Доцент політичних наук Бейлорського університету (США) Сергій Куделя аналізує можливі варіанти досягнення російсько-української згоди. Він вважає, що налагодження відносин між Україною та Росією є цілком можливим, але для цього необхідно зробити кроки, що приведуть до «взаємної довіри». Серед них ‒ відмова України від членства в НАТО. У відповідь британський і канадський політолог, науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин Тарас Кузьо назвав пропозиції Куделі «наївними»й «нереалістичними» і пояснив, чому Україна не може довіряти Росії.
На думку доцента політичних наук Бейлорського університету Сергія Куделі, хоча Євромайдан і став справжнім струсом для українського політичного класу, змінити усталені правила української політики йому не вдалося.
«Сьогодні Україною продовжують правити еліти, які здобули капітал, а потім і політичну вагу в перше десятиліття української незалежності», – пише автор на сайті «Росія в глобальній політиці». Їх відрізняє відсутність ціннісних та ідеологічних рамок, ставлення до держави як до джерела збагачення, прагнення до монополізації державної влади та сприйняття суспільства виключно як об'єкту маніпуляцій, наголошує автор.
Куделя переконаний: попри нинішню кризу, налагодження відносин між Росією та Україною цілком можливе, але воно залежатиме від п’яти основних принципів, які «повинні забезпечити стійкість двосторонніх відносин».
П’ять принципів врегулювання
Найбільшим каменем спотикання Куделя вважає заяви українських еліт про вступ до НАТО
Найбільшим каменем спотикання Куделя вважає заяви українських еліт про вступ до НАТО, що, на його думку, лише «погіршує проблему безпеки й перешкоджає мирному вирішенню конфлікту на Донбасі». Автор вважає, що повернення довір'я між двома країнами можливе виключно за умови дотримання Україною статусу нейтральної держави.
Перегляд євроатлантичних цілей Києва неможливий за умови російської військової присутності, тому врегулювання відносин у сфері безпеки потребуватиме взаємних поступок, переконаний автор.
Другим принципом він вважає відмову від використання торгово-економічних зв’язків у політичних цілях. Росії необхідно поважати європейський вибір Києва.
Третім принципом урегулювання відносин має бути вільний доступ до інформаційного, культурного та освітнього простору обох країн, свобода транскордонного руху громадян і забезпечення прав релігійних громад. Автор вважає, що Києву необхідно повернутися до інклюзивної політики, яка гарантує дотримання культурних прав та освітніх потреб російськомовних меншин.
Куделя переконаний, що український політичний режим набуває авторитарних обертів, який може значно погіршитися з приходом до влади «націонал-радикалів із ультраправих сил»
Четвертим принципом є затвердження плюралізму в історичних питаннях. А останнім – створення комунікаційних майданчиків для деполітизації відносин.
При цьому Куделя переконаний, що український політичний режим набуває авторитарних обертів, який може значно погіршитися з приходом до влади «націонал-радикалів із ультраправих сил», підтримуваних високопосадовцями.
Автор також зауважує, що в збереженні антагонізму між двома країнами зацікавлено чимало західних політиків, які «вбачають в Україні важливий плацдарм для стримання «ревізіоністської» Росії».
Конфлікт також є вигідним для української еліти, вважає Куделя, адже він допомагає виправдати економічне відставання, обмеження громадянських свобод і переслідування опонентів.
Тож у таких умовах ініціатива відновлення більш стриманого діалогу може надходити тільки з боку Москви, наголошує політолог. Про таку готовність свідчитиме послаблення інформаційної політики Кремля, яка зараз «націлена на дискредитацію української держави і протиставлення різних частин українського суспільства». Росія також може визволити політичних в’язнів, що може стати кроком до досягнення компромісу щодо можливої миротворчої місії ООН.
У будь-якому разі реалізація всіх запропонованих автором кроків займе багато років і, «найімовірніше, матиме успіх лише після зміни поколінь у керівній еліті двох країн», але чинні політики можуть закласти важливий фундамент для досягнення майбутньої згоди, переконаний Куделя.
Кузьо: пропозиції Куделі є «наївними»
Британський і канадський політолог, науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин Тарас Кузьо, в свою чергу, вважає пропозиції Куделі «наївними» й «нереалістичними». Його аналіз є слабким з точки зору фактів, і, що гірше, – він наївно ставиться до Росії та її президента Володимира Путіна, наголошує Кузьо в статті на аналітичному сайті Between Europe and Asia.
