Фінал змагань «Ігри героїв» став міжнародним. До Києва приїхали представники Сполучених Штатів та Грузії, аби взяти участь в іграх. «Ігри героїв» – це змагання з кросфіту та стронгмену серед поранених воїнів АТО, деякі з яких втратили кінцівки. Принаймні такими ці ігри задумувались на початку, тепер же у змаганнях беруть участь всі охочі люди з інвалідністю. Спортсмени розповіли як ставляться до своїх можливостей, до людської жалості та до болю.
Жодних поблажок чи поступок. Спортсмени змагаються із пекельною завзятістю і наявність протезу – це додатковий виклик для них.
Учасник зі США в Україні вперше. Каже, що його вразила київська архітектура та сніжна погода. Хосе Люіс Санчез втратив ногу через виконання бойових завдань в Афганістані. Він зазначає, що із українцями діляться схожими історіями та схожим болем, бо знають як це – бути ветеранами. Про своїх суперників Хосе каже наступне:
Вони чудові, вони мають велике серце, щирі, сильні ментально і з міцною волеюХосе Люіс Санчез
«Вони чудові, вони мають велике серце, щирі, сильні ментально і з міцною волею. Це те, що робить нас, хлопців, сильнішими. Вони тут і показують більше енергії, сили духу, вогонь, який ще горить всередині, що вони все ще борються і продовжують давати відсіч», – наголошує американець.
«Не перший рік в армії і знав, що може відбутися» – учасник змагань про втрату ноги
Ігор Дерман із Харкова приїхав на фінал за перемогою. Він втратив ногу під час бойового завдання під Мар’їнкою. Це сталося в січні цього року.
Пишаюсь тим, що отримав свій перший навчальний протез і через два тижні поїхав на змагання та зайняв перше місцеІгор Дерман
«В мене не було такої хмари негативних думок в голові, тому що в армії вже не перший і не другий рік був, коли отримав цю травму. Тому я знав, що може, в принципі, відбутися. Звичайно, я не знав, що саме це трапиться зі мною, але сильно не грузився хмарними темними думками. Точка зору, що через спорт можна краще реабілітуватися чи пристосуватися до життя після травми, я вважаю, що це так», – зазначає учасник «Ігор героїв».
Ігор почав тренуватися і прикладати зусилля у спорт ще до того, як отримав протез. Каже, що було багато вільного часу, який потрібно було займати.
«Пишаюсь тим, що отримав свій перший навчальний протез і через два тижні поїхав на змагання та зайняв перше місце», – розповідає Ігор.
В Харкові у групових змаганнях він отримав перемогу, тепер ставить за мету перейти в індивідуальних змаганнях у професіонали.
Щодо майбутнього, то Ігор Дерман думає над тим, чи пов’язувати надалі своє життя із службою в армії, чи ні.
«Жалість руйнує всі сильні сторони людини»
Юрій Дмитренко підірвався на міні у 2016 році, під час евакуації та прикриття поранених товаришів. Після цього йому ампутували ногу. Найбільше молодого чоловіка дратувала жалість оточуючих до себе, він різко зупиняв щонайменші її прояви. Жалість руйнує всі сильні сторони людини, зазначає Юрій.
В тому числі жаліли і мене в госпіталі. Я від цього дуже швидко абстрагувався і зустрічав це вже відверто ворожеЮрій Дмитренко
«Людина не завжди розуміє як їй правильно реагувати на якусь подію чи ситуацію, конкретно – на поранення військовослужбовця, на важкі поранення, і вони починають жаліти хлопців. В тому числі жаліли і мене в госпіталі. Я від цього дуже швидко абстрагувався і зустрічав це вже відверто вороже, тому що мені така емоція непотрібна і більше того, вона мені дуже заважає. Важкопораненим хлопцям, які рухаються далі по життю, не потрібна ця емоція, їм потрібна підтримка», – зауважує спортсмен.
Він почав цікавитись досвідом реабілітації в інших країнах і попри заборони лікарів, приступив до занять кросфітом.
Лікарі своїми порадами завжди турбуються про ваше здоров’я, але вся відповідальність на тобі особистоЮрій Дмитренко
«Я надихався процесом реабілітації в інших державах, конкретно у Сполучених Штатах Америки. Там багато поранених військовослужбовців і багато з них є відомими людьми саме через реабілітацію, вони надихають інших людей, в тому числі і мене. Звісно, лікарів і реабілітологів треба слухатися, але це все на особистий ризик, бо лікарі своїми порадами завжди турбуються про ваше здоров’я, але вся відповідальність на тобі особисто і за своє життя кожен сам відповідає», – зазначає Юрій Дмитренко.
