Всеволод Ананьєв
16-річна одеситка, що має ДЦП, завдяки зовнішнім даним і сильному характеру стала професійною моделлю і знялася в декількох фотосесіях та рекламі. Ці роботи закликають українське суспільство звернути увагу на людей з особливими потребами. А сама дівчина збирається стати дизайнером.
16-річна Христина Ромайська від народження має церебральний параліч. Ще в ранньому дитинстві лікарі сумнівалися, що вона коли-небудь зможе пересуватися без інвалідного візка. Але, говорить мати Христини, цілеспрямованість і постійні тренування дали несподіваний результат: діагноз не завадив одеситці стати моделлю і зніматися для модних журналів.
«Вона заговорила пізно, пішла пізно. На колінах, як жаба, повзала, але її прагнення і, звичайно, її характер, з пелюшок змушували її йти вперед і не здаватися», – розповідає Олена Ромайская.
Яскраві зовнішні дані дівчини оцінив український дизайнер Андре Тан і запросив її знятися в проекті «незвичайна модель в звичайному світі». Проект став своєрідним маніфестом людей з особливими потребами в Україні.
Мама Христини Олена Ромайська каже, що багато людей, дивлячись на фото, не можуть навіть подумати, що модель чимось відрізняється.
«Люди зовсім не помічали, що ця проблема є. І взагалі, що така людина стоїть: всі думали, що начебто відбувається звичайна фотосесія, – згадує вона. – А насправді дитина була з іншими можливостями, необмеженими можливостями!».
Сьогодні в портфоліо дівчини вже кілька професійних фотосесій, зокрема реклама годинника відомого європейського бренду.
Христина без сторонньої допомоги пересувається будинком, вчиться також вдома, до неї приходять приватні викладачі. Її улюблений предмет – англійська мова. А ще кілька годин в день дівчина обов'язково займається малюванням. Це – і вправа для розвитку дрібної моторики, і спосіб самовираження, і напрацювання для майбутньої професії. Христина хоче стати професійним дизайнером і переїхати працювати до Америки. Вважає: ця країна дає більше можливостей людям з особливими потребами.
Свої перші сукні вона вже розмалювала, причому вручну: «Я намазую фарбу на долоньку і втискаю у тканину. А потім повільно-повільно піднімаю – і виходить малюнок».
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
