Затиснутий Заходом Путін може вдарити на Донбасі, але отримає відсіч – Жданов

Захід, передусім США на чолі з Трампом, продовжують ізолювати Росію, реагуючи на агресивні дії російського президента Володимира Путіна. Це констатував Радіо Свобода військовий експерт Олег Жданов. Загнаний у глухий кут господар Кремля може вдатися у зараз до активізації війни на Донбасі. Масштабний наступ Росії малоймовірний, але може бути різка активізація обстрілів і захоплення тактично важливих ділянок, зокрема біля Маріуполя. Однак українська армія, при всій недореформованості ЗСУ, готова дати відсіч, зауважив Олег Жданов.

Олександр Лащенко: Наприкінці цього тижня – заява секретаря РНБО Олександра Турчинова. Цифри наведені ним – на окупованій частині Донбасу перебуває до 30-ти тисяч бойовиків, а вздовж кордону з Україною – 50 тисяч російських військовослужбовців.

У свою чергу президент Петро Порошенко в інтерв’ю Sky News цього тижня констатував: на Донбасі – не «заморожений» конфлікт, а гаряча російська агресія. Вона менша, ніж коли були Іловайськ і Дебальцеве, але все рівно – війна є війна. Що може бути далі, пане Жданов?

– Переклад. Зараз дійсно «замороженого» конфлікту немає. Є збройний конфлікт низької інтенсивності.

На жаль, Петро Олексійович трішки лукавить. Виступаючи у Лондоні, він називає «бойовики». У Міжнародному суді в Гаазі ми теж говоримо «бойовики». Бойовики для всього світу і для Європи – це громадянська війна, це внутрішній конфлікт. Ось у цьому плані ми весь час не договорюємо до кінця те, що є. А те, що це збройний конфлікт низької інтенсивності на сьогодні, то так, це правда. І втрати ми маємо справжні в живій силі, і в техніці, і моральні у тому числі.

Щодо заяви Турчинова, то тут знову ж таки не все так просто. 50 тисяч, які були названі, вздовж кордону України – взагалі він загубив десь 5 тисяч. За оцінками 2016 року. Угруповання не змінилося з 2015 року. Але в ці 50-55 тисяч входить Придністров’я – 2 тисячі, 8 тисяч – білоруський контингент російських військ, 22-24 тисяч – Крим, приблизьмо 17-18 тисяч – це Ростовська, Бєлгородська і Воронезька області. За три роки Російська Федерація розробила програму щодо посилення своїх західних кордонів. Створюється дві польові армії. За 3 роки на сьогодні на папері створено дві армії, створені оперативні штаби і сформована одна 150-а дивізія. Тобто на європейському театрі військових дій, якщо так можна висловитися, Росія наростила всього-на-всього на 10 тисяч. До речі, той самий Bloomberg три місяці тому саме про це і писав.

– Який зараз (Bloomberg) стверджує, що мета Путіна – загарбати Донбас, інтегрувати його за прикладом, можливо, Південної Осетії і Абхазії. Тобто «КримНаш-2» не буде. Але це все рівно будуть такі проросійські території. Ви згодні з такою оцінкою? «Голос Путіна» Пєсков спростував потім таку інформацію.

– Я не погоджуюся з такою оцінкою. Чому? Тому що вони затягнули з прийомом Абхазії і Осетії. Ще тоді був очевидним план по Грузії у 2008 році зробити «грузинську федерацію» і впхнути назад ці регіони. Але вони зробили помилку – почали роздавати російські паспорти. В результаті Абхазія провела «референдум» і проголосувала за вступ до складу Російської Федерації. І досі Росія не відреагували на це рішення. І ці два анклави висять у повітрі, незрозуміло де і як.

Тут вони, навпаки, йдуть шляхом, що не роздають російські паспорти, легалізують місцеві паспорти, так званих «ЛНР» і «ДНР», оголошують про створення «державних кордонів» і так далі. Тобто інтеграції цих двох утворень до складу Російської Федерації не буде однозначно. Інакше втрачається сенс всієї цієї війни, яка була розпочата.

– Тоді мета Путіна, я так розумію Вас, – тримати цю гарячу точку, такий «апендикс» в Україні, щоб впливати не лише на Донбас, а, головне, на всю Україну?

– Так. І вимагати реінтеграції цих територій з «особливим статусом» і зі всім іншим. Це головне завдання. І Путін намагатиметься його виконувати.

Єдине, що зараз політична ситуація навколо Російської Федерації склалася у найгіршому варіанті, будемо так говорити. І облога чи блокада з боку США – це удар по Сирії, це удар в Афганістані, це Північна Корея.

– До удару по Північній Кореї, принаймні поки що, не дійшло з боку США.

