Львів – Григорій Вовчинський – 29-літній спортсмен із Черкащини, має уражений опорно-руховий апарат. Він десять років перебуває у складі паралімпійської збірної України і зараз представляє державу на Паралімпіаді в Кореї. Для спортсмена це треті Паралімпійські ігри.
Григорія Вовчинського колеги по збірній називають найбільш говірким, комунікабельним, веселим, непосидючим. Завершивши тренування на вулиці, Григорій поспішає на заняття у зал. Він каже: таким рухливим, мабуть, народився. І це попри те, що має проблеми з рукою, тобто уражений опорно-руховий апарат.
З 9-го класу закохався в біатлон і лижні гонки
«Травма правої руки у мене від народження. Вона у мене коротша, слабша, не піднімається повністю. Тому я 10-й рік вже у професійній збірній паралімпійців. Бігаю з однією палкою. Але мені така фізична вада ніяк не заважає жити, радіти життю, грати у футбол чи волейбол. Почав займатись спортом із 5 років. Спершу грав у футбол, потім була легка атлетика, теніс, де перемагав. А з 9-го класу закохався в біатлон і лижні гонки», – розповідає спортсмен.
2007 рік цілковито змінив життя Григорія. Тоді він брав участь у реабілітації в Криму і познайомився з українською біатлоністкою, лижницею Юлією Батенковою, багаторазовою призеркою Паралімпійських ігор. Саме Юлія і підштовхнула Григорія зайнятись біатлоном і лижними перегонами. І їй вдалось заохотити молодого чоловіка до цього виду спорту. Вже з 2008 року Григорій Вовчинський був у складі паралімпійської збірної України, і його спортивна кар’єра, завдяки наполегливій праці над собою, почала рости: численні нагороди на чемпіонатах світу, на Паралімпійських іграх у Канаді у 2010-му – дворазовий срібний і дворазовий бронзовий призер із біатлону і лижних гонок, золота перемога на Паралімпіаді у 2014 році.
Спорт допомагає тим, що це спілкування, дружба, дуже багато гарних людей, з якими працюєш, які дають поради
«П’ять паралімпійських медалей у моїй колекції. У Ванкувері я ще не мав такого досвіду і психологічно не був готовий. У Сочі це вже була друга Паралімпіада – і золото. Брав участь в індивідуальних гонках на Паралімпійських іграх. Спорт допомагає тим, що це спілкування, дружба, дуже багато гарних людей, з якими працюєш, які дають поради. У нас багато спортсменів здорових, які потрапляють в олімпійську збірну, допомагають нам із вправами, як підтримувати ними спину. Біатлон люблю найбільше», – розповідає спортсмен.
Дочка медалей не рахує, а чекає тата
Паралімпіада в Кореї для нього третя. Хоча Григорій не мав побоювання чи страху перед виїздом у Пхьончхані, але певні ризики окреслив: «Зміна клімату, і треба себе застерегти. До того ж мені 29 років, і я вже так не пробіжу, як у 19 років. Але розтягував на тренуванні тіло, щоб все вдалось».
Григорій Вовчинський родом із Черкащини, в Черкасах закінчив університет, а зараз разом із родиною проживає у Броварах.
Донька рахує не медалі, а час, коли тато повернеться додому
«Коли олімпійський рік, то весь час на зборах. Може бути 5 днів перерви, і все. Я граю у великий теніс, у футбол, проводжу вільний час зі своєю 6-літньою донечкою, батьками. Донька рахує не медалі, а час, коли тато повернеться додому», – каже він.
Чи важко було Григорієві Вовчинському з дитинства пристосовуватись зі своєю фізичною вадою? Як давав собі емоційно раду?
До нас треба ставитись як до здорових. Мені важливо, щоб з повагою ставились
«Важливо, щоб був близький товариш, який би тебе підтримував, добрий психолог. Але треба себе, свій стан сприймати так, як ти є. Якщо людина зазнає травми на війні, в побуті чи це якась аварія, то це набагато більше б’є по голові, аніж коли ти з народження маєш фізичну ваду. Треба реальність сприймати такою, якою вона є. Водночас і суспільство має знати, що є люди з інвалідністю, з фізичними вадами, щоб не було соромно людині, що вона викликає у когось якісь емоції. Цих реакцій на людину з вадами у суспільстві не повинно бути, це не має впливати на психіку особи. До нас треба ставитись як до здорових. Для прикладу: «вам допомогти чи не заважати?». Мені важливо, щоб з повагою ставились», – каже спортсмен.
Григорій Вовчинський налаштований на перемогу у Кореї. Для цього він щодня годинами тренувався: «Зроблю все можливе і хочу, щоб совість була чиста. Багато гідних суперників, які можуть показати характер і гонку».
