Мультяшний «суд» мультяшної «республіки» дав мені 17 років колонії за «шпигунство» – екс-заручниця «ДНР»

Дніпро – Затримання прямо посеред вулиці, знущання, звинувачення в «шпигунстві» на користь України і зрештою вирок – 17 років тюрми. Це історія жительки Донецька, яка пробула за ґратами бойовиків «ДНР» 11 місяців і була звільнена завдяки обміну наприкінці 2017 року. Зараз донеччанка мешкає на контрольованій Україною території і збирає документи для звернення до Європейського суду з прав людини, аби довести, що стала жертвою бойовиків. Водночас збирається судитись з підприємством, на якому працювала, – за те, що не змогло захистити її під час виконання службових обов’язків.

52-річна жителька Донецька Валентини Бучок працювала електромонтером на енергопостачальному підприємстві, обходила будинки, контролювала лічильники. На початку 2017 року виконувати посадові обов’язки, каже вона, стало неможливо – почастішали випадки погроз і навіть агресії з боку споживачів. Того дня в лютому вона йшла до офісу енергокомпанії, аби заявити про це керівництву. Прямо на вулиці її схопив невідомий чоловік, посадив у машину й здав у «міліцію ДНР».

Відсутність російських рублів у гаманці як доказ «шпигунства»

Далі – пакет на голову і 20-годинний допит. Від жінки домагались зізнання в шпигунстві на користь України. «Доказом» слугувало знайдене в телефоні: світлина графіку роботи районного відділення «міліції ДНР», смс-ка чоловікові, а також те, що в гаманці жінки була українська «валюта» і не було російських рублів.

«Їх це дуже образило. Мені казали, що я не визнаю все російське, тому я ворог, я шпигун. Мене привезли до «МГБ», наділи пакет на голову, наручники. Я думаю, що це робилось, щоб залякати. Там 20 годин допитували. Я вважаю, знущання – навіть не дати людині сходити до туалету. Ні їжі, ні води, нічого. Вимагали говорити, що я працюю на СБУ, що я отримувала за це якісь матеріальні блага», – пригадує Бучок.

«Я казала: «Та заради Бога, якби мене СБУ попросило, я б і так зробила. Бо так вже набридло оце все в рідному місті – ходи і бійся», – додає вона.

«Потім вночі мене перевезли на секретну базу «МГБ», це колишній завод «Ізоляція» в Будьонівському районі, де були такі ж, як і я. Туди людей привозять, щоб їх ніхто не міг знайти, звідти не виходить інформація, і ніхто ніколи не дізнається, ти там, чи тебе вже поховали», – розповіла Валентина Бучок.

У жінки забрали ключі від квартири та особисті речі. Після того, як вона відмовилась працювати на «базі» за харчі та воду, її перевезли до «слідчого ізолятора». Її справа вже була сфабрикована. Свої «зізнання», каже Бучок, підписала, не читаючи.

«Так, я сказала, що підпишу все, аби мене тільки внесли в списки на обмін. Я нічого не знала про своїх рідних та близьких, не знала навіть, чи мене шукають. Моє підприємство – я також про нього нічого не знала, чи шукають мене, чи ні. Знайомі приносили передачі, а більше ніхто. Я вела активне листування зі «слідчими» і «судом». Я тільки 20 клопотань написала на відсторонення адвоката, якого мені виділило «ДНР». Я також писала, щоб мені повернули ключі від квартири, але мені відмовляли. Я вважаю, що те, що сталось зі мною, то було просто викраденням людини. Бо в правовій державі так не арештовують», – каже жінка.

«Зробили з мене «агента 007»

Ув’язнених використовували для створення «картинки» російським телеканалам, розповідає Бучок.

«Мене знімали канали «Росія 24», «Росія 1». Від мене хотіли на камеру зізнань того, що я працюю на СБУ. Я казала: «Звичайно працюю. Аякже». Вони це два тижні крутили, зробили з мене «супершпигуна», «агента 007», зробили з мене винну у всіх своїх бідах. Я жодної хвилини не сумнівалась, що Україна – це моя Батьківщина, і говорила про це. Ось через це вони мені наміряли 17 років. Адвокатка сказала: «Тобі неважливо, скільки присудять, ти все одно йдеш на обмін». Мультяшний «суд» мультяшної «республіки» вирішив мою долю розчерком пера – 17 років колонії за статтею «шпигунство». За вбивство – там зі мною сиділа одна – давали всього 2 роки», – згадує жінка.

