22 січня в Україні відзначають День соборності, свято на честь проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Але саме проголошення незалежності Української Народної Республіки, що відбулося за рік до того, пам’ятною датою і святом не є. Чому Україна, яка однією з перших проголосила незалежність на початку 20-го століття, не відзначає цю подію як свято на державному рівні? Чи може нинішня Україна не відчуває себе спадкоємницею УНР? Про це говоримо з істориком з Гарвардського університету, автором багатьох книжок з історії України Сергієм Плохієм.
В розумінні формування цілі та ідеї української незалежності, звичайно, Україна 1991 року є продовженням акту 1918 року
– Протягом 20-го століття різні сили в Україні проголошували незалежність 5 разів. Лише п’ята спроба в 1991 році виявилася вдалою. І була створена стабільна Українська держава, яка, не зважаючи на війну, вистояла. Але інтелектуальні початки цієї держави, звичайно є в січні 1918 року, і цей інтелектуальний поштовх залишився протягом всього 20-го століття. Щоб там не відбувалося, ідея незалежності вже не зійшла з політичної програми «українського руху». І в цьому розумінні формування цілі та ідеї української незалежності, звичайно, Україна 1991 року є продовженням того акту 1918 року.
Але якщо говорити про якісь політичні реалії, про економіку, про територіальні зміни, звичайно, Україна 1991 року, і стосовно до еліти, стосовно до проблем, з якими вона стикалася, є продуктом Радянської України, яка існувала протягом більшості 20-го століття.
– Наскільки сама Українська Радянська Соціалістична Республіка, була продуктом УНР?
Ідею незалежної України були змушені прийняти більшовики, коли вони намагалися встановити свій контроль над Україною
– Після того, як Україна проголосила свою незалежність, її були змушені прийняти більшовики, коли вони намагалися встановити свій контроль над Україною. Навіть pro forma незалежніcть Радянської України, – вона брала участь наприклад у підписанні Ризької угоди 1921 року, – мала велике значення. Тобто без УНР, не було б визнання формально незалежних інститутів Радянської України, територіального суверенітету і так далі. Не було б радянської Української республіки, без УНР, це ясно. Ця Українська радянська республіка мала певні автономні права протягом 1920-х років.
Реально автономія перестала функціонувати, починаючи з періоду Голодомору
Але реально ця автономія перестала функціонувати, починаючи з періоду Голодомору. Рішення відносно централізації не тільки адміністративної і не тільки стосовно якихось індустріальних підприємств, але і культурного життя приймалися тепер уже у Москві. Таким рішенням було і припинення українізації міста, і так далі. Це початок 1930-х років, тобто та культурно-адміністративна автономія, яка була раніше, фактично згортається в тридцяті.
– Країни, які втратили свою незалежність після перемоги більшовиків і захоплення їхньої території, мали за кордоном свої уряди. Україна не була єдиною, був уряд Білоруської Народної Республіки, був грузинський уряд, були уряди Балтійських країн. Чи існування цих установ було символічним, чи воно мало і якийсь практичний ефект пізніше?
– Переважно, це був символічний ефект, особливо, враховуючи те, що, наприклад, українська діаспора, а було кільки хвиль еміграції, які мали дуже різні політичні орієнтації, – була розділена. І питання якоїсь консолідації навколо ідеї української державності в екзилі, реально не відбулося. Так що політично еміграційний уряд УНР не відігравав великої ролі навіть у самій українській діаспорі.
Але ідея була, і вона співпадала взагалі з ідеєю існування української діаспори як такої, яка намагалася виконувати функцію і нести традицію, яку Україна в радянських умовах виконувати і нести не могла.
– Цього року ці країни усі відзначають століття з часу свого заснування. І ми бачимо величезний діапазон святкувань і відзначень, починаючи від Чехії, де є штаб-квартира Радіо Свобода, і де відбувається величезна кількість заходів, великі гроші витрачає держава на те, щоб відсвяткувати свій день народження, і з іншого боку, ми бачимо Білорусь, яка майже не згадує про цю подію. Там навіть згадка про неї може бути небезпечною для людей, які захочуть відзначити цю дату. Україна є десь між Чехією і Білоруссю в цьому сенсі. Відзначення відбувається, але не на високому державному рівні: немає якогось засідання урочистого парламенту, немає такої кількості акцій. Наскільки це відображає ставлення до своєї державності, на Вашу думку?
Це – частина пострадянського синдрому і постколоніального дискурсу, коли головні події – імперські, і люди не думають про те, що уявлення про календар мають змінитися
– Я думаю, що в першу чергу тут дається взнаки традиція думання в рамках певного радянського дискурсу. Набагато більше уваги було приділено революції 1917 року, ніж з подіям 1918 року. І тут дві причини. Перша причина, це знову, так би мовити, радянська традиція – справжня подія це 1917 рік. Нам цю традицію треба передумати і переформатувати.
І другий момент. Були великі побоювання що Росія якось буде активно використовувати річницю 1917 року, і через те Україна мала б якраз мобілізуватися навколо цієї дати. І з цієї точки зору, 1918 рік і проголошення незалежності опинилися в тіні. Так що, я думаю, що це – частина пострадянського синдрому і, до певної міри, постколоніального дискурсу, коли головні події – імперські. Люди намагаються їх переформатувати, але не думають про те, що уявлення про старий імперський календар мають змінитися.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
22 січня має стати вихідним днем. Чому в Україні «забули» про 100-ліття відновлення державності?
22 січня 1918 року в історії України: краще було б Москві не рухати українців
100 років від проголошення Незалежності України: здобутки й спадок
