Львів – Паралімпіада в Кореї для харків’янина Віталія Лук’яненка є шостою у житті. Його називають найдосвідченішим спортсменом української команди. З попередніх Паралімпійських ігор українець привіз вісім медалей, з яких чотири – золоті. Як Віталій Лук’яненко розпочинав спортивну кар’єру і як спорт змінив його життя?
Біатлоніст дуже вправно, легко і впевнено рухається лижною трасою. І якби не супровід гайда, тобто особи, яка біжить із ним у парі, підказуючи напрямок руху і попереджаючи про перешкоди, то не здогадався б про фізичну ваду спортсмена. Віталій Лук’яненко – біатлоніст із вадами зору. Проблеми із зором мав з дитинства. Лижними перегонами захоплювався зі школи, ще коли проживав у Сумах. Тоді потрапив у команду зі здоровими лижниками.
«У «Динамо» десять років тренувався поруч зі здоровими спортсменами. Чи важко було? Була тоді поставлена планка, і ти її виконував. Виконав перший дорослий розряд, був у збірній області, але мій зір погіршувався, і я перейшов у паралімпійську збірну. Лікар сказав мені: якщо займаюсь спортом, то поліпшується кровопостачання мозку, і зір не падатиме. Я мав проблеми із травмами, а це коліна і спини, то на якийсь час перервав тренування, можливо, після цього зір погіршився», – розповідає Віталій Лук’яненко.
На гірськолижній трасі він орієнтується на голосовий супровід гайда. А коли стріляє, то для незрячих спортсменів спеціально облаштований вогневий рубіж, орієнтується і по сигналах у навушниках.
«Особливість у тому, що спочатку звуку навіть не треба, виконується низка вправ, а це постановка руки, тренаж, потім все на слух переноситься. Стрільба під час тренування. У травні і жовтні у нас проходить підготовчий період, коли ми цьому більше приділяємо уваги, а саме тренажу. А потім все плавно переносимо на стрільбу під час тренування», – розповідає спортсмен.
Цього року минає 30 років, відколи Віталій Лук’яненко займається спортом. А це щоденні кількагодинні тренування, заняття у складі збірної, тобто важка і наполеглива праця. Біатлон не лише став смислом життя, але й допомагає залишатись і почуватись активною людиною, підтримувати свій стан здоров’я.
Колекція нагород Віталія чимала і вражає. Чотири золоті медалі на двох Паралімпійських іграх у Ванкувері та Сочі. На Паралімпіаді у 2014 році він став дворазовим чемпіоном – дві золоті медалі: за найкращий результат у спринтерських перегонах і на дистанції 12,5 кілометрів. Власне, тоді українець випередив російського спортсмена на 10 секунд завдяки своїй вишколеній майстерності стрільби. І така перемога українця зіпсувала настрій присутньому тоді на іграх російському президентові Володимирові Путіну, який не привітав українського паралімпійця.
Перед іграми у Кореї Віталій все випрацьовував до найдрібніших деталей і, звісно, розраховує на перемогу: «Не боюсь, треба думати лише про перегони, і чого боятися?». А вдома, у Харкові, за нього вболіватиме його велика родина – дружина і троє синів.
«У житті дуже підтримують і допомагають сім’я і друзі. Старшому синові – 17 років, середньому – 12, молодшому – 7 років. Займатись буду, як Бог дасть. Як рухаєшся, то себе добре почуваєш, тримаєшся у формі», – каже Віталій Лук’яненко.
