Британський сайт Retirement Genius пише про втрату позицій російської мови у республіках колишнього СРСР. Американський часопис The Washington Post дає відповідь на риторичне запитання Держсекретаря США Рекса Тіллерсона щодо причин, чому саме платники податків у США мають цікавитись Україною. А європейське видання Politico подає порівняльний портрет президента Росії Путіна та президента Білорусі Лукашенка, зачіпаючи проблеми російсько-білоруських стосунків.
Британський вебсайт Retirement Genius друкує статтю «Російська мова у занепаді на тлі відкидання її колишніми радянськими республіками». У матеріалі повідомляється, що російська мова більш ніж будь-яка інша мова світу втратила свої позиції впродовж останніх 20 років, тоді як незалежні колишні республіки СРСР здійснили зусилля зміцнити свій мовний суверенітет. Цей процес, на думку видання, відображає послаблення впливу Москви на тлі намагань президента Росії знов здобути колишній вплив на світовій арені і відчайдушних зусиль Кремля вести воєнні кампанії в Україні та у Сирії. У статті повідомляється, що використання російської мови найшвидшими темпами почало зменшуватись у Казахстані, де 2016 року лише 20,7% населення визнало, що використовує російську для спілкування, порівняно із 33,7% у 1994 році. Ці новини надійшли разом з повідомленнями про плани президента Казахстану Назарбаєва перевести казахську мову з кирилиці на латиницю. Падіння показників використання російської спостерігається і у Латвії та Естонії.
Стосовно України, як пише Retirement Genius, також спостерігається стале зменшення кількості російськомовного населення. Падіння показників тих, хто у побуті спілкується російською в Україні, відбулось з 33,9% 1994 року до 24,4% минулого року. Російськомовні громади відчули зменшення кількості також в Азербайджані, Литві, Туркменістані та Узбекистані. Видання наводить слова Кріса Віфера, старшого партнера компанії Macro-Advisory, компанії, що базується у Москві і спеціалізується на проблемах колишніх республік СРСР.
«Занепад і зменшення кількості тих, хто спілкується російською, а також збільшення кількості носіїв національних мов, таких як казахська, латвійська чи українська, відбувається за підтримки політичних сил ще від часу розвалу Радянського Союзу. Країни, які відчували себе в’язнями радянського режиму, після звільнення від ярма бажали позбутися символів поневолення, включно і з мовними символами цього поневолення», – заявив Кріс Віфер, старший партнер компанії Macro-Advisory.
Видання додає, що колишні республіки СРСР також вбачають у російській мові можливий інструмент, який використовує Москва, щоб вплинути на політику цих держав за допомогою пропаганди. Деякі з екс-республік Радянського Союзу також відвертаються від російської мови у плані стратегії з вибудовування політичного союзу з країнами Заходу та Азії, у такий спосіб приваблюючи закордонні інвестиції. Насамкінець видання вказує, що на тлі цього процесу єдиним винятком є Білорусь, яка просувається у зовсім іншому напрямку. Тоді як 1994 року дещо менше половини населення цієї країни визнало, що спілкується виключно російською, минулого року опитування показали, що вже 71% населення Білорусі використовує у побуті російську мову.
«Російська мова у занепаді на тлі відкидання її колишніми радянськими республіками»
Американський столичний часопис The Washington Post друкує статтю «Так, Рексе Тіллерсоне, американські платники податків мають перейматися долею України. І ось чому». Авторка статті Анн Апплбаум нагадує, що держсекретар США Рекс Тіллерсон на зустрічі міністрів закордонних справ «Великої сімки» запитав, чому, мовляв, американські платники податків мають перейматися тим, що відбувається в Україні. Це сталося, власне, за день до того, як Тіллерсон мав відбути до Москви. Апплбаум додає, що Тіллерсон не має жодного досвіду роботи у царині дипломатії, політики або ж військової справи. Він провів більшість свого життя, продаючи нафту і отримуючи від цього зиск.
«Тіллерсон мав успіх у продажу нафти, проте ніхто не знає, чи він матиме успіх у продажу чогось менш матеріального на зразок американських цінностей, аби здобути щось таке ще більш неосяжне, як от американський вплив», – пише Анн Апплбаум.
