Дніпро – Викладачі та вихованці військового ліцею в Дніпрі презентували імпровізовану виставу «Суд історії» із засудженням злочинів більшовицько-комуністичного режиму. Ролі історичних та вигаданих героїв – Сталіна, його поплічників і захисників, прокурора і судді – зіграли учні разом з учителями. Основну роль – головного свідка – відвели справжньому політв’язню сталінських таборів, зв’язковій УПА, останній із живих політрепресованих жителів Дніпра Марії Засіменко-Бонацькій. На «суді» вона свідчила про саму себе, розповідала історію свого життя й боротьби.
«Встати, суд іде!»… У такій незвичній формі – вистави-суду – у ліцеї митно-податкової справи організували розповідь про злочини комуністичного режиму та зустріч із колишньою ув’язненою ГУЛАГу Марією Засіменко-Бонацькою – письменницею, публіцисткою і громадською діячкою.
Обвинувачена тоді, свідок зараз
86-річна жінка, вийшовши на сцену імпровізованого «суду» в ролі свідка подій, згадала інший, справжній суд 70-річної давнини, де вона була в якості обвинуваченої. Уродженка Рівненської області з 10-річного віку допомагала упівцям: була зв’язковою, провідницею по місцевості й навіть пропагандистом – переписувала для вояків поезії українських класиків та власні патріотичні вірші. Аркуш, написаний її рукою, «гебісти» знайшли в одного зі заарештованих вояків і вийшли на юну зв’язкову.
15-річну школярку арештували прямо на уроці української мови, протримали у в’язниці, доки їй не виповнилось 16. А потім був «гуманний» суд і вирок – 10 років таборів з конфіскацією майна.
Зачитали, в чому «обвиняюсь», – за те, що писала вірші, що переписувала Шевченка, Франка і роздавала для повстанцівМарія Засіменко-Бонацька
«Сьогоднішній «суд» показовий і гуманний. Мене судили не так. Я стояла перед сценою. На сцені сиділа «тройка» військового трибуналу. За мною, мабуть, із призовників, сиділо зо двісті чоловік «червонопогонників» і слухали цей суд. А мені тільки оголосили: «Без обвинения и защиты». Зачитали, в чому «обвиняюсь», – за те, що писала вірші, що переписувала Шевченка, Франка і роздавала для повстанців. Один хлопець молодий, він був поранений у руку і, мабуть, не витримав тортур і сказав на мене. Ото за ті вірші мене й забрали. Що я була пропагандистом і розвідницею, цього вони не знали… Ось так радянська влада «виховувала», – згадує Марія Засіменко-Бонацька.
Я горда тільки тим, що я по справі йшла одна і той, хто «предоставив» віршіМарія Засіменко-Бонацька
«Я повернулась у ті дні, коли судили мене. Ніби це було вчора… Я горда тільки тим, що я по справі йшла одна і той, хто «предоставив» вірші. Коли мені тільки сказали, за що мене взяли, я думала, «хоч би нікого не видать». Я знала дуже багато, але склала легенду, що ніби йшла, зустріла якихось людей, вони мене заставили написати вірші, а так я їх не знаю. Там була «Розрита могила» Шевченка, вірш Івана Франка, поезії Лесі Українки і мої вірші», – додала жінка.
«Цілі загони «стрибків», які видавали себе за бандерівців»
Про злочини радянських спецслужб на теренах Західної України Марія Засіменко-Бонацька знає не з підручників. У селах її рідного Костопільського району орудували групи радянських спецслужб, які, видаючи себе за бандерівців, знущались над місцевим населенням.
Коли дівчину хоронили в закритій труні, батьки голосили і проклинали бандерівців. А через місяць батьків вивозять в Сибір, і тільки тоді зрозуміли, хто то бувМарія Засіменко-Бонацька
«Усе недобре комуністи намагались перекласти на упівців. Тільки в Рівненській області було близько тисячі «стрибків», організованих в окремі боївки, які видавали себе за бандерівців. Якраз прийшлось мені це знати, бо в сусідньому селі прийшли такі до дівчини – проведи, мовляв, «туди й туди». Вона погодилась. А потім її знайшли в лісі замордованою, очі виколені, груди відрізані, страшно... Коли її хоронили в закритій труні, батьки голосили і проклинали бандерівців. А через місяць батьків вивозять в Сибір, і тільки тоді зрозуміли, хто то був. А таких фактів – тисячі», – розповіла Марія Засіменко-Бонацька.