Для цього не треба додаткових коштів: проект «Ігри Героїв» допомагає із тренуваннями, реабілітацією та тренерами, а протез ноги в Юрія Дмитренка – звичайний, який йому забезпечила держава. Тренування почав ще тоді, коли протезу не було, а зараз робить це у звичайному спортзалі в Києві.
Коли люди бачать, що хтось займається на протезі, то для них це, в першу чергу, шок, а потім захопленняЮрій Дмитренко
«Люди реагують дуже круто. Не те, що не дратує, дуже приємно! Як нам говорив тренер і власник залу, що багато людей дивляться на нас і думають: «От яка може бути відмазка в мене аби не займатися спортом?». Більшість дивиться із захопленням. Взагалі ставлення до людей з інвалідністю ще тільки почало формуватися, тому, коли люди бачать, що хтось займається на протезі, то для них це, в першу чергу, шок, а потім захоплення», – зізнається учасник змагань.
Більшу частину життя Юрій присвячує своїй реабілітації, він переконаний що наразі це найважливіше для нього. Зізнається, що почуває себе щасливим завдяки спорту.
«Раніше і подумати не зміг, що зможу це робити однією рукою»
В’ячеслав Кулаковський із Дніпра втратив руку в автомобільній аварії. Протягом трьох років після травми живе із постійним болем через неправильно зшиті нерви.
Спортом він займався завжди і не припинив цього робити. Є паралімпійським чемпіоном України із метання спису, бронзовий призер із штовхання ядра, багаторазовий учасник марафонів та напівмарафонів. Зараз він бере участь в «Іграх героїв» і допомагає з реабілітацією людям, які мають інвалідність. В’ячеслав зазначає, що найважче – це поміняти мислення, особливо тих, хто оточує людину з травмою. Це як відучувати людину курити, а вона повертається туди, де курять, зазначає В’ячеслав.
Спершу я доводив – копав город однією рукою великі сотки, а потім зрозумів, що я не маю доводитиВ’ячеслав Кулаковський
«Довго боровся, бо на власному досвіді і на власній родині відчув, що то таке, коли тебе жаліють – починаючи від тещі і завершуючи своїми друзями. Спершу я доводив – копав город однією рукою великі сотки, а потім зрозумів, що я не маю доводити. Просто треба брати і робити – хай на мене дивляться. Вони самі зроблять висновки. Я вмію і вкручувати лампочки і ще багато речей робити однією рукою, які раніше і подумати не зміг, що зможу робити однією рукою. Для мене не існує перепон», – наголошує спортсмен.
А ще В’ячеслав Кулаковський планує проводити лекції у дитячих навчальних закладах і вже готується до цього. Найбільша його мрія – це виключити термін «інвалід» з уживання.
Я більше називаю нас «незвичайними людьми». Хочете нас називати, називайте такВ’ячеслав Кулаковський
«Незвичайні люди, люди з незвичайними можливостями. Я більше називаю нас «незвичайними людьми». Хочете нас називати, називайте так. Є слово американське «фрік», і там не так, як в нас звикли сприймати, типу «жахливий» та «мерзенний», а людина, яка незвичайна. Це моя головна мрія і найскладніша з мої цілей – це прибрати з юриспруденції слово «інвалід», – пояснює учасник «Ігор героїв».
В’ячеслав Кулаковський зазначає, що його особисто це слово не ображає, але він знає чимало випадків, коли людину зупиняє ця категорія.
«Народ не має забувати, що він рухає все, він впливає на рух напрямків в країні, а не уряд. Якщо народ буде рухатися, ставитися інакше і міняти своє мислення, то відповідно і уряд буде міняти своє ставлення до таких людей. Я знаю, що неможливо прожити на ті гроші, які нам виплачують», – зауважує він.
Спішити жити – радить В’ячеслав Кулаковський всім, і сам живе за таким принципом. На межі життя і смерті він зрозумів, скільки ще всього треба реалізувати. Зізнається, що не зупиниться, навіть якщо сяде у візок через надмірні навантаження. Він має мету, планує стати спікером як Нік Вуйчич. З ним зустрічався особисто і каже, що саме Нік Вуйчич порадив йому не ходити на його концерти, а проводити власні, згадує В’ячеслав Кулаковський.