– А не дійде. Ми це вже спостерігаємо. Для США вигідно затягувати північнокорейську кризу. Там є дві зацікавлені сторони, які хочуть її швидко розв’язати. Це Китай і Південна Корея. Південна Корея хоче об’єднатися у своїх історичних кордонах, а Китай хоче створити там протекторат китайський і мати таку зону нестабільності для впливу в цьому регіоні. Тим більше, що там вихід до Охотського моря, там знаходиться головна база ВМФ Російської Федерації – Находка. А для США Корея – це привід. Це не була спроба розв’язати кризу, це був привід для того, щоб направити туди авіаційно-ударну групу.

Ми розуміємо, що один авіаносець – це порядка 20 плавзасобів, у тому числі і підводних човнів, і надводних кораблів, і шпиталь, і танкер, і все, все, все, і суховантаж, який йде з продовольством. І ще не забуваймо таку річ, що авіаносець – це єдиний корабель у складі ВМС США, який виходить у плавання у повному бойовому споряджені. Якщо ми говоримо, що авіаносець, то, значить, всі ядерні боєприпаси, включаючи для авіації, яка є на борту, для ракет, які є на борту, знаходяться у трюмах авіаносця. Можуть бути застосовані у будь-який момент.

А тепер – Північна Корея. Дивимося на карту. І розуміємо, що при дальності пуску «Томагавка» на 2,5 тисячі кілометрів США на сьогодні контролюють всю територію Далекосхідного військового округу Росії, де знаходяться всі балістичні ракети міжконтинентальні, які направлені на США. Вони мають, по-перше, систему раннього виявлення пусків ракет, по-друге, вони отримали можливість нанесення превентивного удару по пускових установках у випадку, якщо вони будуть розгортатися Росією.

– Тобто Трамп бере Путіна, Росію у своєрідні лещата?

– Так, вона затиснена. І звідси такі заяви. Путін шукає ґрунт, де благодатні паростки дадуть його посіви. Тому сьогодні вкидання, що вони збираються забрати території Донецької і Луганської областей до складу Російської Федерації. Завтра буде ще якесь повідомлення. Тобто вони зараз перевіряють ту ситуацію, яка складається навколо Росії. Адже вийшло, що Росія залишилася в «гордом одиночестве». Країни «Великої сімки» підтримали удар в Сирії (удар по авіабазі Башара Асада), країни «Великої двадцятки» підтримали удар у Сирії. Єдиними союзниками на сьогодні залишилися Сирія, Іран і Північна Корея.

– Отже, Трамп виявився, за російською термінологією, «не наш», він значно жорсткіше Обами, за Вашими словами. Що ж тоді Путіну робити? Колись Путін зауважував, що найгірше – опинитися у ролі щура, загнаного у кут. Тоді він найагресивніший. Путін може вдарити по Україні, якщо його так Трамп та інші на Заході заганяють у кут?

– Так. Один із варіантів виходу для Путіна може бути, що він нам влаштує ескалацію конфлікту на сході України. Це змусить особливо європейське співтовариство сідати за стіл переговорів і шукати якийсь вихід з ситуації, що склалася. Тобто, якщо буде розв’язана «кривава бійня» (я її так називаю), напевне, сильніша, ніж у травні минулого року – у нас літо було досить бойове...

– Масштаб Іловайська, Дебальцевого?

– Можливо. Принаймні обстріли і наступальна операція в тактичному плані можуть розпочатися в будь​-який момент. І тоді Європа знову ж таки намагатиметься шукати якісь шляхи розв’язання, знову постане питання «нормандського формату», знову постане питання переговорів. Хоча Російська Федерація візьме участь у «нормандському форматі», але тягнутимуть нас у «Мінськ». Чому? Тому що там йде прямий контакт Україна-терористи. І це їх головне завдання. Якщо ми послухаємо заяву останню Захарченка, то він сказав, що «ми готові до переговорів з Києвом»...

– Навіть так! То він «брав Київ» – хотів це робити...

– А тепер готові вони до переговорів. Але при цьому риторика, що «ми завтра розширимося до кордонів Донецької області», не припиняється. Постійно і в Плотницького, і у нього. Схоже, у них «темник» один з темами, які треба озвучувати. Плюс вони ведуть дуже активну пропагандистську роботу – «телефонні мости» нібито з мешканцями материкової України, як ми говоримо, основної частини території. Тобто, вони розповідають про «великі перемоги», про «великі перетворення». Але, поза тим, він сказав, що ми готові в «Мінську» обговорювати всі питання, в першу чергу амністія, потім вибори і легалізація взагалі всього цього утворення. Тому в цьому плані треба бути напоготові.

