80 років тому, влітку 1937 року, тисячі співробітників НКВС, який очолював Микола Єжов, отримали директиву почати кампанію з виявлення, арешту і знищення «контрреволюційних елементів». 16 липня відбулася нарада Єжова з начальниками обласних управлінь НКВС для обговорення майбутньої операції. Учасник наради, начальник УНКВС Західно-Сибірського краю Сергій Миронов, повернувшись з Москви 25 липня 1937 року, провів оперативну нараду начальників оперпунктів, оперсекторів, ГО і РВ УНКВС ЗСК СРСР і пояснив їм деталі операції. Насамперед слід було брати весь «актив контрреволюції».
«Ліміт для першої операції – 11 000 осіб, тобто ви повинні посадити 28 липня 11 000 осіб. Ну, посадіть 12 000, можна і 13 000, і навіть 15 000.... Можна навіть посадити за першою категорією 20 000 осіб, – пояснивши, як виявляти і заарештовувати контрреволюціонерів, і що робити з членами їхніх сімей, Сергій Миронов перейшов до «технічних питань», як вбивати і ховати заарештованих: «Чим повинен зайнятися начальник оперсектору, коли він приїде на місце? Знайти місце, де будуть виконуватися вироки, і місце, де закопувати трупи. Якщо це буде в лісі, потрібно, щоб заздалегідь був зрізаний дерен і потім цим дерном покрити це місце, щоб всіляко конспірувати місце, де виконано вирок. Апарат жодним чином не повинен знати ні місце виконання вироків, ні кількість, щодо якої вони виконані, нічого не повинен знати абсолютно, тому що наш власний апарат може стати розповсюджувачем цих відомостей. Не думайте, що це така проста справа».
Для того, щоб вивозити арештованих, а потім тіла розстріляних, потребувався транспорт: «Треба подбати про пальне. Зараз збиральна, і з пальним можливі труднощі. Пальне нам збільшують на 35 тонн на місяць. Потрібно, щоб запас цей був недоторканним фондом на місцях, інакше ви не звезете заарештованих і не вивезете розстріляних. Все це треба передбачити».
Є в стенограмі і пояснення, як ховати розстріляних, щоб не заважала адміністрація кладовищ: «Усіх завідувачів кладовищ, якщо це контрики, прямо арештуйте. На цей час можна посадити своїх людей з оперативників, з кого хочете і платіть скільки завгодно. Посадіть на цю справу члена партії з працівників міліції, фельд'єгерів, почніть це завтра ж, тоді ми перестрахуємо себе. Коли на кладовищі буде своя людина, ви собі розв'яжете руки. Я не уявляю жодного завідувача кладовища, якого не можна було б посадити. Підберіть матеріал і посадіть».
Стенограму оперативної наради опублікував на своєму сайті дослідник з Томська Денис Карагодін, який кілька років займається розслідуванням обставин вбивства свого прадіда: Степан Іванович Карагодін був заарештований 1 грудня 1937 року працівниками Томського ГВ НКВС, засуджений особливою нарадою як «організатор шпигунської-диверсійної групи і резидент японської військової розвідки» до розстрілу.
Денис Карагодін вирішив встановити імена усіх, хто винен у фальсифікації звинувачення проти заарештованих у «харбінській справі» (Миронов говорить на оперативній нараді про необхідність заарештовувати «харбінців»), і простежити злочинний ланцюжок – від кремлівських ініціаторів Великого терору до простих виконавців в Томську (аж до водіїв «чорних воронків» і друкарок, які передруковували папери НКВС). Архіви радянських спецслужб неохоче діляться інформацією, але Денису вдалося роздобути документи, які свідчать про те, як працювала машина сталінських репресій, вбиваючи ні в чому не винних людей.
