Якою би не була кількість випадків суїцидів серед учасників і ветеранів бойових дій, їхня наявність є сигналом, що не все гаразд у суспільстві, у державі і в середовищі самих бійців. Завдання і спільноти, і психологів – знизити кількість тих, хто пройшов війну, але не зміг повернутись у мирне життя, або ж був відторгнений донедавна близькими людьми. Про це в інтерв’ю для Радіо Свобода розповідає військовий психолог Андрій Козінчук.
Ми аналізуємо українські реалії, розробляємо свої програми, вивчаємо закордонні практики, які успішно роками використовують у країнах-членах НАТО, наприклад
– Мені невідома кількість тих ветеранів, хто не пережив пост-травму (пост-травматичний синдром), але я знаю, що коли очільник МВС Арсен Аваков повідомляв про велику кількість випадків суїцидів серед ветеранів, то після цього він сказав, що хоче зробити Центр для реабілітації учасників АТО. Тобто, у цьому конкретному випадку маємо причинно-наслідкові зв’язки. Якщо ми кажемо про суїциди – я не можу сказати, чи їх мало, чи багато, але вони є, і це вже тривожно. Задача соціуму, психологічної спільноти також – це знизити відсотки, зменшити ці цифри. Звісно, ми не можемо до нуля довести кількість випадків самогубств, але можемо знизити кількість тих, хто хоче накласти на себе руки. Ми аналізуємо українські реалії, розробляємо свої програми, вивчаємо закордонні практики, які успішно роками використовують у країнах-членах НАТО, наприклад.
– Маєте на увазі систему «рівний рівному», за якою працюють психологічні служби для учасників бойових дій у НАТО?
– Так точно. Звісно, ми можемо казати, що в Україні точиться війна, що ми маємо військовий конфлікт, у нас проблеми і свої особливості, – але психологія і біологія травми має біологічний корінь і не має жодного стосунку до політики чи геополітики. Можливо, є певні етнічні нюанси, але ж основа однакова. По-друге, мова не йде лише про роботу з ветеранами – я кажу про роботу з суспільством: українці, навчіться, будь ласка, підтримувати ветеранів! Людина, котра планує скоїти суїцид, не читає методичок, де ідеться про те, як не позбавити себе життя – вона шукає себе. Тож ми працюємо з тими, хто підтримує або може підтримати ветерана. І це не лише психологи – це його рідні та друзі, це елементарні речі, в яких немає нічого складного! Так, питання суїцидів стоїть, Міністерство оборони веде свій облік, там все чітко.
– Наскільки це погано чи тривожно для суспільства, для держави – самогубства серед бійців та ветеранів?
– Так, це погано. Але якщо забрати геть етику і залишити цифри, то виходить таке: якщо брати кількість самогубців на тисячу населення, то в Міноборони кількість суїцидів буде меншою, ніж серед цивільних.
– Уповноважений президента України у справах ветеранів-інвалідів Вадим Свириденко розповів Радіо Свобода про те, що потрібна державна програма з психологічної підтримки та реабілітації учасників бойових дій і ветеранів. А чи знайде на це держава кошти?
Гроші потрібно виділяти на програми, а не на якісь інституції. Є програма? – Будь ласка!
– Так. Просто гроші потрібно виділяти на програми, а не на якісь інституції. Є програма? – Будь ласка! Я не кажу в тому плані, що не треба рахувати гроші, бо гроші треба рахувати. Біда вся у тому, що не визнаються превентивні дії, а ми можемо зробити багато речей. Плюс полягає у тому, що якщо брати гроші, то давайте врахуємо ось що: це у нас гуманітарна сфера, вона не потребує закупівлі супер-мега-техніки, тепловізорів тощо. По суті, маємо потребу у зарплатному фонді
– Розкажіть про себе – де Ви вчились, чому пішли на передову?
Питання стоїть глибше: Міністерство у справах ветеранів, яке планують створити в Україні, повинно мати договір з освітянами, з тим же Міністерством освіти, щоб вчити ветеранів
– Я – випускник Військового інституту Національного університету імені Шевченка, і це дотепер єдиний в Україні ВУЗ, який готує кризових, чи то військових психологів: це 25-40 психологів у рік, частина з яких не йдуть в армію. При тому, що ми в Інституті отримуємо справді кваліфіковану освіту для роботи із силовиками, частина випускників, наших хлопців і дівчат кажуть: «Я прекрасно зможу себе реалізувати у бізнесі, я не хочу йти до війська». Знов-таки: у Військовому інституті готують фахівців для роботи у силових структурах, а не для роботи з ветеранами. Тож питання стоїть глибше: Міністерство у справах ветеранів, яке планують створити в Україні, повинно мати договір з освітянами, з тим же Міністерством освіти, щоб вчити ветеранів. Серед інших, ветеранів, які працюватимуть з ветеранами, надаватимуть їм психологічну підтримку тощо. Я для того, щоб допомагати і військовим. І ветеранам бойових дій і здійснив «похід на війну», щоб пережити те, що пережили вони й щоб набути нові знання і професійний досвід.
– Тож які завдання наразі належать до найбільш актуальних, якщо говорити про подолання пост-травми і психологічну реабілітацію ветеранів АТО?
– Підготовка військових психологів – одне з ключових завдань. Я вже розповідав Радіо Свобода: ми робимо ставку на навчання ветеранів бойових дій для роботи з ветеранами. Це для бійця ще й перший крок до усвідомлення: якщо ти сам не можеш справитись, ось є хлопець, який, можливо, воював неподалік від тебе, та який тепер, у мирному житті, готовий тебе підтримати. «Плече побратима» – не порожній звук, повірте: це плече може врятувати солдатське життя і на передовій, і по поверненні у мирне життя.
