90% будівель не відповідають потребам людей з інвалідністю, визнав міністр соціальної політики Олександр Рева. На переконання координаторки проекту з питань реформ в соціальному секторі Програми розвитку ООН Олени Іванової, це через те, що при будівництві не виконуються норми, які мали б забезпечити доступність. Втім, ситуація потроху поліпшується, вважає активіст та паралімпієць Дмитро Щебетюк. За його словами, суспільство поступово створює запит на більш інклюзивне середовище, і це логічно, адже його потребують не тільки люди на візках.
Економіст та колишній голова Львівської ОДА Юрій Турянський вважає, що українське суспільство недостатньо обізнане з проблемами людей з інвалідністю.
«Сьогодні ми маємо таку статистику, що більше 90% приміщень не забезпечені. А як людині з особливими потребами жити? Як їй потрапити в те чи інше приміщення? Починаючи з того, щоб зранку треба вийти на роботу, поїхати на роботу, треба потрапити в транспортний засіб, з нього вийти, зайти на роботу і, найголовніше, мати ту роботу», – міркує економіст в ефірі «Ранкової Свободи».
Турянський розповідає, що обмежений доступ до будівель змушує людей, які пересуваються на візках, підлаштовувати свою щоденну рутину під ті місця, де такий доступ забезпечений.
«Особисто спілкуючись з особами з інвалідністю, знаю, що вони дуже часто обирають незручні для себе маршрути, щоб потрапити в те чи інше місце, супермаркет, наприклад, де забезпечено проїзд тому ж візку», – запевняє він.
Зі словами колишнього чиновника погоджується паралімпієць та співзасновник ініціативи Доступно.UA Дмитро Щебетюк. За його словами, складнощі починаються ще на етапі виходу з дому. Втім, Щебетюк зазначає, що по мірі зведення нових будівель спостерігається поліпшення ситуації.
Є навіть управління соціального захисту, де не дотримуються норм побудови пандусів, щоб будівля виглядала гарно
«Те, що будується, зазвичай будується відповідно до норм. Торгівельні центри великі перевіряються державою, будуються відповідно до норм. Державні установи – зазвичай теж, хоча знову ж таки є приклад навіть управління соціального захисту, де не дотримуються норм побудови пандусів, щоб будівля виглядала гарно», – розповідає він.
За словами Щебетюка, тільки в Києві 55% людей потребують безбар’єрного середовища.
Кожен і в якийсь період свого життя зіштовхується з тим, що тимчасово має якісь порушення здоров’я
«Це і батьки з дитячими візками, і люди похилого віку, ті, хто тимчасово має якусь інвалідність, навіть ногу потягнув чи зламав – це значно більша кількість людей. Кожен насправді в якийсь період свого життя зіштовхується з тим, що тимчасово має якісь порушення здоров’я», – пояснює він.
Координаторка проекту з питань реформ в соціальному секторі Програми розвитку ООН Олена Іванова зазначає, що українське законодавство загалом враховує проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю, проте реальне становище оцінює як невтішне.
Законодавство в Україні передбачає необхідність будівель відповідати нормам доступності, але на практиці дуже мало дотримуються цих норм
«Це і (проблеми – ред.) пов’язані з фізичними бар’єрами, відсутністю, наприклад, пологих сходів в будівлях. Також пов’язані з тим, що люди не бачать, їм важко знайти вхід, пересуватися в приміщеннях, пересуватися по місту, тому що навіть якщо взяти світлофори, вони мають бути озвучені. Люди, які не чують, – це проблема доступу до інформації. Законодавство більш-менш в Україні передбачає необхідність всіх будівель відповідати встановленим нормам доступності, але на практиці в нас дуже мало дотримуються цих норм», – нарікає Іванова.
Дмитро Щебетюк більш оптимістичний – на його думку, останнім часом люди з інвалідністю створюють попит, на який суспільство потроху відгукується.
«Люди починають більше привертати до цього увагу і нарешті доходить до тих, хто будує, що це потрібно. Звісно ж, у великій мірі те, що АТО відбувається, через це приходить багато травмованих, і більше звертають увагу, тому що повертається багато воїнів з пораненнями, які мають інвалідність. Це теж метод впливу», – вважає він.
Активіст переконаний: адаптувати міський простір під людину на візку означає автоматично зробити його більш зручним та безпечним для всіх.
Низькопідлоговий транспорт, наземний перехід є зручнішим для всіх.
«Низькопідлоговий транспорт так само зручніший для всіх, наземний перехід є зручнішим для всіх. Навіть сигналізація на переході для людей з порушенням зору чи незрячих. Буває, що йдуть по тротуару, стоять на переході, дивляться в телефон – я бачив, що пропускають своє зелене світло. А коли є така сигналізація, я дивлюсь в телефон, чую: о, перехід дозволено, треба переходити. Вже не так реагують на світлові сигнали, як на звукові. Це зручно для всіх і кожного», – аргументує Щебетюк.
На думку громадського діяча, хоча проблема інклюзивності вже отримує належну увагу в ЗМІ та широко обговорюється, її важливість ще треба донести до тих, хто практично втілює в життя проекти міської інфраструктури.
«Має бути донесення інформації безпосередньо до людей, яких запрошують в якісь проекти, і до тих людей, які втілюють проекти, щоб вони розуміли, чому це важливо, для чого це, чому не можна зробити пандус з кутом нахилу 20-30 градусів, що це насправді не є зручним», – переконаний він.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі
