Анастасія Москвичова, Володимир Литвиненко, Станіслав Юрченко
Київ – Другий рік поспіль фільми про Північну Корею збирають повні зали на фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, що триває цього тижня у Києві. Минулого року це була стрічка «У променях сонця» Віталія Манського, цього року – їх дві: фільм-закриття «День звільнення» латвійського та норвезького режисерів Уґіса Олте і Мортена Траавіка та фільм-розслідування «Кордон небес» про втікачів із Північної Кореї, який зняв південнокорейський режисер Хак Чун Лі. Як розповідають організатори фестивалю, «Кордон небес» знімали 11 років. Про те, як це було, погодився розповісти Радіо Свобода продюсер фільму Йон Хван Так.
– Взагалі я займався виробництвом телесеріалів. Одного разу я познайомився через своїх друзів з режисером цього фільму, який на той час працював журналістом.
Протягом 11 років епізод за епізодом складалася історія про життя різних людей
Так, протягом 11 років епізод за епізодом складалася історія про життя різних людей. Якщо говорити довше, то стрічка розповідає історії людей, які покидають рідну країну у пошуках кращого життя. Але на їхньому шляху трапляються різні негаразди – торгівля людьми, наркотиками, поневіряння чужими країнами без прав.
– Розкажіть більше про процес зйомок «Кордону небес». На екрані ми бачимо кілька історії, але за 11 років, мабуть, вдалося поспілкуватись із набагато більшою кількістю людей. Як Ви обирали героїв для фільму?
За роки роботи над фільмом ми перетинали кордони більше ніж 100 разів
– За роки зйомок ми дійсно бачили багатьох людей. Для фільму ми обрали тих, у кого дуже драматичні історії життя, що демонструють порушення прав людини у Північній Кореї (КНДР) – це люди, яких ми знаємо вже протягом одинадцяти років. За роки роботи над фільмом ми перетинали кордони більше ніж 100 разів. За цей час ми бачили багато: і смерті під час перетину кордонів, і затримання прикордонниками. А є люди, які навіть діставшись до Південної Кореї, не змогли призвичаїтися до життя у іншій державі.
Тому ми вибрали історії життя, щоб показати всі етапи: від переходу кордону Північної Кореї з Китаєм, перипетії під час перебування в інших країнах – до щасливого життя в Південній Кореї (коли все складається). Цей фільм може стати дороговказом для тих людей, які ще перебувають у Північній Кореї і прагнуть змін.
– 100 разів переходити кордон, напевно, страшно.
За нами постійно стежили, це було дуже страшно
– Дуже страшно! Минулого року ми допомагали трьом двадцятирічним жінкам, одній шістнадцятирічній дівчині і півторарічному малюку перетнути кордон. . Також, коли ми знімали їх у будинку, куди ті приїхали, то бачили, що біля нього стоїть автомобіль з двома особами, що пильнують за нами. Ці люди були там лише 10 хвилин, але склалося таке враження – наче все життя.
Цей страх є постійним, коли ти перебуваєш біля кордону і допомагаєш перетинати його. Була історія, коли ми допомагали передавати дитину через кодон. Щоб дитина не плакала, її приспали, написавши про це на листочку. І коли мати побачила дитину з листочком – подумала, що вона мертва. Але згодом дитина прокинулася – і мати була щаслива.
Взагалі коли ми їздимо на кордон знімати, завжди думаємо, що це востаннє. Але ми знову і знову робимо це. Навіть не розумію, чому нас туди тягне. І допоки буде існувати Північна Корея, хтось повинен займатися цим.
– Під час показу стрічки на Docudays UA звучала думка з боку знімальної групи про певну схожість української і корейської ситуацій. Що малося на увазі?
Якщо подивитися на наші історії (Кореї і України), то ми бачимо, що поруч з нашими країнами є так звані «великі країни», які втручаються у життя сусідів. І в усіх цих історіях страждають прості люди.
За історію Кореї ми були і під Китаєм, і під Японією. Якщо дивитися на сьогоднішню ситуацію в Україні, то вона нагадує розділення Кореї на Північну і Південну.
