Київ – У Києві під час міжнародної конференції з питань соціально-психологічної реабілітації ветеранів АТО народний депутат, голова парламентського комітету в справах ветеранів та учасників бойових дій Олександр Третьяков озвучив цифру: близько тисячі ветеранів АТО скоїли самогубство.
У коментарі для Радіо Свобода уповноважений президента України у справах ветеранів-інвалідів Вадим Свириденко зауважив, що назвати точну кількість самогубств серед ветеранів неможливо. За його словами, військова прокуратура фіксує випадки самогубств серед тих, хто перебуває у Збройних силах тепер. Ситуація серед демобілізованих і комісованих за станом здоров’я достеменно невідома, визнає Свириденко.
За даними військової прокуратури, у 2017 році кожного тижня двоє-троє військовослужбовців здійснювали суїцид, на сьогодні офіційно зареєстровані понад 500 випадків самогубств серед учасників АТО, повідомив у лютому цього року військовий прокурор Анатолій Матіос.
Тоді ж у міністерстві оборони цю цифру спростували, а на спроби журналістів з’ясувати, скільки учасників бойових дій наклали на себе руку, відповідь була: це конфіденційна інформація.
Фахівці ж стверджують: суспільство повинне знати, з якими проблемами стикаються оборонці країни, і якою б трагічною і сумною не була інформація щодо суїцидів, її треба озвучувати. Тому що спільнота довкола бійця по поверненні додому несе свою частку відповідальності у трагедіях, які з ними трапляються.
Воїну потрібен час отямитись і пригадати, яке воно – життя у мирному домі, у мирному місті. Але це мирне місто не завжди готове його прийнятиКарл Кастро
«Боєць, повертаючись до мирного життя, певний час подумки перебуває зі своїми побратимами у зоні бойових дій, адже на певний час ця реальність для нього перетворилась на повсякденність. Воїну потрібен час отямитись і пригадати, яке воно – життя у мирному домі, у мирному місті. Але це мирне місто не завжди готове його прийняти. І якщо спільнота не подбає про бійця, не прийме його, це може скінчитися трагічно. Тому в час війни, яка точиться поруч, психологічної підтримки потребує не лише солдат, а й суспільство», – розповів Радіо Свобода керівник Робочої групи НАТО з переходу військових до мирного життя Карл Кастро, автор понад сотні публікацій та методологічних матеріалів з проблем підтримки психічного здоров’я військових і тих, хто повертається з армії до мирного життя.
Психолог Євген Тичковський в інтерв’ю для ВВС зауважив, що під час бойової ситуації в людини виникає відчуття небезпеки. А в зоні бойових дій стресові ситуації постійні, зазначає він. Цей стан може спричинити депресію і різні тривожні розлади, а при депресивних станах зростає ймовірність суїцидальних тенденцій, наголосив Тичковський.
Не вбийте бійця словом – психолог
Психологи просять «не вбивати словом» людину, яка, ризикуючи життям, боронила Україну й отримала бойові травми або контузії. Такі слова, як «я вас на війну не посилав», «мене не обходить ваша війна» тощо можуть стати для когось останньою краплею, після чого боєць-ветеран може вчинити непоправне. Кризовий психолог Катерина Проноза зазначила: допоки воїн несе військову службу й боронить країну, психолог повинен супроводжувати і його, і його рідних та друзів, які перебувають на мирній частині України.
Кожен фізично здоровий, чи то неушкоджений, боєць здатен пережити поранення або загибель побратимаКатерина Проноза
«Боєць із пораненням або травмою не завжди самотужки здатен здолати психологічну травму, пов’язану з пораненням. Так само не кожен фізично здоровий, чи то неушкоджений, боєць здатен пережити поранення або загибель побратима. Такі випадки типові і для країн НАТО, і для України: психологи працюють із такими бійцями, це тривалий процес травматичної терапії», – додає фахівець у розмові з Радіо Свобода.
Проноза також повідомила, що українські кризові психологи вже мають і свій власний досвід та програми супроводу ветеранів АТО.
Для подолання психологічних і психічних травм серед силовиків, включно з ветеранами бойових дій, Україні потрібні єдина державна система психологічного супроводу, включаючи єдиний центр, який акумулює найкращі практики, де з бійцями та їхніми рідними працюватимуть фахівці. Це ініціює Уповноважений президента в справах ветеранів Вадим Свириденко, ветеран АТО, який пройшов ампутацію кінцівок, протезування і тривалий період реабілітації.
«Нам потрібно створити центр психологічної реабілітації. Це, взагалі-то, має бути державна система: солдат, який приходить з АТО, має пройти (огляд) професійного психолога, щоб психолог визначив психологічний стан бійця та його готовність повернутись до мирного життя. Тобто, фахівець має визначити, чи боєць може бути з сім’єю й приходити, наприклад, на реабілітацію до фахівця. Чи солдата треба відправляти у реабілітаційний центр, де йому визначать правильний діагноз і дадуть фахову допомогу. Я кажу і про психологічну. І за потреби – психіатричну допомогу», – пояснив Свириденко в інтерв’ю для Радіо Свобода.
Також важливо, щоб рідні учасника бойових дій на законодавчому рівні отримали право на психологічну підтримку й навчання, вважає Свириденко.
Фахівці визнають: дотепер українська держава замало уваги приділяє сім’ям учасників бойових дій та можливостям їх реабілітації. Також зовсім не приділяється увага перехідному періоду між армією та мирним життям. На цьому наголошує голова громадської організації «Юридична сотня» Леся Василенко.
Рідні повинні бути готові прийняти і надати допомогу людині, яка фізично повернулася з боїв, але не завжди повернулася звідти ментальноЛеся Василенко
«Україна, яка п’ятий рік поспіль воює за свою державність і територіальну цілісність, повинна врахувати досвід країн-членів НАТО, де створена система підтримки не лише військових, а й їхніх родин, адже участь у бойових діях змінює людину. Рідні повинні бути готові прийняти і надати допомогу людині, яка фізично повернулася з боїв, але не завжди повернулася звідти ментально», – наголосила Василенко.
Відсутність у ветерана позитивних перспектив у житті, непорозуміння з донедавна рідними й близькими людьми, брак розуміння з боку суспільства, брак системи психологічної підтримки штовхають учорашніх героїв-бійців у прірву алкоголю, наркотиків, а то й до думки покінчити «з цим життям».
Самі ж учасники бойових дій кажуть, що про війну не можна розповісти, її не можна пояснити – її можна лише пережити.
