Рим – Поки в Україні впровадження інклюзивної освіти долає перепони, зокрема і стереотипи сприйняття, в Італії уже давно діти з інвалідністю навчаються разом зі своїми однолітками. Країна була серед піонерів у Європі, ухваливши 46 років тому перший закон про інклюзивну школу. Минулого року Італія отримала відзнаку ООН за шкільну інтеграцію дітей з особливими потребами. Радіо Свобода завітало до одного з таких закладів у Римі.
«Міріам – наш скарб» – так вчителька-асистент презентує мені 8-річну дівчинку із синдромом Дауна. Крізь дитячі окуляри з рожевою оправою на мене дивляться веселі зацікавлені очі, і Міріам з посмішкою промовляє: «Чао!» Говорить, що подобається у школі, а найбільше любить уроки природознавства. Вона повільно дістає з наплічника підручники та впевнено прямує до своєї парти, де на неї вже чекає її однокласниця.
У цьому класі звичайної державної школи навчається близько 20 дітей. Міріам Фаучі серед них – єдина учениця з особливими потребами. Часом може бути і двійко таких дітей, залежно від стану їхньої неповноспроможності, але загальне правило: на клас – одна дитина з інвалідністю.
Почався урок італійської мови. Одна вчителька біля дошки читає дітям казку, переказ якої потім вони мають записати у зошити. Поруч із Міріам сидить інша вчителька-асистент, яка допомагає їй виконувати завдання. Ці вчителі часом чергуються між собою, щоб у решти дітей не складалося враження, що Міріам має «свою вчительку».
Школа для усіх
«Випереджаючи запитання інших дітей, ми завжди пояснюємо, що Міріам – особливе надбання нашого класу, завдяки їй ми можемо навчитися багато чого нового», – розповідає Радіо Свобода вчителька-асистент Моніка Феррара.
За словами педагогів, вони часто практикують групові завдання вже у початковій школі. У групі обирають учня-лідера, і один з його обов’язків – допомагати особливій учениці. За таких обставин діти вчаться толерантного ставлення до однокласниці, яка є багато в чому повільнішою або якій слід по кілька разів повторити сказане. Словом, дидактично-навчальна програма класу та й школи в цілому розробляється з метою якомога ширшого залучення учнів з інвалідністю. Міріам не отримує оцінок на уроках, лише відгуки на зразок «молодець» або «подивись уважно». Загальні підсумки її навчальної діяльності підбивають щосеместра, пояснює вчителька-асистент.
У разі успішного опанування шкільної програми учениця отримає диплом про закінчення школи і зможе вступати до вишу чи шукати роботу на конкурсній основі. Якщо вчителі визнають результати успішності задовільними, тоді на руки видають атестат відвідування занять, який не дає можливостей на подальше навчання чи працевлаштування за конкурсом.
Мама дівчинки Сабріна П’єцці у розмові з Радіо Свобода тішиться обраною школою, наголошуючи на уважному ставленні до своєї дитини з боку як персоналу, так і батьків інших дітей класу. Жінка додає, що, попри особливий стан дитини (визнаний лікарями не дуже складним), вона активно залучена і до позашкільної діяльності.
«Три роки Міріам займалася художньою гімнастикою, нині відвідує школу спортивної гімнастики. Двічі на тиждень дитина ходить на логопедичні заняття до реабілітаційного центру. Як члени Італійської асоціації людей із синдромом Дауна, ми також долучаємося до спільних заходів з іншими такими дітками, а з батьками ділимося досвідом виховання наших дітей. Міріам ще відвідує щонеділі місцеву церковну парафію, де має друзів. Вона дуже любить запрошувати подруг додому і разом бавитися», – розповідає Сабріна П’єцці.
