Громадська активістка Тетяна Максименко народилась, виросла і мешкає на Подолі – одному з районів Києва, відомому від часів Київської Русі. Максименко разом з іншими активістами намагається зупинити знищення історичних кварталів на Подолі, гуртуючи довкола себе небайдужих містян. Про свою громадську діяльність Тетяна Максименко розповідає Радіо Свобода.
– Я не представляю жодну з громадських організацій чи ініціатив, але товаришую з багатьма небайдужими киянами, які створюють такі організації: це і «Громадська варта Подолу», і «Старий Поділ».
Я не представляю жодну з громадських організацій, але товаришую з багатьма небайдужими киянами, які створюють такі організації
А ще мешканці кварталу «Воздвиженський» створили свою спішльноту – ОСН (орган самоорганізації населення – ред.) «Наша Воздвиженка», які опікуються розвитком території та створенням комфортного середовища для мешканців «Воздвиженки». Також активно відстоює інтереси мешканців Подолу і група «Подоляночка».
– Отже, у районі чимало активістів. З якими проблемами вони, і ви стикаєтесь, чи знаєте, як їх вирішувати?
– «Больових точок» вистачає, для мене основна – це забудова, часто незаконна. Це все те, що стосується так званого «ущільнення» будинків і цілих житлових кварталів.
«Ущільнення» не є новим явищем на Подолі, у цьому районі здавна «ущільнювали» будинки, але раніше не було таких кричущих забудов і, як результат, спотворень історичних кварталів району. І з цим справді треба боротись, і ми це робимо на різних рівнях.
– З вашого досвіду, коли почались серйозні проблеми із забудовами?
– Найбільші проблеми, за моїми спостереженнями, почались з 2014 року: увага небайдужих киян була прикута до Майдану, потім почалась російсько-українська війна, й наша увага була прикута до подій на сході України.
Забудовники ж часу не гаяли: у 2014 році посеред Подолу, на вулиці Нижній Вал 27-29 збудували «будинок-монстр», під ним проходить газова магістраль та лінія метро.
Спеціалісти вважають, що там нічого не можна було будувати, окрім хіба що маленької хатинки. До речі, у 2017 році експерти Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз визнали побудову цього «монстра» незаконною».
– Які ще проблемні місця потребують уваги громади і влади?
– На розі вулиць Кожум’яцької і Нижній Вал є будівельний майданчик, щодо його законності в активістів виникли питання, наразі через суд ми шукаємо відповідей. А поки що ми висадили маленький фруктовий сад на цьому майданчику.
Ми висадили маленький фруктовий сад на порожньому майданчику
До речі, копали ми тут ямки для висадки дерев – і знайшли стародавні монети та фібули, цей невеликий скарб археологи дослідили й виявили, що це римські монетки та прикраси.
– Як вашим однодумцям вдалось вберегти сквер біля кінотеатру «Жовтень»?
– Сквер носить ім’я «Червоної пресні», тобто, назва дотепер не декомунізована. 2011 року постійна комісія Київської міськради з питань екологічної політики надала статус скверу цій ділянці на вулиці Костянтинівській, 28-30, а три роки тому сквер було реконструйовано.
Збереження скверу – особистий героїчний вчинок Інесси Матвієнко, на жаль, уже покійної. Інесса Матвієнко все життя прожила на Подолі, досліджувала його, боролась проти руйнування старовинних подільських садиб і будинків, була секретарем громадської організації «Старий Поділ». Вона дуже багато сил та енергії вкладала у Поділ, його збереження і розвиток. Вважаю, що збереження скверу – її особиста перемога.
– Ви народились на Подолі і мешкаєте у цьому районі. Чи маєте відчуття, що це – ваша територія, ваша зона комфорту?
– Так, я вважаю Поділ своєю домівкою, я люблю його. І навіть коли бачу бруд на вулицях, думаю: «Це ми тут погано прибираємо». Мені важко виокремити щось одне, бо для мене Поділ є цілісним.
Думаю, якби всі кияни, всі, хто проживає у столиці України, ставились до міста як до своєї території і своєї зони комфорту, – нам би не доводилось боротись за збереження його історії та історико-культурних пам’яток.
