«Брехня – не альтернативна думка, а інформаційна зброя» – Лінас Лінкявічус

Шахіда Якуб

Як сприймають у Балтії військове домінування Росії в регіоні? Чому нещодавні навчання з імітацією анексії не можна вважати провальними? Чому Литва вважає, що Росія веде «гібридну війну»? І що робити з кремлівською пропагандою? Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс відповідає на ці запитання.

– Ви знаєте, коли ми говоримо про загрозу, то треба сприймати не тільки буквально, але і дивитися джерела, що ми маємо на увазі. Якщо нестабільність, непрогнозованість, скажімо, є загрозою – це так, її не стало менше, тим більше, що ми бачимо, які конфлікти розвиваються всюди, наскільки не стих конфлікт в Україні, російська агресія проти України, будемо називати речі своїми іменами.

Я завжди сперечаюся, коли говорять, що конфлікт в Україні – «це внутрішня проблема». Це все-таки агресія ззовні. Ми не бачимо поки ніякого виходу з цієї ситуації. У будь-якому разі, не тільки Україна, давайте подивимося на Сирію, восьме вето, знову ж таки, від тієї ж держави. Як це можна класифікусти – як загрозу чи як виклик? Як не назвеш, це все-таки не є стабільністю чи внеском у стабільність ситуації, щонайменше. Тож ситуація не стала кращою.

– Скажімо, багаторівневі загрози. Те, що ми бачимо зараз у країнах Балтії, – це розширення співпраці з НАТО, дислокація тут понад 1500 натовських військових. Здається, Литва насамперед думає про військову загрозу з боку Росії.

– Давайте трішки з’ясуємо. Співпраця з НАТО неможлива, тому що ми самі перебуваємо в НАТО, тож ми самі з собою співпрацюємо. А ці додаткові дислокації наших колег в альянсі – це дійсно мінімум, який може статися, ви самі сказали – 1500. Якщо будемо порівнювати цифри, 300 тисяч військовослужбовців в Західному військовому окрузі Російської Федерації, додаткові три дивізії, які зараз оголошені...

– Це означає, що насправді може відбутися вторгнення Росії на територію Латвії?

– Я не про це говорю, я говорю про цифри. Ви говорите про цифри військовослужбовців на нашій території, я говорю про цифри найближчої території, які зараз додатково з'явилися, і переоснащення, зокрема, ракетними установками «Іскандер», модернізованими, які можуть переносити ядерну зброю. Це все відбувається зараз. І головне – тут не йдеться про змагання, ескалацію, ми цього не будемо робити. Але те, що ми робимо, щоб ні в кого не було ніяких сумнівів: альянс НАТО зробить усе необхідне для того, щоб гарантувати безпеку своїм територіям, населенню. Ось це і відбувається. Тут тільки не треба плутати, хто тут ескалацію робить, оскільки тут цифри говорять про інше. Ми просто адекватно реагуємо на ситуацію навколо нас, яка, на жаль, не є дуже стабільною.

– Наскільки готові збройні сили Литви та інші спецпідрозділи реально відбити несподівану атаку? Я маю на увазі інцидент, який стався близько тижня тому, коли була підготовка, ініційована міністром внутрішніх справ Литви.

– Так це були навчання.

– Навчання, так. І сталося так, що ніхто не був готовий, вони захопили якісь КПП і ледь не до Вільнюса дійшли.

– Не можна говорити, що ніхто не був готовий. Просто були навчання раптові, без попередження, вони для того і робилися, щоб побачити, де які прогалини, де треба напрацювання. Було багато помилок, але найголовніше, що це якраз навчання.

– Трішки непідготовленими виявилися люди.

– Так, ті, що не були поінформовані, вони не були підготовлені.

– Так ось Росія ж теж не буде заздалегідь сповіщати.

– Розумієте, в тому справа, що не те що заздалегідь сповіщати, я думаю, що для цього працюють штаби натовські і розвідка, й інші структури. Все-таки альянс має найпотужніший потенціал у світі, не будемо забувати, і завжди, коли говоримо про окремі якісь території, скажімо, або балтійський якийсь фланг, він – все-таки частина всього загального, і тут розділяти це не потрібно.

Можна говорити про конкретні прогалини наших національних збройних сил, це правильно, якщо про це будемо говорити, оскільки у нас немає винищувачів, скажімо, у нас немає танків у національному плані, і говорити про якусь загрозу з нашого боку було б неадекватно, хоча це говориться, оскільки те, що робиться в Росії, вони ж кажуть, що вони у відповідь заходи проводять.

– Говорячи про цей могутній Північноатлантичний альянс, вступаючи до нього, Литва взяла на себе зобов'язання платити 2 відсотки від ВВП до бюджету. Скажіть, це трапиться коли-небудь?

– Наступного року. Не вступаючи, скажімо, пізніше ми ухвалили такі спільні рішення, був саміт у Вельсі у 2014 році, і було сказано, що ті, хто виконує цю межу, вони повинні триматися, а ті, хто ні, повинні мати конкретну чітку програму, як це зробити. Підкреслю, це рішення не якесь короткотермінове, воно ухвалене з усією відповідальністю, і ми збільшували оборонний бюджет, дійсно, останнім часом дуже ретельно і дуже значно.

– Чи не відбувається це за рахунок зменшення бюджету, скажімо, освіти, охорони здоров'я?

– Це відбувається за рахунок того, що менше буде збільшуватися бюджет в інших сферах. Так, звичайно, це погано, але ми теж повинні адекватно реагувати в національному плані, якщо ми хочемо солідарності від своїх союзників. Тож тут теж усе вирішено за спільною згодою всіх політичних сил, і наступного року в нас буде трішки вищий за 2 відсотки ВВП на оборону.