Російські лідери змушують навіть Геббельса почервоніти своєю нахабною брехнею, фальшивими новинами та дезінформацією
Куделя підтримує ідею, що Україна повинна бути «нейтральною» державою, тобто що вона не має більше шукати членства в НАТО, адже це підвищує ризик російської агресії.
Кузьо наголошує, що з цих аргументів випливає, що саме українські дії призводять до посилення напруги – чи то бажання вступити в НАТО, чи прохання про військову допомогу.
На думку Кузя, Куделя «наївно» пропонує довіритися Путіну та іншим російським лідерам, «які своєю нахабною брехнею, фальшивими новинами та дезінформацією змушують навіть Геббельса почервоніти». Путін тим часом не перестає заперечувати факт наявності російських військ і техніки на Донбасі, навіть попри численні докази.
«Жоден український лідер не буде довіряти російській стороні, поки та не визнає, що ці війська, найманці та обладнання незаконно направили на Донбас, і не забере їх. Тому поліпшення російсько-українських відносин певною мірою залежить від визнання Путіним його військового авантюризму», – пояснює Кузьо.
Куделя, на думку Кузя, також наївно припускає, що Росія не заважатиме українським спробам стати членом ЄС, мовиться в аналізі. При цьому він оминає той факт, що путінська Росія була проти розширення ЄС на пострадянські держави, включно із Україною. І те, що у 2013 році перед початком Євромайдану Росія запровадила торговельну війну для того, щоб завадити Україні підписати Угоду про асоціацію з ЄС, Куделя теж проігнорував.
«Куделя наївно вважає, що Росія припинить використання торговельного, економічного та політичного тиску, які були постійною частиною її політики з 1991 року, з часів президентства Бориса Єльцина та Путіна», – пише Кузьо.
Загроза «націонал-радикалів»
Слова Куделі щодо загрози «націонал-радикалів» Кузьо називає «гіперболічним перебільшенням». В цьому сенсі він просто повторює російську пропаганду, вважає Кузьо.
Автор звертає увагу на те, що сам Путін з 2005 року постійно цитує російського письменника Івана Ільїна, який був відкритим прихильником фашизму навіть після падіння нацистів у 1945 році. Ільїн взагалі заперечував існування української нації і був антисемітом.
Але що було б, якби президент України Петро Порошенко постійно цитував лідера націоналістів Степана Бандеру? Відповідь на це питання ми знаємо. І це при тому, що сам Бандера не відкидав існування російської нації, зауважує Кузьо.
Російські лідери існування української нації часто заперечують
Та і сам Порошенко не описує Росію як штучну державу або ж таку, що занепала. У той самий час в Росії саме так говорять про Україну.
Так само українці не заперечують існування росіян як окремої нації. А російські лідери існування української нації часто заперечують, наголошує автор.
Критика Куделі націлена лише на Україну – Кузьо
Кузьо також звертає увагу на те, що критика Куделі сфокусована лише на Україні, і він повністю ігнорує російську політику.
«У Росії політика уряду не визнає існування другої за величиною меншини в державі – українців, – які не мають своїх освітніх або культурних установ. Пропозиція Куделі щодо вільного доступу до інформаційно-культурного та освітнього простору в обох країнах є суто однобічною, бо вона пов’язана із його закликами до «повернення до інтеграції» в Україні без схожих вимог до самої Росії, наприклад, таких, як визнати українські меншини», – мовиться у статті.
Більш того, в Росії також заборонені українські греко-католицькі та православні церкви, і таку ж саму російську дискримінаційну політику щодо культурних, освітніх та релігійних прав для українців запровадили і в Криму, і на територіях, захоплених угрупованнями «ДНР» і «ЛНР». Куделя при цьому також ігнорує і нестримну українофобію на цих теренах, зауважує Кузьо.
Отже, заяви Куделі про агресивну українізацію є фактично неправдиві й такі, що повторюють російську пропаганду, зазначає Кузьо.
З 2014 року в Україні виріс саме патріотизм, а не етнічний націоналізм, пояснює Кузьо. «Толерантність до меншин залишається високою, і Україна має найнижчий рівень антисемітизму у Східній Європі, навіть нижчий, ніж у багатьох країнах-членах ЄС», – мовиться у статті.
А ось змінити шовіністичні російські настрої щодо України та українців буде складним та довготривалим викликом, але це зробило би для закінчення війни проти України значно більше, ніж «наївні та ілюзорні рецепти» Куделі, вважає Кузьо.