Автор статті в американському виданні зазначає, що риторичне запитання Тіллерсона щодо України та платників податків у США заслуговує на відповідь. І ця відповідь промовляє: «Так, платники податків у США мають цікавитись Україною. Але це зацікавлення не обов’язково виникатиме з причин, які можуть бути зрозумілими колишньому генеральному директору нафтодобувної компанії, яким є нинішній держсекретар США Рекс Тіллерсон».
«Вторгнення Росії в Україну та анексія Криму в 2014 році є нападом на принципи непорушності кордонів у Європі. Спільні рішення країн Європи облишити агресивний націоналізм, відкрити свої кордони та відмовитись від територіальних амбіцій зробили Європу багатою і мирною, так само зробивши США багатими та могутніми. Якщо Україну, країну з 43 мільйонами громадян, асоціювати з Європою, ця країна також могла б стати частиною цієї зони миру, торгівлі та комерції», – пише Анн Апплбаум.
The Washington Post підсумовує, що від часу вторгнення в Україну, дедалі агресивніша та зухваліша Росія все більше загрожує європейській безпеці та процвітанню, ставлячи під загрозу також альянс Європи та Сполучених Штатів.
«Тіллерсон – клоун»
Європейське видання Politico публікує матеріал «Казка про двох слов'янських лідерів». У підзаголовку зазначається, що, попри всі розбіжності, президенти Росії та Білорусі зроблені з того самого матеріалу. І Путін, і Лукашенко не мають жодних застережень щодо ув’язнення або ж «зникнення» їхніх політичних опонентів, придушення ЗМІ або ж антизахідної риторики. У серці вони обидва – радянські реваншисти, які плачуть за розвалом могутнього Радянського Союзу, сумуючи за імперією. Лукашенко був єдиним з білоруських депутатів, який проголосував проти розпуску СРСР 1991 року.
Але, як зазначає видання, на цьому спільні риси обох президентів закінчуються. Річ у тім, як вказує Politico, що Путін і Лукашенко не можуть терпіти один одного. Колишній агент КДБ Путін назвав свого часу колишнього директора свиноферми Лукашенка «клоуном», схильним до зради. Путін також не може вибачити того, що Лукашенко не визнав анексії Росією українського Криму. Путіну не сподобалось, що Лукашенко відхилив російську пропозицію щодо заснування авіабази на території Білорусі, а також російського керівника обурило рішення президента Білорусі надати дозвіл на безвізовий в'їзд громадянам ЄС та США. Нещодавно Путін відновив прикордонну перевірку між обома країнами, зменшивши постачання газу до Білорусі. У відповідь на це, як пише видання, Лукашенко, побоюючись можливого перевороту, інспірованого Путіним, «окопався» дедалі глибше і вирішив покладатися на свої авторитарні інстинкти.
«Лукашенко заявив, що Москва бере Білорусь за горло на тлі побоювань Кремля, що Мінськ може почати зближення із Заходом. Послання Лукашенка Путіну було доволі чітким. Білоруський президент дав ясно зрозуміти, що не є цуценям на колінах у Путіна, і готовий до конфронтації, аби зберегти незалежність», – зазначає Politico.
Видання робить висновок, що тертя між Москвою та Мінськом посилюються. І тут постає низка запитань. Чи ж Путін наважиться на військове втручання – на зразок кримського, – якщо президент Білорусі повернеться до Заходу? На думку видання, тут все залежатиме від особистих стосунків між Лукашенком та Путіним. Тоді як Путін переробив себе на лідера популістського руху, який нині піднімає голову на Заході, Лукашенко далі залишається міжнародним парією, останнім диктатором Європи, який колись сам сказав, що ліпше бути диктатором, аніж геєм. Існують, втім, сумніви щодо того, що Путін захоче позбутися Лукашенка і дестабілізувати ситуацію навіть більше. Дехто припускає, що Путін заохочуватиме Лукашенка чіплятися за владу дедалі сильніше, бруталізуючи його опонентів, що, у свою чергу, зробить Росію в очах Заходу більш «мирною» та «толерантною» у ставленні до інакодумців.
«Диктатори знов у моді після перемоги Ердогана»