– Що робити Україні з «Мінськом»? Продовжувати цей процес? Чи, можливо, якісь альтернативні умови? Долучати Британію? От Петро Порошенко цього тижня здійснив візит до Великобританії. Активніше США долучати? Що може зробити саме Київ? Чи чекати «у моря погоди»?

– На мою думку, мінський майданчик треба закривати. Просто закривати. Як такий, що не відбувся. І я навіть нагадаю останні події. Це домовленість з 1 квітня припинити вогонь двосторонній. Не спрацювало. Нічого святого. У нас на Великдень було порядку 30 обстрілів, були поранені.

– Пане Жданов, а яка альтернатива «Мінська» для Києва?

– «Нормандський формат» змінений, переформатований. Тобто, Росія повинна стати не «миротворцем», а відповідачем. І другий варіант. До речі, Ви нагадали про візит у Лондон. Британський кабмін вже неодноразово висловлював пропозицію Києву, що давайте ми увійдемо у «нормандський формат». Фактично це буде вже наближення до того ж будапештського формату. Хоча неважливо, як він називатиметься. Важливий результат. Але чомусь навіть у Лондоні Петро Олексійович якось так промовчав на ці нагадування.

Зараз польський президент заявив, що вони разом з Великою Британією розробили новий формат переговорів, і вони готові його озвучити в Києві нашому президенту. На жаль, минуло вже три місяці – з боку Києва жодної відповіді.

У нас ситуація така, що поки триває збройний конфлікт низької інтенсивності, доти президент Порошенко і його команда почуваються абсолютно впевнено і жодних питань про дострокові вибори, жодних питань про проведення реформ не виникає ні у кого. У всіх болить голова, що раптом щось – у нас відразу: Путін нападе, загострення на фронті, не розгойдуйте човен. На жаль, така позиція страуса, я її так назвав би – заховати голову у пісок і чекати, коли хтось, десь вирішить цей конфлікт без нас, але на нашу користь.

– Ви констатуєте, що зараз інтенсивність війни на Донбасі низька, але Ви не виключаєте, що цього літа може бути висока інтенсивність. У чому вона полягатиме з боку Росії? Це буде наступ чи більша кількість обстрілів із застосуванням систем залпового вогню «Град» і «Смерч», наприклад?

– Ні, це буде збільшення кількості обстрілів із застосуванням всіх видів артилерії і, можливо, на окремих ділянках, типу авдіївської промзони, шахти «Бутівка», Світлодарської дуги можливі тактичні епізоди в плані наступу на наші позиції. Саме на позиції.

– Атака на Краматорськ, Маріуполь, умовно кажучи, виключається?

– До речі, той же ж Захарченко говорить, що Маріуполь «стовідсотково буде нашим». Але знову ж таки ми бачимо, що в районі Комінтернового-Водяного йдуть постійно бойові зіткнення. Я не виключаю... Розумієте, півмільйонне місто. І коли люди у місті чують канонаду, а там 20 кілометрів напряму вздовж траси до Маріуполя, коли працює важка артилерія, то я Вам скажу, що нервують.

– Тобто, навіть не виключаєте нападу на таке велике місто, як Маріуполь?

– Цілком можливо. На саме місто – звісно ні. Воно укріплене. Але створення напруги, у тому числі в соціальному середовищі, серед населення Маріуполя з атакою наших позицій в районі, наприклад, Комінтернового, Водяного, я не виключаю. Цілком можливо, що вдовж всієї лінії фронту ми спостерігатимемо дрібні атаки і найпотужніший вогневий вплив на наші позиції.

– Ви констатували, що Трамп бере Путіна у лещата. Можна сказати, що навіть є така блокада. То справедливе порівняння нинішніх подій з тим, що було на початку 1980-их років, коли Рейган – жодних компромісів з «імперією зла», тодішнім СРСР?

– Це не просто порівняння. Це ми бачимо лекало Республіканської партії. Справа в тому, що ми трішки неправильно сприймаємо США. Ми дивимося на них з нашої дзвіниці. Ми дивимося на нашого президента і розуміємо, що вертикаль влади, узурпація влади, створення своєї команди і так далі. США – це сім гілок влади, які збалансовані між собою. І вони всі знаходяться в системі стримувань і противаг. Тому президент може тільки впливати на зміну курсу. Але кардинально цей курс змінити не може. І Республіканська партія зараз є правлячою. У них Конгрес, у них Сенат і фактично їхній президент.

І, не дивлячись на перші заяви Дональда Трампа, що і з Росією дружити треба, і багато інших заяв, зрештою, він став у русло партійної програми. Президент США може або озвучувати і реалізовувати програму партії, або ж партія його за допомогою імпічменту прибирає з цього крісла.

