Аналітичний центр Atlantic Council пише, що попри наявний популізм в українській політиці, прагматизм все ж переважає. Аналітичний центр The Jamestown Foundation розмірковує над відносинами між Росією й Туреччиною та їхнім значенням для євроатлантичного регіону. Російський політичний журналіст та письменник Олег Кашин у статті для видання The New York Times розповідає про те, чому Ксенія Собчак вирішила брати учать у президентських виборах у Росії наступного року і розмірковує над тим, чи вона дійсно є представником опозиції.
Американський аналітичний центр Atlantic Council пише про те, що попри наявний популізм в українській політиці, прагматизм все ж переважає. Автор статті Браян Меффорд зауважує, що жовтень був успішним місяцем для українського уряду, адже уряд «не лише запровадив широкомасштабну реформу системи охорони здоров’я, пенсійну та судову реформу, але й відвернув популістські протести. Словом, прагматизм переважав над популізмом».
При цьому, не дивлячись на те, що кожна з реформ має суттєве значення, саме медична стала ключовою, зазначає автор. Її загальні наслідки полягатимуть у тому, що пацієнти лікарень отримуватимуть кращу медичну допомогу в той час, коли медичні працівники отримуватимуть гідну заробітну плату залежно від кількості пацієнтів, яких вони лікують», – мовиться у статті.
Запровадження ж пенсійної реформи було умовою отримання наступного траншу від Міжнародного валютного фонду, нагадує Меффорд. Ця реформа створить прозору систему та призведе до підвищення пенсійних виплат, мовиться у статті.
«Чи були ці реформи досконалими? Ні, але вони позитивно й конкретно поліпшать життя пересічних українців. Чи треба було досягти компромісу для досягнення реформ? Так, але прагматичні лідери знають, наскільки важливо виграти частковий бій сьогодні, щоб досягти повної перемоги завтра», – переконаний автор.
Ухвалення будь-якого закону в українському парламенті потребує неймовірних зусиль, вважає Меффорд. При цьому, «такі популісти, як Міхеїл Саакашвілі та партія Юлії Тимошенко, протестували за межами парламенту під час ухвалення реформи системи охорони здоров’я. Вони вимагали створення Антикорупційного суду, нового Виборчого кодексу та скасування депутатської недоторканності, але в першу чергу вони бажали отримати владу для себе», – йдеться в статті.
Автор звертає увагу на те, що хоча листопад і є новим місяцем з новими проблемами, «минулого місяця українські лідери показали, що вони здатні видавати конкретні, важливі результати для українського народу».
Аналітичний центр The Jamestown Foundation розмірковує над відносинами між Росією та Туреччиною та їхнім значенням для євроатлантичного регіону. Автор статті Іділ Ізмірлі розповідає про те, як відбувалося визволення двох кримськотатарських політичних в’язнів Ільмі Умерова й Ахтема Чийгоза та зазначає, що це звільнення «було несподіваним і стало можливим на підставі підписаного протоколу між Туреччиною та Росією».
Автор звертає увагу на те, що президент України Петро Порошенко спершу повідомляв, що під час зустрічі у Нью-Йорку у вересні із президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом просив його допомогти в звільненні Умерова та Чийгоза, а пізніше Порошенко зазначив на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook, що Ердоган зіграв ключову роль у їхньому визволенні.
Росія та Туреччина постійно покращують відносини і, за словами речника російського президента Володимира Путіна, тісно співпрацюють у економічній, торговельній, військово-технічній та економічній сферах, мовиться в статті. Ба більше, вони готуються до реалізації спільного проекту «Турецький потік-2» – газопроводу, який прокладатимуть по дну Чорного моря. Також, не дивлячись на те, що Туреччина є членом НАТО, вона домовилася з Кремлем про закупівлю російських протиповітряних ракетних систем S-400, які почнуть постачати вже за два роки, зауважує автор.
«Як свідчить звільнення двох кримськотатарських політв’язнів минулого місяця, Ердоган, який у 2017 році п’ять разів зустрічався з Путіним і мав з ним 10 телефонних розмов, є ключовим учасником регіональної безпеки, зокрема і в Сирії. Кримські татари в усьому світі колективно раділи після звільнення двох затриманих лідерів. Проте турецько-російське зближення, яке дозволило звільнення Умерова та Чийгоза, є справжнім викликом для єдності ширшого євроатлантичного товариства», – йдеться у статті.
Російський політичний журналіст та письменник Олег Кашин у статті для видання The New York Times розповідає про те, чому Ксенія Собчак вирішила брати учать у президентських виборах в Росії наступного року та розмірковує над тим, чи вона дійсно є представником опозиції.
Автор нагадує, що у 2011 році під час одного з протестів проти Путіна та його «корумпованих парламентських виборів» Ксенія Собчак виступала зі сцени, закликаючи до політичних змін, і саме це стало початком її опозиційної кар’єри. Кашин зазначає, що сам тоді запросив її, адже вона була зіркою реаліті-шоу «Дом-2» та могла залучилися підтримкою підлітків, які були її прихильниками.
Наступні президентські вибори в Росії стануть уже четвертими, в яких Путін змагатиметься з одними й тими самими опонентами: Геннадієм Зюгановим та Володимиром Жириновським, які «симулюють політичну боротьбу рік за роком», мовиться в статті. Сам Путін теж розуміє це, а тому потребує «свіжого обличчя», вважає автор, і цим обличчям стане саме Собчак.
Нещодавно вона повідомляла про те, що зустрічалася з Путіним, повідомивши йому про свої наміри балотуватися в президенти, але справжній опозиціонер не просив би дозволу на це, зауважує Кашин.
«Російська політика складається цілком із симуляцій та симулянтів, її політичні драми є повним соромом», – йдеться в статті.
