Із наближенням дати президентських виборів, Росія активізувала зусилля щодо впливу на передвиборну гонку в Україні. У недавньому звіті розвідки США йдеться, що Кремль прагне застосувати низку інструментів, щоб «скористатися крихкою економікою Києва, корупцією, кібер-вразливістю і суспільним невдоволенням». Яка ж їхня мета? Перемогти Петра Порошенка і привести до влади менш антиросійськи налаштований уряд, стверджує дописувач «Газети по-українськи» науковець Адріан Каратницький. Він вважає, що для Путіна не так важливо, хто саме переможе на виборах в Україні. Головне, щоб це не був чинний президент. Перемога будь-якого з двох інших лідерів гонки – політично недосвідченого Володимира Зеленського та політичного старожила з лівими поглядами Юлії Тимошенко – може дестабілізувати ситуацію всередині країни і відкрити двері для ще більшого впливу Росії. На цьому наголошується в статті «Росія кинула сотні мільйонів доларів, щоб зірвати вибори в Україні, або Чому Захід знову полюбив Порошенка».
Ті, хто найбільше кричить про відсутність реформ, – вони ж їх ніколи й не допустять. Без реформ комфортніше, наголошує в газеті «День» літературознавець і громадський діяч Іван Дзюба. Він вважає, що в країні голосування стало не вільним, а протестним: українці голосують на виборах не за, а проти. Тобто, якщо хтось голосує нібито за когось, то він насправді голосує не за нього, а проти когось чи чогось. А як голосує проти когось – то це за когось чи за щось. Така собі гра в невпізнанки. Нині проти Петра Порошенка ополчилися найрізноманітніші політичні авторитети чудернацького пострадянського простору, зазначає дописувач. Телеекрани та сайти сповнені шаленої ненависті і маячні, у брудних хвилях якої безнадійно потопають нечисленні уламки посутньої критики. За цих умов Іванові Дзюбі хочеться голосувати саме за Петра Порошенка. І хоча це емоційний імпульс, визнає автор, але є і цілком раціональні мотиви. Про них він розповідає в матеріалі «Моє протестне голосування».
«Якщо говорити про тези передвиборчої кампанії, то одним із основних негативних моментів, – це те, що в них переважає форма, а не зміст», –наголошує в газеті «День» голова Комітету виборців України Олексій Кошель. Він переконує, що програми кандидатів залишаються дуже низької якості. 50 відсотків тез – це питання, які не стосуються компетенції президента або мають до них частковий стосунок. 20 відсотків виборчих програм – це загальні слова або тези із автобіографій. А на підтримку євроінтеграційних процесів висловилися лише 19 кандидатів із 44-х. Про НАТО половина кандидатів говорить або в негативі, або просто уникають цього питання. Ще один негативний момент: вісім кандидатів не включили у свою програму тези про повернення Криму до складу України.
«Газета по-українськи» коментує призначення президентом заступником секретаря Ради національної безпеки й оборони полковника Сергія Кривоноса. Він – легенда російсько-української війни, зазначає видання. У середовищі військових добре знають: ця людина нетерпима до корупції й тим паче обкрадання армії. Призначення Кривоноса в РНБО – ще вдалий хід Порошенка після звільнення Гладковського, й звернення до НАБУ з вимогою взяти розслідування у свої руки, ініціювання аудиту «Укроборонпрому» та ревізії всіх його контрактів. Однак опоненти Порошенка охоче використовують оприлюднені журналістами факти проти нього під час передвиборчої кампанії. Перша частина розслідування називається «Друзі президента крадуть на оборонці». Хоча у правоохоронних органах переконують: це дані з кримінальних справ щодо яких триває розслідування. Журналісти з команди Бігуса не приховують, що переписку між учасниками схеми на адресу редакції надіслав електронною поштою невідомий відправник. Не виключено, що їх використали «всліпу». Експерт газети професор Тарас Кузьо з підозрою ставиться до часового проміжку, в який була оприлюднена ця інформація. Адже до виборів для повноцінного розслідування звинувачень не залишається часу. Інший експерт видання Катерина Смаглій зазначає, що не варто забувати, що цей скандал має не лише внутрішні, а й зовнішні наслідки. Докладніше йдеться в публікації «Оборонний скандал зачіпає репутацію державного концерну».
«Спокуси «Чорної Ради» – шлях до руїни». У статті під таким заголовком газета «День» аналізує – як протоеліті і народу подолати спадок «бездержавних» часів. «Чорні ради» (різні за формою, проте відчутно схожі за змістом) супроводжують історію України, ніби зграя чорних круків, зазначає видання. І це не випадково. Адже не легко впорядкувати законом піратські «звичаї», коли головне – узяти максимальну здобич, а що далі – неважливо. «Чорна рада» – це помста, вважають газетярі. В уявленні «голоти» – свята, справедлива й праведна. Ці дії руйнують не лише державу як таку, а й бодай мінімальний суспільний порядок, економіку, культуру й закон (бо натомість пануватиме оцей «закон чорної ради»). «Чорна рада» – це також переділ майна, «добра», статків. І не факт, що цей переділ здійснюватиметься на засадах справжньої справедливості. Особливо зараз.