Ще один важливий документ, опублікований і прокоментований Денисом: «Оперативний наказ Народного комісара Внутрішніх справ Союзу СРСР №00486 від 15 серпня 1937 року», на основі якого і був заарештований Степан Іванович Карагодін. Йдеться в наказі, зокрема, про те, як розправлятися з сім'ями «контрреволюціонерів». «Арешту не підлягали: а) вагітні; дружини засуджених, які мали грудних дітей, тяжко або заразно хворі; ті, хто мав хворих дітей, які потребували догляду; ті, хто був похилого віку; б) дружини засуджених, які викрили своїх чоловіків і які повідомили про них органам влади відомості, що слугували підставою для арешту чоловіків». Всі інші категорії дружин слід було заарештовувати.
https://gdb.rferl.org/D292D697-FB4A-4F64-BA5E-
Навесні 1979 року паводок розмив берег річки Об біля міста Колпашево Томської області. Почали з'являтися кістки і муміфіковані тіла тисяч людей, убитих в тюрмі НКВС в 1930-1940-х роках і таємно тут похованих. Район був оточений військами КДБ СРСР і обгороджений парканом. До трупів прив'язували залізний лом і топили в річці. Про трагедію Колпашевського яру існує багато публікацій, але лише зараз Денису Карагодіну вдалося дізнатися імена співробітників НКВС, які вбивали людей. Він опублікував акт про виконання вироку у виконанні стосовно 14 осіб у в'язниці Наримського окружного відділу НКВС 18 жовтня 1938 року. Має намір Денис оприлюднити і імена співробітників КДБ і МВС, які в 1979 році знищували поховання.
Денис Карагодін розповів Радіо Свобода про те, як склалася доля учасників оперативної наради, яка поклала початок Великому терору в Західному Сибіру.
– Як Ви знайшли цю стенограму?
– Цей документ став доступний насамперед завдяки Управлінню ФСБ Росії Томської області. Він знаходиться в багатотомній слідчій справі колишнього начальника Томського міськвідділу НКВС Овчинникова Івана Васильовича. Овчинников вироком Військового трибуналу військ НКВС Західно-сибірського округу 19 травня 1941 року (у тому числі і за грубе порушення «соціалістичної законності») був засуджений і розстріляний; а після проведення фільтраційно-перевірочної роботи за матеріалами його слідчої справи визнано, що він не підлягає реабілітації, і його справа засекречена... Тому за можливість ознайомлення зі стенограмою опернаради потрібно дякувати саме співробітникам Управління ФСБ Росії Томської області, а не мені. Моя роль набагато скромніша – я всього лиш контекстно реалізував цей документ на сайті свого розслідування, прошив його гіперпосиланнями і проілюстрував фотографіями прямих відповідальних осіб. Окрім того, особливо підкреслю, що в суто науковому сенсі, моя публікація цього документа не є першою. Першою контекстною публікацією в інтернеті, можливо, так, але не першою як такою.
– Як склалася доля учасників наради?
– Згідно зі стенограмою опернаради, весь Західно-Сибірський край був розбитий на 14 оперативних секторів. Про це, до речі, як ви бачите з тексту стенограми, доповів Гречухін, до особистості якого ми не так давно, за неймовірним збігом обставин, з вами зверталися.
З цих 14 оперсекторів мене цікавив лише один – Томський. Ситуація в якому після проведення цієї операції склалася таким чином, що практично всі, за винятком вищезгаданого Івана Овчинникова, залишилися живі.
Прокурор Пілюшенко, незважаючи на свій арешт і навіть кількамісячне слідче ув’язнення, звільнився, відновився і успішно продовжив роботу, але вже в Новосибірську, далі в центральній Росії і закінчив своє життя немічним дідом в українському місті Запоріжжя. Встиг попрацювати за своє життя в 14 містах, зокрема навіть на посаді адвоката 1-ої юридичної консультації в місті Краснодарі.
Начальник 3-го відділу Томського міськвідділу НКВС Романов, незважаючи на те, що був засуджений, дивним чином під час відбуття вироку працював в системі ГУЛАГу в Новосибірську, закінчив своє життя немічним дідом в місті Кемерово.
Кат Томського міськвідділу НКВС Носкова після проведеної нею хвилі масових вбивств в Томську пішла на підвищення в Новосибірську і пропрацювала там на керівних посадах в УКДБ СРСР Новосибірської області. Померла в Томську в 1989 році, причому, схоже, жила поруч з тим дитячим садком, до якого я тоді ходив...
Її колега, кат Томського міськвідділу НКВС Зирянов розвернувся в масових вбивствах, але вже па полях Другої світової війни, масового вбиваючи червоноармійців в системі СМЕРШ (на посаді голови військового трибуналу). Далі працював в системі ГУЛАГ на Далекому Сході.
