В українській історії налічується багато травматичних подій. На думку психологів, це вплинуло на поведінку та світогляд сучасних українців, що вони можуть не усвідомлювати. Як українцям пізнати в собі травми минулого: від довгого підпорядкування імперіям, Голодомору до нинішньої війни між Україною та гібридними російськими силами? Чим ці події відгукуються в сьогоднішній поведінці народу? І що може зробити кожен, щоб зцілитися? Про це в ефірі Донбас.Реалії розповів старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Віталій Климчук.
– Віталію, ви разом з вашою колегою Вікторією Горбуновою провели дослідження «Голодомор-33: Розбити тишу», яке полягало у вивченні психологічних наслідків травми поколінь на прикладі Голодомору. Хоча загалом мова йде про травматичні події української історії. Які наслідки, на прикладі Голодомору, виражаються для українського народу?
Читайте також: Голодомор: жива пам'ять
Наслідки – зміни у світосприйнятті, когнітивні зміни
– Ви маєте рацію у тому, що було багато травм, трагедій – і всі вони на нас якимось чином позначаються. Якщо говорити про конкретні наслідки, то один з них – зміни у світосприйнятті, когнітивні зміни. Також наша поведінка, що ми робимо у зв’язку з цим. Тобто думки, як ми бачимо світ, і що ми із цим робимо.
– У чому це конкретно виражається?
Нам часто здається, що про це треба забути, воно минеться, але це не так
– Часто ми цього не усвідомлюємо. І нам часто здається, що про це треба забути, воно минеться, але це не так.
В учасників дослідження, предки яких були на територіях, де був Голодомор, були такі наслідки: уникання української мови, у домі завжди має бути їжа, загалом ставлення до їжі особливе.
Читайте також: Голодомор був навмисно спричинений Сталіним – Епплбаум про свою книжку «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»
Ставлення до об’єднання один з одним – дуже багато підозри, бажання замкнутися у своїй спільноті. Прихованість від сусідів.
– А як подібні події впливають на новітню історію України? Чи можна пояснити цими травмами минулого політичні події в Україні? Олігархат, розчарування у політиках, недовіра, це корелює з історичними травмами?
– Це дуже суттєво корелює. Що українці бачили від влади – величезну кількість загарбництва, влади, яка ні про кого не дбала або якій не вдавалося нічого зробити. При цьому зберігається індивідуалістичність і бажання бути окремо, делегувати повноваження владі. Виникає певна амбівалентність: я хочу, щоб влада про мене подбала, але я при цьому не роблю, щоб влада була такою, як я хочу.
– Навіть тональність, з якою українці обговорюють історію, навчають дітей історії, говорить про те, що вони звикли страждати?
Не страждати – означає взяти відповідальність, а для цього потрібно багато чого зробити
– Страждання – це звичний спосіб поведінки. Але тут не так страждати, як не робити активних дій, щоб припинити ці страждання. Не страждати – означає взяти відповідальність, а для цього потрібно багато чого зробити.
Також був цікавий момент. Якщо поспостерігати, що відбувається з нами, коли вшановують дату Голодомору, як ми до цього ставимося. Часто не хочеться брати у цьому участі, кудись йти. Ми часто забуваємо про те, що потрібно поставити свічку на підвіконні. Це – механізм уникання травми, бо це боляче, страшно.
Є відсоток людей, які не знають, чи їхні родичі постраждали від Голодомору, чи ні. Серед них ця поведінка уникання набагато сильніша, ніби їм страшно до цього доторкнутися.
– А потрібно про це говорити? Чи краще забути та йти далі?
Травма перестає на нас впливати тоді, коли вона повністю інтегрується у наше життя
– Є така думка. Але якщо подивитися на спосіб зцілення травм – то передусім це робота пам’яті. Травма перестає на нас впливати тоді, коли вона повністю інтегрується у наше життя, коли ми її повністю пригадаємо, ми її приймемо. Натомість, ховаючи її у шафу, все одно що ховати під ліжком монстра, вона буде звідти вилазити.
