Поки одні пражани радо вітають приїзд до їхнього міста кремлівських «Нічних вовків», інші намагаються нагадати співвітчизникам, що було після того, як у їхній країні запанував комуністичний режим. Минулого тижня у Празі урочисто відкрили ще дві таблички з іменами жертв комуністичного режиму. В рамках проекту «Остання адреса» пригадували людей, які не боялися відстоювати правду та людську гідність.
16 травня 1949 року відомого празького юриста Ярослава Борковеца комуністична поліція заарештувала в його квартирі у празькому районі Голешовіце. Сюди він більше не повернувся – через півроку разом з п’ятьма іншими засудженими його повісили, звинувативши у підготовці державного заколоту.
До Другої світової війни Ярослав Борковец був активним політиком, членом партії та депутатом міської ради від Національно-демократичної партії. З приходом до Праги нацистів Борковец не лише поширював літературу руху спротиву, але і збирав гроші для фінансування уряду в екзилі. Гестапо доволі швидко вирахувало, хто зможе зрадити організацію, і Борковец уже в 1940 опинився в нацистській тюрмі. Перебування в тюрмі, та особливо у таборі Терезін, залишило його інвалідом. Але і після звільнення з табору продовжував боротьбу. Маючи паралізовану ліву руку, він, тим не менше, брав участь у Празькому повстанні і за це отримав нагороди з рук президента Едварда Бенеша.
Від нього не мало залишитися навіть пам’яті – історик
Доктор Борковец у сліпій ненависті ганьбив дружину президента Ґотвальда і стверджував, що вона виглядає як торговка м’ясом і є колишньою проституткоюАрхівні документи
Після комуністичного путчу у лютому 1948 року Ярослава Борковеца заарештувала вже комуністична поліція. В архівах збереглися документи, які свідчать, що стосунки Борковеца з новим режимом не склалися від самого початку. У першому звинуваченні мовилося, що Борковец робив «антидержавні заяви», зокрема такі: «Доктор Борковец у сліпій ненависті ганьбив дружину президента Ґотвальда і стверджував, що вона виглядає як торговка м’ясом і є колишньою проституткою». Відсидівши кілька місяців у в’язниці Панкрац, Борковец знову вийшов на волю. Але не надовго. Вже у травні його заарештовують знову, і разом з іншими звинувачуваними у підготовці антикомуністичного повстання, він був повішений у листопаді 1949 року.
Чи дійсно ця група планувала повторити сценарій Празького повстання і вигнати з країни вже не нацистів, а комуністів, історики точно сказати не беруться.
«Досі незрозуміло, наскільки озброєний антикомуністичний переворот був дійсно серйозним задумом, і чи не була вся історія з планом захоплення радіо, державних установ та військових частин провокацією спецслужб», – говорить історик Інституту дослідження тоталітарних режимів Петр Маллота.
Як зауважує празький історик, який досліджував цю справу, після смерті Ярослава Борковеца про нього не мало залишитися жодної пам’яті – його передсмертні записки, речі, навіть тіло було знищено без сліду. «Саме тому так важливо, що ми можемо сьогодні відкрити цю табличку на будинку, де була його остання адреса», – наголосив чеський історик.
Проект «Остання адреса» прийшов з Росії
Табличка Ярослава Борковеца та ще одна, яка в іншій частині Праги нагадала про життя Карела Стрміска, який допомагав збирати гроші на підтримку родин політичних в’язнів, стали п’ятою і шостою табличкою, відкритою у Чехії в рамах проекту «Остання адреса». Проект, що у такий спосіб зберігає пам’ять про людей, яких знищив комуністичний режим, у Чехії діє за підтримки Інституту дослідження тоталітарних режимів та недержавних організацій. А прийшов він з Росії через Україну, де також відкрили кілька табличок у пам’ять про життя, знищені червоним терором.
Мене дуже тішить, що цей проект прийшов з Росії, і що там ще народжуються набагато змістовніші способи пригадати минуле, ніж акція «Нічних вовків», яка щойно пройшла у ПразіШтєпан Черноушек
«Цей проект народився в Росії три-чотири роки тому. Знайшлися люди, які хотіли зберегти пам’ять про жертв Великого терору, але не лише, бо в Росії було репресовано, вбито мільйони людей. Уже протягом перших кількох років в рамках проекту було встановлено кілька сотень табличок у Москві, в Санкт-Петербурзі. А ми захотіли поширити цей проект до Чехії, бо і тут було багато жертв комуністичного режиму, наприклад людей, яких вивезли до Радянського Союзу, чи стратили тут. Ініціатором розширення цього проекту стала організація Gulag.cz, а потім його підтримав Інститут дослідження тоталітарних режимів», – розповідає один з ініціаторів проекту Штєпан Черноушек.
«Мене дуже тішить, що цей проект прийшов з Росії, і що там ще народжуються набагато змістовніші способи пригадати минуле, ніж акція «Нічних вовків», яка щойно пройшла у Празі», – говорить чеський історик і громадський діяч.
Проект вшанує пам’ять і українців, якщо хтось проявить ініціативу
Якщо хтось має бажання і знає історію цієї людини, то можна зв’язатися з нами через наш сайт Posledniadresa.cz і попросити встановити таку табличку і ми спробуємо це зробитиШтєпан Черноушек
Він додає, що на відміну від Росії, де таблички фінансують самі громадяни, у Чехії фінансування встановлення табличок взяв на себе державний інститут. «У нас в Чехословаччині було набагато менше страчених людей, ніж у Радянському Союзі. У нас це були сотні людей, в СРСР – мільйони. Тому і цей рух знизу в нас набагато менший. Також проблематично буває отримати дозвіл людей, які живуть у цих будинках», – пояснює Штєпан Черноушек.
Він говорить, що чимало людей, яких закатувала радянська влада, були українцями, що втікали до Чехословаччини від комуністів за часів УНР, чи тими, хто походив із Закарпаття, яке в той час належало до Чехословаччини.
«Якщо хтось має бажання і знає історію цієї людини, то можна зв’язатися з нами через наш сайт Posledniadresa.cz і попросити встановити таку табличку і ми спробуємо це зробити», – говорить Штєпан Черноушек.
Згідно з даними, наведеними на іншому пам’ятному місці у Празі – біля Пам’ятника жертвам комунізму, за період комуністичного режиму 1948– 1989 років 205 486 осіб було засуджено, 248 страчено, 4 500 вмерло у в’язницях, 327 загинуло при спробі перетнути державний кордон і 170 938 громадян емігрувало.
