Канадський історик Роман Сербин в одному з коментарів Радіо Свобода про майбутнє України сказав, що Україні не так потрібні патріоти, як добрі громадяни. Йшлося про потребу виховання людей, які будуть вміти і будуть небайдужими брати відповідальність за себе і свою спільноту, бути чуйними і людяними до своїх співгромадян. Як навчити цього там, де людей десятиліттями вчили не довіряти одне одному, бути нетерпимими, і про повагу до людини та про її права просто не йшлося. Про те, як нині виглядає ситуація з громадянським вихованням, говоримо з людиною, яка займається цим не один рік – з директоркою центру «Простір толерантності» Анною Ленчовською.
– Що означає бути добрим громадянином в Україні?
Бути добрим громадянином в Україні – означає з повагою ставитися до місця, в якому ти живеш. Не смітити, не плювати, прибирати
– На мою думку, бути добрим громадянином в Україні – означає з повагою ставитися до місця, в якому ти живеш. Це може бути твій під’їзд, твоє подвір’я, твоя зупинка, ну і далі вже переходячи до масштабів району, міста. Це означає не смітити, не плювати, прибирати, домовлятися з іншими людьми, коли ти робиш ремонт або коли вечірка, наприклад.
Друге – це такі світоглядні риси як толерантність
Це перше. Друге – це такі світоглядні риси як толерантність. Важливо поважати один одного, той спосіб життя, який хтось обирає, якщо він не несе загрозу іншому. Цього у нас бракує, ми всі намагаємося змусити когось думати так чи інакше.
І третє – це, власне, відповідальність. Із відповідальністю у нас взагалі проблема
І третє – це, власне, відповідальність. Із відповідальністю у нас взагалі проблема. У нас всі вважають, що проблему має вирішувати держава. В державі одна людина – це президент. Він має бути якоюсь надлюдиною, яка здатна вирішити всі проблеми – від плювання в під’їзді до якихось там інших речей.
Права людини починаються саме з маленьких міст і маленьких громад. Коли люди починають поважати один одного і дбати про спільний простір разом
Ще Елеонора Рузвельт говорила у передмові, коли прийняли в США декларацію прав людини, казала, що права людини починаються саме з маленьких міст і маленьких громад. Коли люди починають поважати один одного і дбати про спільний простір разом.
– У багатьох країнах цим займаються вже від самої школи, можливо, навіть іще від дитячого садочка. Зокрема, в Німеччині так само ця система громадянського виховання починається зі школи. Де зараз стоїть школа у цьому? Чи є якісь уроки того, як практично бути добрим громадянином?
– У нашому суспільстві можна говорити про те, що зараз у нас є конфлікт між безпекою і правами людини. І, на жаль, немає такого спільного розуміння, що нам потрібні права людини і нам потрібне це відчуття доброго громадянина у собі і у своєму сусідові для того, щоб могли разом жити і разом домовлятися.
У школі, яка перебуває у глибокій кризі, на жаль, домінує концепція так званого національно-патріотичного виховання, яка була ще впроваджена міністром Сергієм Квітом. Вона дуже гарно лягла на радянські методи ура патріотизму, ідеології
У школі, яка перебуває у глибокій кризі, на жаль, домінує концепція так званого національно-патріотичного виховання, яка була ще впроваджена міністром Сергієм Квітом. Вона дуже гарно лягла на радянські методи ура патріотизму, ідеології і так далі. Тобто все, що було комуністичне, наразі стало у нас синьо-жовтим. І тими самими методами це все впроваджується. Це не є громадянством.
Багато громадських організацій і вчителів, які стажувалися за кордоном ще у 2000-х роках, розробили концепцію громадянської освіти. Написали кілька підручників «Ми – громадяни України», наприклад. Але ця концепція і цей предмет, він є у нас в програмі, але він є у варіативній частині. Так само як, зокрема, християнська етика. Школи набагато частіше вибирають християнську етику з 1-го до 11-го класу, ніж громадянську освіту.
– Важко навчити дитину того, що вона не бачить у суспільстві. Якщо цього не роблять батьки, – а це не є той предмет, щоб можна було вивчити по підручнику, а потім знати і скласти іспит, – це те, що потрібно щодня демонструвати у своєму повсякденному житті. Якщо цього не роблять батьки, то цього важко навчитися десь в інших місцях. Але певно, що такі місця є, і є ті «Табори толерантності», де Ви працювали, є інші громадські організації, які цього вчать. Як на Вашу думку, ті діти, чи ті батьки, які би хотіли, щоб їхні діти вміли, могли бути добрими громадянами, як вони можуть практично цього навчитися?
– Я думаю, по-перше, що цьому можна навчити. Тому що Європа теж кілька десятиліть тому захлиналася у пластикових пакетах, зараз всі їх сортують і Європа закуповує сміття для переробки.
Цьому навчилися, і я думаю, що дитячий вік, особливо підлітковий, він такий, коли підліток більше слухається своїх ровесників і інших дорослих, аніж батьків. І саме тут є така шпаринка, в яку можна давати різні інші цінності, інші практики. І існує дуже багато прекрасних методів проектного навчання, скажімо, або навчання, коли є якась певна спільна проблема і її вирішують.
І в Криму якраз є такі приклади дуже успішної реалізації таких проектів із загальношкільним підходом, але наразі ті, я знаю, хто робив ці проекти, зараз є переселенцями
Наприклад, в Криму був дуже гарний проект, який ПРООН впроваджував, називався «Загальношкільний підхід», Whole school approach. Коли, наприклад, кримськотатарські дівчатка-мусульманки не ходили до школи, чому? Тому що не було в туалетах перегородок. Але вся школа об’єдналася довкола розв’язання проблеми прав людини і перегородок в туалетах. І були батьківські збори і багато роботи проводили, і вони встановили ці перегородки в туалетах. Або, наприклад, в якихось школах не було взагалі туалету в приміщенні, або у села були проблеми з водогоном. І починаючи зі школи, ці проблеми громади почали вирішуватись, школа стала тим місцем, яка було об’єднуючим місцем в громаді. І в Криму якраз є такі приклади дуже успішної реалізації таких проектів із загальношкільним підходом, але наразі ті, я знаю, хто робив ці проекти, зараз є переселенцями. Вони в інших регіонах України.
Але мені здається, що це підхід дуже гарно можна було б запровадити і в інших школах. Це – проект, який стосується громадянського виховання, зараз їх роблять громадські організації, діти можуть взяти в них участь. І мені здається, що вони мають базуватися на принципах, перш за все, толерантності, взаємоповаги і також на принципах простих кроків до спільної мети, яку можна осягнути.
Щоб дитина вже з дитинства бачила, що це нормально, коли різні люди співпрацюють. І разом вони можуть не в усьому погоджуватися, але вони можуть співпрацювати задля загальної мети
Тобто, дитина в 10 років не розуміє, що таке любити Україну. Їй складно це пояснити. Але дитина розуміє, що таке, наприклад, прибрати біля свого під’їзду. Або, наприклад, у лісі не смітити і зробити його чистішим і приємним місцем. Або разом зібратися і пофарбувати дитячий майданчик. Це ті прості речі, які можна в дитячому віці починати робити. І робити їх разом, робити їх з залученням різних дітей і різних людей з громади, щоб дитина вже з дитинства бачила, що це нормально, коли різні люди співпрацюють. І разом вони можуть не в усьому погоджуватися, але вони можуть співпрацювати задля загальної мети.
Мені здається, що зараз у нас з цим складно. У нас дуже багато зараз дискусій, суперечок, але такої співпраці для загальної мети, мені здається, що зараз не вистачає. І це було б дуже добре.