– Потрібно цікавитися, розповідати своїм дітям про те, що відбувалося у власній історії. Але це досить травматично. Хоча навіть щодо Голодомору, самі українці брали участь у примусовому зборі їжі. Якщо подивитися на події Другої світової війни, зараз немає примирення, тому що з точки зору сучасних українців це велика трагедія. Чи можливо це якось подолати?
– Так. У наших фокус-групах, які ми проводили на тему Голодомору, були учасники, які дізналися, що їхні предки були, скажімо так, не на тому боці. А серед тих, хто вилучав їжу.
Треба це визнати, іншого шляху немає. Так, це боляче, але це як зробити операцію, щоб хвороба не зіпсувала весь організм.
– Чи можна сказати, що через тяжку українську історію, українці – нація зі зламаним хребтом?
Людина, яка пережила травму, долає її, виходить оновленою і змінює своє життя на краще
– Є інший погляд на травму і за останні десятиліття ця ідея активно досліджується – ідея посттравматичного зростання. Людина, яка пережила травму, долає її, виходить оновленою і змінює своє життя на краще у більшості випадків. Змінюються цінності, ставлення до людей, до себе. Але це відбувається лише тоді, коли травма пережита.
– До якого відчуття у процесі роботи з травмою повинна дійти людина?
– Відчуття власної гідності, розуміння себе, впевненість.
– Формат, у якому екс-президент України Віктор Ющенко почав вшановувати Голодомор, правильний для лікування цієї травми та інших травм на цьому прикладі?
– Ющенко зробив вклад у те, що ця тема піднялася і її почали обговорювати. Те, що зараз робить Інститут національної пам’яті: усні історії, книги пам’яті – надзвичайно важливі речі.
– Вам не здається, що робота Інституту нацпам’яті призводить до озлоблення українців у контексті конфлікту між Україною та російськими гібридними силами, а не до гідності?
Будь-яка жертва повинна пройти процес злоби щодо агресора, тому що це дає сили
– Це – природний процес. Будь-яка жертва повинна пройти процес злоби щодо агресора, тому що це дає сили. Ми це пройдемо і будуть інші почуття, але зараз так.
– Попри усі травматичні події, які пережили українці, події саме з 2013-2014 років не кажуть про певний злам? Історики та психологи називають українців «постгеноцидним народом», але навіть сама назва Революція гідності не в’яжеться з поняттям «постгеноцидного народу».
Читайте також: Стрімери Майдану: ми зняли те, що облетіло весь світ
– Абсолютно із цим погоджуюсь. Я думаю, що це – та точка, після якої українці відчули себе українцями та зрозуміли, хто вони є. Вони відчули, що справді можуть щось змінити. Головне – не відпустити це відчуття і продовжувати те, що ми робили на Майдані, те, що ми робили, коли почалася війна, не опускати руки.
– Більшість населення Донбасу й Криму не сприйняли цю Революцію гідності – чи можна це пояснити якимись психологічними причинами?
– Я думаю, там більше стоїть питання інформаційного вакууму та дискурсу. Що у нас в голові, те ми й робимо. А вкласти щось у голову не так важко, особливо коли використовуються ЗМІ.
Це був ефект накопиченої несправедливості, рано чи пізно це б вибухнуло. Двадцятий рік незалежності, а нічого не змінюється. Це накопичилося. Події, з яких усе почалось, стали не так причиною, скільки тригером, який це запустив.
– У психології є поняття вивченої безпорадності. На мою думку, поведінка людей на окупованій частині Донбасу дуже точно характеризується цим поняттям. Наскільки воно обумовлене історією?
– Обумовлене не тільки історією, а багатьма речами. Йдеться про те, що вивчена безпорадність дуже легко формується. Достатньо зробити так, щоб будь-які дії людини ні до чого не призводили. Події Майдану були таким певним клацанням, дії призвели до результату.
– Як виходити з цього стану?
– Потрібно спілкуватися одне з одним, розповідати про свої складнощі, виходити зі свого кола спілкування у зовнішній світ, переглядати свої досягнення. Також турбуватися про своє психічне здоров’я, балансувати роботу з відпочинком, спати. Нове досягнення, малі кроки, вже можуть допомогти вийти з цього стану.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