10 років таборів за окраєць хліба бандерівцям – родинна історія, яку тримали в таємниці
Виступити в ролі свідка й розказати учням свою родинну історію, яку довгі роки тримали в таємниці, запросили і викладача ліцею Олександра Грицака. Його батько, уродженець Житомирщини, пережив Голодомор, а мама, родом з Івано-Франківщини, молодою дівчиною була засуджена на 10 років таборів за те, що дала окраєць хліба бандерівцям.
Я ще в школу не ходив, мені це мама розповіла і сказала: «Я хочу, щоб ви знали правду, але нікому не розповідайте, поки я жива»Олександр Грицак
«Мама мені розказувала про суд. Перед судом були дуже сильні катування. Ставили на коліна і били палицею по п’ятках. І тоді вже, що ти робив, що й не робив, – все підпишеш. Була вона засуджена на 10 років в 44-ому. Звільнили її і реабілітували тільки після смерті Сталіна. 9 з половиною років молода дівчина валила ліс в Якутії. Зростом – мені по плече. Це я зараз говорю. А взагалі це була наша сімейна таємниця. Я ще в школу не ходив, мені це мама розповіла і сказала: «Я хочу, щоб ви знали правду, але нікому не розповідайте, поки я жива». І ось я розповідаю, бо мами вже, на жаль, нема», – поділився історією своєї мами викладач.
«Якщо не будемо знати власну історію, то нам будуть нав’язувати чужу»
Викладачі та учні ліцею готували виставу, вкладаючи душу. Особливо очікували вони на виступ «головного свідка» Марії Засіменко-Бонацької.
Якщо ми виховуємо майбутніх захисників України, ми повинні виховувати їх на реальних, живих прикладахВсеволод Костиря
«Ми дізнались, що в нашому місті живе пані Марія Засіменко-Бонацька, яка була заарештована за допомогу УПА ще дівчинкою. Вона отримала 10 років таборів, але не зламалась. Якщо ми виховуємо майбутніх захисників України, ми повинні виховувати їх на реальних, живих прикладах. Якщо ми не будемо знати власну історію, то нам будуть нав’язувати якусь чужу», – сказав Радіо Свобода викладач історії українського війська ліцею Всеволод Костиря, який зіграв роль головного судді.
Ми маємо пам’ятати, щоб це не повторилосьАндрій Губа
«Ці події відбуваються 1946-1947 року на Західній Україні. Історія – це те, що було, і ми маємо пам’ятати, щоб це не повторилось», – додав ліцеїст Андрій Губа, яки зіграв роль репресованого священика УГКЦ.
Незвичний захід у ліцеї ініціювала громадська організація «Український культурний центр» у рамках програми з національно-патріотичного виховання молоді. Керівниця об’єднання Ляля Євтушенко каже: це спільна робота організації та ліцею.
Треба показувати історичну правду не тільки з підручників, сухою мовою, а впливати на свідомість молодіЛяля Євтушенко
«Її підтримали самі учні, коли вони готувались до вистави, вони переосмислювали ті події... Марія Засіменко-Бонацька – остання з живих свідків у Дніпрі, зв’язкова УПА, громадський діяч. Поки вона жива, ми прагнемо її якомога більше залучати до заходів. Ми живемо в умовах гібридної війни, і такі заходи для молоді мають давати певну точку опори. Треба показувати історичну правду не тільки з підручників, сухою мовою, а впливати на свідомість молоді», – зазначила в коментарі для Радіо Свобода Ляля Євтушенко.
На завершення заходу учасники привітали Марію Засіменко-Бонацьку з нещодавнім ухваленням Верховною Радою закону про надання ветеранам УПА статусу учасників бойових дій. 7 грудня його підписав спікер Андрій Парубій.