Умови перебування в ув’язненні були нестерпні. Їжа – бридка, медичної допомоги не надавали, розповідає Бучок.

«З 21 березня по 27 грудня – понад півроку в СІЗО. Загальна камера – і кримінальні, і «політичні». Прусаки (щурі) гризли тіло. Їжа? Я не можу назвати це їжею. Навіть дуже голодна я не могла це їсти, хіба іноді кілька ложок, щоб щось було в шлунку. Мені регулярно носили знайомі передачі. Медицина – за весь час мені зробили два уколи. Це були уколи від тиску. Препарат, який мали капати у вену, мені вкололи внітрішньом’язово. Оце і все. Але я по життю оптимістка. І я весь час говорила: «Нас тут не залишать, нас Україна забере, наші рідні й близькі не дадуть про нас забути», – каже колишня заручниця.

Зрештою, 22 грудня 2017 року «суд» ухвалив рішення про її помилування, а 27-го – вона була звільнена в результаті обміну.

Після кількох тижнів у лікарні жінка намагається повернутись до нормального життя. Зараз вона мешкає на контрольованій Україною території і збирає документи для звернення до Європейського суду з прав людини, аби довести, що стала жертвою бойовиків.

Водночас збирається судитись з підприємством, на якому працювала, – доводити, що воно не змогло гарантувати їй безпеку під час роботи. Також вона вимагатиме компенсувати зарплату, втрачену за майже рік полону.

«Зараз мені треба отримати якісь засоби для існування. Я інвалід 3-ї групи, але не змогла пройти медичну комісію у вересні 2017 року, щоб підтвердити інвалідність, адже була в ув’язненні. Мені також нічого не відомо про позицію підприємства-роботодавця: я звільнена чи ні, чи є наказ про моє звільнення, де моя трудова книжка, чи буде виплачена мені зарплата? Я на ці питання не маю відповідей. У Європейський суд з прав людини юристи готують документи, я готова боротись, відстоювати свої права», – сказала Валентина Бучок.

Вона також додала, що хвилюється за долю кількох жінок-співкамерниць, які не були звільнені при обміні і все ще перебувають в ув’язненні «ДНР».

Неординарний випадок – юрист

Справа Валентини Бучок має перспективи в Європейському суді з прав людини, вважають правозахисники. Юрист «Правозахисної групи «Січ» Володимир Плетенко допомагає жінці з підготовкою документів.

«Жінка перебувала незаконно в полоні так званої «ДНР», де її допитували, примушували працювати, знущались. Ми збираємо необхідні документи для ЄСПЛ. Додамо, зокрема, і «вирок», за яким її засудили. Я думаю, що ЄСПЛ буде дуже цікаво, випадок неординарний. Раніше «ДНР» не засуджували людей: наприклад, полонених-військових просто утримували. Тільки з 2016 – 2017 року стали проводити «судові процеси», писати вироки, створювати видимість «держави», – розповідає юрист.

«Процес Валентини Бичок був закритим, наданий адвокат – номінальним, процес відбувся за кілька засідань, було рішення «військового трибуналу ДНР». Окрім того, у Валентини Бучок нестандартна ситуація – вона як працівник «ДТЕК» перебувала під час затримання при виконанні службових обов’язків. Роботодавець досі не виплатив їй середню зарплату. Якби це був нещасний випадок, то складали б акт. Ми можемо діяти по аналогії: скласти акт, зібрати комісію, вказати, що під час виконання службових обов’язків вона потрапила до полону. Це такий перший випадок», – каже Плетенко.

27 грудня 2017 року на Донбасі між українською стороною і підтримуваними Росією бойовиками відбувся обмін утримуваними особами. Українській стороні передали 74 людини, проте одна з них вирішила залишитися на непідконтрольній українській владі території. Київ передав бойовикам 233 людини.

За останніми даними СБУ, 108 заручників все ще перебувають в руках бойовиків-сепаратистів на окупованих територіях Донбасу.