Індивідуальний підхід до кожного
За її словами, жодних проблем із записом дитини до звичайної школи родина не мала. Навпаки, для таких школярів доступ за парти з усіма дітьми – гарантований. Починати процедуру запису слід на рік раніше, щоб школа у співпраці з місцевою владою, освітніми та санітарно-оздоровчими установами мала час для пошуку відповідного персоналу, який має опікуватися школярем з інвалідністю.
«Звичайно, завдяки національному законодавству маємо привілейовану процедуру запису і доступу дітей з інвалідністю до школи. Хоча, безумовно, бувають труднощі, не все так гарно і чудово. Часом батькам доводиться виборювати визначену кількість годин з асистентом-учителем, бо не завжди школа надає потрібний час. Загалом же мінімум для таких учнів абсолютно гарантований», – додає Сабріна П’єцці, мама учениці із синдромом Дауна.
У римській школі Quasimodo навчаються 17 дітей з особливими потребами різних типів, включно з проблемами слуху, зору та психо-фізичними вадами, інформує Радіо Свобода Даніела Спозато, викладач-асистент і відповідальна за роботу з дітьми з інвалідністю. За її словами, педагогічний колектив концентрується на індивідуальному підході до кожного такого учня. Цих дітей супроводжують 10 вчителів-асистентів. Часом не достатня присутність лише вчителя-асистента, який допомагає виключно у навчанні.
«Вчителі-асистенти мають максимальне навантаження 22 години щотижня. Мінімальне навантаження становить 10–12 годин. Це стосується початкової школи. У середній школі максимальне навантаження зменшується до 18 годин на тиждень. Час розподіляється відповідно до потреб тієї чи іншої дитини з особливими потребами», – пояснює вчителька Даніела Спозато.
Учнів зі складними випадками інвалідності супроводжують також соціальні асистенти від комуни, які допомагають дитині у їдальні або у здійсненні її санітарно-гігієнічних потреб. Школа обладнана пандусами та ліфтом.
На запитання, чи бували у школі випадки дискримінації непосносправних учнів, Даніела Спозато категорично крутить головою. «Ні, такого не було. Ми працюємо над тим, щоб запобігати таким ситуаціям, готуємо інших учнів для прийняття дитини з інвалідністю», – пояснює Спозато.
Довгий шлях шкільної інтеграції
В Італії навчання неповносправних дітей у загальноосвітніх школах гарантоване Конституцією та законом номер 104 від 1992 року. А перший закон, який забороняв існування спеціалізованих закритих класів для дітей з інвалідністю, в країні ухвалили 1971 року. На сьогодні Європейська агенція щодо особливих потреб у навчанні та інклюзивної освіти визнає Італію лідером системи інклюзивної освіти як за рівнем законодавства, як за обсягами державного фінансування, так і за толерантним ставленням суспільства.
Відповідно до даних Міністерства освіти Італії, протягом останнього десятиліття присутність у загальноосвітніх школах учнів з інвалідністю збільшилася на 40 відсотків. За даними 2014–2015 навчального року, італійські школи відвідують понад 230 тисяч дітей з особливими потребами. Найбільша частина з них (37 відсотків) – учні початкової школи.
«З мого досвіду, шкільна інтеграція позитивно впливає на розвиток дітей із синдромом Дауна, і від батьків немає суттєвих нарікань. Для таких дітей завжди передбачене навчання у звичайних школах, за винятком надто складних випадків, коли, окрім згаданої проблеми, дитина має інші вади», – зазначила у розмові з Радіо Свобода Анна Скала, психолог при Італійській асоціації людей із синдромом Дауна (AIPD).
Чи існують ще на Апеннінах спеціалізовані школи для дітей з інвалідністю? Італійське законодавство формально не забороняло такі структури. Деякі з них, понад півсотні, ще діють переважно у північних областях. До таких закладів звертаються переважно батьки дітей із дуже важкими випадками комплексної інвалідності або ж ті, які залишилися розчарованими інтеграційним навчанням, називаючи його «примусовим». За даними різних установ, спеціалізовані школи відвідують кілька тисяч дітей з інвалідністю.
