В український прокат виходить пригодницько-біографічна документальна стрічка про життя режисера, мандрівника і творця фантастичних проектів Леоніда Кантера. Назва фільму – «Людина з табуретом» – перегукується із назвою експедицій Кантера до 4-х океанів «З табуретом до океану». В основу фільму лягло відео, відзняте Кантером під час його подорожі до Мису Горн. Його друзі – люди, з яким він подорожував і творив фільми – завершили розпочатий ще за життя режисера проект. Чи пояснює фільм «феномен Леоніда Кантера»? Про це Радіо Свобода розпитало продюсерку фільму Катерину Мізіну
– Фільм «Людина з табуретом» ми почали створювати ще разом із Леонідом Кантером.
Матеріал для фільму був відзнятий у четвертій експедиції «З табуретом до океану» і чекав на монтаж із 2010 року. Кантер із різних причин відкладав роботу над цим фільмом: шукав ресурси, команду.
За той час Леонід створив книжку, яка мала стати літературним сценарієм стрічки, побудував власний мистецький хутір – Обирок, був на Революції гідності та війні і, разом із колегою Іваном Яснієм, створив три стрічки про українських добровольців: «Війна за свій рахунок», «Добровольці Божої Чоти» та «МІФ» про Василя Сліпака.
Весною 2018 року ми вирішили, що час повернутися до теми мандрів, бо війна дуже усіх виснажила. Тож Леонід та я, як продюсери, зібрали команду для роботи над фільмом. Режисером одразу ми запросили Ярослава Попова, для створення анімації – RIDNI Animation, про музику домовилися із Тарасом та Марком Галаневичами з OY Sound System. Перший сценарний план розроблявся разом із Леонідом. Фільм мав бути не лише про мандри, а й про повернення із експедиції.
Коли 4 червня 2018 року Леонід Кантер пішов із життя, ми з Ярославом мали вирішити яким після цього має бути фільм.
Питання чи завершувати його не стояло. Ми всі розуміли, що фільм ми обов’язково маємо зробити. Але тепер ми мали його зробити і в пам’ять про Леоніда.
Тож, сценарій дещо змінився і фільм «Людина з табуретом» став біографічним. Це фільм, який розповідає історію мандрів та життя режисера Леоніда Кантера до самого кінця.
Читайте ще: «Радянське село вмерло. Народжується щось нове» – Леонід Кантер про селян і афро-українські жнива
– Яке головне завдання ви ставили перед собою?
– І я, і Ярослав дуже добре знали Леоніда – він був нашим другом багато років. Ярослав Попов, наприклад, монтував фільми про всі «табуретні» експедиції. Я так само мала з Леонідом безліч спільних проектів та інтересів. Ми разом мандрували Африкою, робили фестивалі, співпродюсували фільми.
Тож для нас уся історія була досить добре знайома.
Ми лише намагалися вкласти цю незліченну кількість пригод і подій у 100 хвилин, щоб ті, хто не знав Леоніда, могли познайомитися та полюбити його, як головного героя стрічки.
– Що найцікавішого було у четвертій «подорожі з табуретом» до Мису Горн?
– Найцікавішим, мабуть, кожен назвав би щось своє. Тож скажу те, що найбільше в цих мандрах приваблює мене. Леонід жив і подорожував із ідеєю: те, що чекає попереду, набагато цікавіше того, що вже сталося. Тому він завжди без роздумів і вагань приймав усі виклики та пропозиції, що підкидало йому життя. І вони заводили його і в перестрілки в найнебезпечнішому місті на планеті, і в джунглі Амазонки, і на острови до індіанців Куна Яла.
І ось це – те, що я люблю найбільше. Народи, що досі мають свою унікальну культуру й мову, яку не виставляють напоказ і не прокладають до себе туристичні стежки. У цьому племені Леонід провів кілька тижнів. Ходив із ними щодня працювати на бананові та кокосові плантації. Точніше плавав на човнику, бо все там знаходиться на сусідніх острівцях.
Все це відзняте: і побут, і навчання у школі, і традиції, й ритуали, і навіть міський уряд, що складається з керівника громади – голови, радника – заступника та скарбника – тобто бухгалтера. У фільм увійшли кілька епізодів життя цих індіанців і це мої улюблені моменти.
– Чи пояснює фільм феномен Леоніда Кантера? Що вело життям його життям? Що надихало?
– Думаю, такий «феномен» як Леонід Кантер не варто пояснювати. Про нього треба розповідати, смачно ілюструючи історію відео, якого сотні годин.
Леонід усе перетворював на гру, на сценарій до фільму чи виставу. В казці чи в кіно все можливо, тож він це правило переніс у своє життя.
У казці чи в кіно все можливо, тож Кантер це правило переніс у своє життя.
Реальність стає набагато цікавішою, якщо створювати її власними руками та фантазією. А цього Леоніду не бракувало. Він режисер до останнього подиху і все його життя було видовищним мистецьким актом.
Джерел натхнення в Леоніда теж було безліч, але головне, що він сам був цим джерелом для багатьох.
Спостерігаючи за Кантером на екрані кожен візьме собі якісь свої «рецепти» та настанови.
– Чи дає фільм ключі до розгадки причин смерті Леоніда Кантера?
– Ми не намагалися показати в фільмі жодних розгадок. Хоч і самі шукали відповіді на безліч запитань.
Зрозуміти, пробачити і не припиняти всім серцем любити свого героя – ось, що керувало мною на шляху створення фільму.
Ця історія унікальна й дуже повчальна в усіх сенсах. Вона вартує бути розказаною.
І ми просто розповідаємо її чесно і з любов’ю. Ну, і звісно, як дивовижну, яскраву і трохи сумну казку.
21 лютого фільм «Людина з Табуретом» виходить в український прокат. Його покажуть у Києві, Вінниці, Житомирі, Запоріжжі, Львові, Луцьку, Одесі, Сумах, Харкові і Чернівцях.
Кошти на створення фільму, зокрема, збирали і через кампанію на «Спільнокошті».
У 2004 році у Леоніда Кантера з'явилася ідея – донести 4 табурети з київської кухні на береги 4-х світових океанів – Атлантичного, Індійського, Льодовитого й Тихого. І Кантер та його однодумці це зробили. Вони довели собі і світові, що мрії здійснюються, якщо їх втілювати у життя.
Четверта експедиція, на основі відзнятого відео з якої і зроблений фільм «Людина з табуретом», пройшла до самого краю землі – Мису Горн. Мандрівники автостопом проїхали через Канаду, Сполучені Штати, Мексику, Панаму, Болівію, Колумбію, Еквадор, Бразилію, Аргентину, Чилі.