– Ми зараз з Вами говоримо переважно про військову загрозу, але є вже гібридні війни, інформаційні війни. У країнах Балтії і не тільки в країнах Балтії зараз популярно забороняти російське телемовлення, канали, щоб боротися з інформаційною війною або пропагандою. Скажіть, як це все виглядає на тлі свободи слова?

– Можна, трішки зміню акцент? Стала популярною на російських каналах пропаганда, скажімо, війни та інших не дуже бажаних моментів, і тому тут ухвалюються рішення не політичні, а суди виносять рішення, ці заходи не довгострокові, наскільки я знаю, ці обмеження на три місяці десь, перед цим йде діалог, переконання, що треба щось виправити, є якісь все-таки попередні зауваження. Тож тут процес чітко згідно із законом, і в майбутньому буде те ж саме, цим не буде ніхто зловживати, я особисто сам не є прихильником якоїсь цензури.

– Ви самі дивитеся російські канали?

– Я іноді дивлюся заради інтересу. Але я можу сказати, що тут треба відрізняти один момент. Звичайно, можна з цим сперечатися, але я особисто думаю, що свобода слова – це звучить правильно, але брехня – це не альтернативна думка. Якщо свідомо поширюється брехня щодо чогось, то я не думаю, що це свобода слова і якийсь демократичний принцип, це вже інформаційна зброя.

– Можливо, тоді більш демократичним було б створювати альтернативне мовлення?

– Так і треба робити, я про це і кажу, що заборони або цензура – це не вихід, треба створювати альтернативні джерела, треба за допомогою позитиву боротися з тими тенденціями. Але якщо буде пропаганда, скажімо, насильства, війни або інші моменти, які будуть поширюватися телеканалами, вони будуть попереджатися, будуть санкції, і суди будуть цим займатися і в майбутньому. Я не думаю, що це має щось спільне зі свободою слова.

– Ми так багато говоримо про загрози. На якому рівні зараз діалог між владою Литви і російським урядом, якщо є якийсь діалог, якесь співробітництво?

– Він мінімальний, наразі, дійсно, у нас немає зустрічей на найвищому рівні вже певний час, ми не думаємо, що це виходить з нашої позиції. Ми хочемо в майбутньому мати відносини, які повинні бути між сусідами нормальними, але вони повинні ґрунтуватися на якихось принципах і все-таки цінностях, це дуже важливо, не за будь-який рахунок, скажімо так. І ми будемо послідовно поводитися, і думаю, що ця політика продовжиться у майбутньому. Я хочу сподіватися, що все-таки колись настане час, і в нас налагодяться ці відносини.

Є приватні канали, взагалі у нас проводяться російські форуми, якщо ми про це вже говоримо, втретє вже поспіль, у травні відбудеться російський форум, куди ми запросимо вчених, журналістів, політологів.

– Але не на політичному рівні?

– Будуть і політики. Ми будемо говорити про майбутнє Росії, Росії в Європі, будемо говорити про свободу слова, будемо говорити російською, до речі. Тож ті, хто думає, що ми – русофоби, глибоко помиляються.

– Наскільки велика ймовірність гібридної війни Росії і Балтії?

– Ви знаєте, ця війна вже відбувається – кібернетична війна, інформаційна війна. Взагалі поняття безпеки розширилося, оскільки раніше безпеку розуміли тільки як військову і загрози тільки як військові (ракети, танки), а зараз, скажімо, ракету можна запустити, вона коштує грошей, але можна запустити інформаційну ракету, можна запустити двічі і тричі, але ефект буває навіть і більшим. Тож тут були часи, коли, скажімо, перед реальним боєм застосовувалася артпідготовка, напередодні реального бою, зараз цього не треба робити, можна просто промити мізки й підготувати плацдарм для дій. Як, на моє глибоке переконання, було в Криму, до речі. І тут багато таких моментів.

– Як Литва захищається від цього? Адже кібератаки є, створюються якісь організації, які моніторять це все.

– Кібератаки – так. Є національний центр, є у нас і в НАТО центр, який займається цими питаннями, в Естонії, скажімо. У нас є центр з енергетичної безпеки, в Латвії, до речі, є натовський центр просто стратегічної комунікації, це означає вже як пропаганда. Цього не було 10 років тому, це як раз ці гібридні нові такі асиметричні загрози, вони не конвенційні, як були. Просто нам треба переглянути свої підручники, дивитися треба на те, як розвиваються події. На жаль, війна війною, але така конфронтація і такі випади та провокації в плані цих асиметричних гібридних загроз відбуваються наразі.

– Ви говорите про кібератаки, про стратегічні центри, пропагандистів, а є тут місце для дипломатів – просто сидіти, розмовляти і вирішувати проблеми?

– Для дипломатів завжди є місце, тому вони розмовляють і вирішують ці проблеми. Але просто, знаєте, є такий нюанс один, не треба себе вводити в оману, що якщо дипломати там сидять і розмовляють, значить, проблема буде вирішена. Деякі проблеми просто відкладаються – і, на жаль, ці канали комунікації використовуються як димова завіса така, знаєте, для того, щоб продовжувати те, що і тривало, навіть не думають нічого змінювати, а ілюзія, що щось змінюється. Так що тут треба теж обережно. Звичайно, потрібно розмовляти. Краще розмовляти, ніж не розмовляти. Але не треба себе вводити в оману щодо того, що розмова – це вже є якраз ліки від цієї хвороби. На жаль, тут іноді перезавантаження не завжди допомагає, треба змінювати програмні установки іноді внутрішні, а не тільки перезавантажувати систему.

Матеріал повністю – на сайті спецпроекту «Настоящее время»