Його прямий керівник – начальник в'язниці Гнедік, як і його підлеглий, масово вбивав червоноармійців... Далі – система ГУЛАГ. Класика.
Кат Денисов закінчив своє життя в Новосибірську в 1944 році. Багато пив.
Інші відповідальні співробітники, як, наприклад, оперуповноважений Горбенко, прямий підлеглий Романова, дожив до старості в Томську... І так далі.
Більшість вижили, звичайно, і навіть непогано викрутилися, як, наприклад, абсолютний маніяк і садист Пастаногов, який встиг навіть «послужити» в «партизанському» загоні Медведєва, але швидко був списаний звідти (навіть звідти!); і пізніше, працюючи в системі ГУЛАГ, продовжував намагатися клепати справи, остаточно всіх дістав і його відсунули на задвірки історії остаточно... Але, принаймні, залишився живий. Тому що є і менш успішні життєві приклади.
Так, наприклад, начальник облікової частини (і кат за сумісництвом) Бебрекаркле помер в 1944 році, розстріляний в 1941 році Овчинников (наш сьогоднішній «герой»), розстріляний начальник УНКВС Красноярського краю Гречухін («герой» нашої попередньої з вами бесіди), розстріляні заступник начальника УНКВС у Новосибірській області Мальцев і його безпосередній начальник – начальник УНКВС у Новосибірській області Горбач, сам комісар 3-го рангу Миронов також розстріляний. Не кажучи вже про наркома Єжова, який теж розстріляний. Прокурор СРСР Вишинський, щоправда, жив добре в США і там помер в славному місті Нью-Йорку (не в розстрільній же ямі вмирати), зі знанням справи представляв СРСР на світовій арені в ООН. Прокурор Новосибірська Барков, щоправда, відзначився – викинувся з вікна, не давши себе остаточно замучити в стінах Новосибірського УНКВС (можливо, навіть викинувся і з того самого кабінету, в якому і відбувалася ця опернарада, але достовірно не скажу).
Життєвих історій багато... Можливо, навіть вже занадто. Всі вони потроху доповнюються на сайті мого розслідування.
– Що Вас найбільше вразило в цьому документі?
Всі сім'ї заарештованих бралися на облік для того, щоб потім попрацювати щодо них
– Головним чином частина про сім'ї. Коли всі сім'ї заарештованих бралися на облік для того, щоб потім попрацювати щодо них. Тобто, називаючи речі своїми іменами, початок Другої світової війни, точніше фаза, коли націонал-соціалістична Німеччина напала на націонал-соціалістичну державу Сталіна (якщо ми будуємо «соціалізм в окремо взятій країні», то це саме націонал-соціалістична держава), за фактом врятували ці сім'ї, кинувши їх, щоправда, в жорна вже іншої м'ясорубки. Але в цих нових жорнах, принаймні, у них був шанс вижити – як, наприклад, у мого діда, який потрапив із Сиблагу у штрафбат.
Дивлюся ось, наприклад, на орден Червоної зірки мого діда і на такий же орден у ката Носкової або Гнедіка (чи багато кого ще) і порівнюю: кому за що його дали. Дідові за бойові операції, по суті, за те, що врятував в результаті і цих же Носкову, а Носковій за те, що вбивала тих, хто їх же і рятував, не кажучи вже про 1937-1938-і.
– Як просувається Ваше слідство?
– Докладний розвиток можна відстежити на самому сайті розслідування. Там багато всього, не хочу перераховувати. Єдине, зараз моя головна мета – виявити особисту «тюремну» справу. Вона заводилася під час утримання ув'язненого у в'язниці до розстрілу. І, наскільки я знаю, щодо тих, кого розстріляли, ці справи існують точно. Часто чую від різних людей, що розшукуваної мною справи не існує (а є тільки архівно-слідчі і не більше), але продовжую її шукати. У ній, я вважаю, облікова картка «прибув/відбув», а також, можливо, і фотографія. Фотографія – моя основна мета – це останній символ, образ. Можливо, її й в цій справі немає, але я все ще сподіваюся її знайти. Де саме можуть бути «тюремні» справи розстріляних в 1938 році в Томську? З'ясовую.
Оригінал матеріалу — на сайті Російської редакції Радіо Свобода