– А консенсус республіканців, що Росія – агресор, що вона не лише в Україні коїть зло, а по всьому світу нестабільність чинить, то Росію треба, грубо кажучи, поставити на місце. Так?

– Я навіть Вам нагадаю про липневий Варшавський саміт НАТО. Головна резолюція саміту була про те, що Росія є головним джерелом терористичної загрози для всього світу! Це було оголошено на саміті НАТО. Деякі країни, такі як Німеччина, внесли поправки у свої військові доктрини і написали, що Росія – головне джерело тероризму. А зараз ми просто це спостерігаємо наочно.

І Ви ж не забувайте, що Республіканська партія – це в основному промисловці, це люди, які володіють величезними транснаціональними корпораціями. І, наприклад, Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь у Європі, підписаний Медведєвим, тоді президентом Росії, і Обамою, фактично поставив на паузу весь ВПК США, який пов'язаний з ядерним озброєнням.

До речі, перша розмова Трампа і Путіна була саме про те, що Трамп сказав, що треба переглянути договір. Йому треба дати поштовх економіці країни – він обіцяв американцям «велику Америку». Що робить Америку великою? Зростання ВВП, зростання економіки. Що найлегше запускає економіку? Гонка озброєнь. Або війна. Ну, війна – це крайній варіант. А от гонка озброєнь... Полетіло 50 «томагавків» – 70 мільйонів доларів. А тепер, щоб їх зробити, треба витратити, напевне, 200 мільйонів.

– І та бомба, «матір усіх бомб» в Афганістані, яку Ви згадували, теж коштує не тисячі й не десятки тисяч доларів?

– Звісно. Вона теж коштує до мільйона доларів, тому що вона керована, електроніка і так далі. Але сам факт, що якщо Росія йде на поступки, йде на переговорний процес, переглядає СНВ-3 та поступається політично у вирішенні по Сирії, по Україні, по Північній Кореї, тоді, цілком очевидно, США треба буде шукати інші шляхи для пожвавлення економіки.

– Пане Жданов, у такій ситуації: безкомпромісний Трамп у зв’язку з внутрішніми питаннями і зовнішніми, щоб дати відсіч країні, яка міняє світовий порядок – Росії... І Путін, загнаний у кут, який може, зокрема, вдарити масштабно по Україні, як Ви кажете, то що може бути далі? Хто виграє, зрештою?

– Тут складно спрогнозувати. Хоча я схиляюся до того, що Америка переможе. Чому? Тому що реально ми на сьогодні бачимо, що вся російська пропаганда на 80% складається з міфів і казок. І реально ці міфи насправді починають проявлятися. І ми це розуміємо. Скільки ще протримається Росія у цьому протистоянні? Сказати складно. Я не думаю, що дуже довго вони простоять.

– Не десятиліття?

– Ні-ні-ні. Це може бути, максимум, рік, від сили – два. Справа в тому, що треба далі розвиватися. Не можна жити все життя за «залізною завісою». Мир увесь йде вперед.

– А Україна переможе?

– У нас є величезний шанс. До речі, вікно можливостей широченне. І не дивлячись на те, що ми три роки фактично тупцюємо на місці, я маю на увазі і в плані реформ, і тих же ж Збройних Сил. За три роки можна було створити професійну армію, вже сидіти і не боятися, і отримати по ленд-лізу чи по якимось угодах нове озброєння.

– Нинішні ЗСУ з контрактників. Яка Ваша оцінка?

– Я поставив би 3 з мінусом. З великим мінусом. Це фактично Збройні сили УРСР, тільки більш-менш у покращеному варіанті, з контрактниками у строю. Ось я так сказав би. І щодо озброєння, і щодо укомплектування, і щодо спорядження, і так далі.

Щодо боєздатності тактична ланка рота-батальйон – треба віддати належне. Ми тут на рівні, напевне, армій деяких країн НАТО. Ми ще можемо повчити саме бойовим діям тактично.

Тому наше завдання – не дочекатися, поки вікно можливостей зачиниться, а все-таки рухатися вперед. І насамперед треба починати з політики. Треба забути слово «безальтернативність». Треба шукати вихід із ситуації, що склалася, пробувати, щось пропонувати, цікавитися. Немає ідеальних людей, які не роблять помилок, але краще робити помилки і йти вперед, ніж стояти на місці і чекати, поки не настане нічого.

​– Якщо реалізується найгірший сценарій цього літа – Путін завдасть того самого масштабного удару по Україні, то ЗСУ дадуть гідну відсіч?

– До моїх слів про розвінчання міфів про «непереможну» російську армію, я скажу, що на сьогодні цілком можливе. Якщо ми повертаємо важке озброєння і артилерію, ми дамо не просто гідну відсіч, ми можемо розпочати ще контрнаступальну операцію. Але для цього треба політичне рішення.