».
Що хочуть правозахисники та рідні репресованих?
Ольга Старцева, юрист петербурзької громадської організації «Громадський контроль», одна і позивачів у справі «Меморіал» проти ФСБ щодо доступу до архівів, не згодна із тим, як ФСБ трактує статтю 11 російського Закону «Про реабілітацію», а саме , що «там немає дозволу робити копії документів іншим особам» .
На її думку, ця стаття не забороняє копіювати документи, а відсилає до загальних норм Закону про архівну справу і до інструкції «Росархіву» про роботу з архівними документами, які передбачають можливість робити копії.
Однак, ФСБ вважає, що у них архів «не державний і давати до нього доступ вони не зобов'язані».
Тож, при ухвалене після розпаду СРСР законодавство має діяти, і нормативно нічого не змінилося, відбулися зміни у реальній практиці.
«Можливо, є якісь внутрішні розпорядження, про які ми не знаємо», – припускає Старцева.
«Представник ФСБ на суді нічого нам про них не сказав. А коли його питали, чому раніше дозволяли копіювати документи, а тепер не дозволяють, він відповідав – назвіть нам імена співробітників, які дозволяли, ми залучимо їх до дисциплінарної відповідальності», – розповідає правозахисниця.
Старцева вважає, що потрібно працювати і над розширенням переліку документів, до яких можливий доступ, наприклад, цілком зрозуміле бажання рідних дізнатися, хто саме обмовив їх репресованих родичів, а також інші обставини їхнього життя і смерті. Але це вже робота над зміною законодавства.
Поки ж, російські правозахисники намагаються добитися через суд зміни практики ФСБ забороняти про можливість вільно копіювати архівні документи.
Читайте ще:
Росії не вдасться знищити пам’ять про розстріли в Сандармоху – дослідник
Список розстріляних у Сандармоху українців і вихідців з України
