Згідно з дослідженнями британської аналітичної групи, що належить до журналу Economist, лише 8% людей у світі можуть отримати якісну допомогу в останні дні свого життя. Україна, згідно з рейтингом, належить до країн, де людина, яка помирає, і її родина опиняються без належної підтримки в складний час. Водночас усвідомлення цієї проблеми в Україні вже є, хоспісна допомога розвивається, попри війну або в чомусь завдяки їй. Про це Радіо Свобода зазначив колишній міністр охорони здоров’я, голова правління організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної і хоспісної допомоги» Василь Князевич.
– Проблема догляду за помираючим членом родини рано чи пізно стосується практично всіх. І майже всі у цей критичний період життя залишаються без підтримки лікарів, психологів, фахівців, які б порадили і допомогли у догляді за вмираючою людиною. Чому проблема, з якою стикається абсолютна більшість населення, отримує так мало уваги в суспільстві?
– Ми маємо війну, ми маємо економічний колосальний спад, ми маємо величезну кількість вимушених переселенців і зубожіння населення. Ціна життя стала надзвичайно малою. І от на цьому фоні дуже складно говорити про паліативну допомогу.
– Українське законодавство, нібито, і надає право кожному громадянину України на комфортне закінчення свого життя і на достойну смерть, але цих можливостей фінансових та інституційних в Україні ще досі бракує і з війною це пов’язано лише останні три роки.
– Безперечно, але це зупинило розвиток на якийсь момент.
– Чи є надія, що все ж таки люди, які відходять, отримають ту допомогу, на яку вони могли б розраховувати від держави?
Паліативна допомога вже ввійшла в медицину, в соціальну опіку, але треба її буде розширювати як інституційно, так і політично
– Ми переживаємо зміну деяких світоглядних речей, йде процес децентралізації. Люди відчувають, що вони можуть управляти певними процесами. Але тим, хто беруться за цю проблему, бракує знань, менеджерських навиків. Паліативна допомога вже ввійшла в медицину, в соціальну опіку, але треба її буде розширювати як інституційно, так і політично. Я думаю, за два роки будуть і сотні зрушень, бо я впевнений, що ми скеруємо і законодавчу базу в правильному руслі. Цього року всі законодавчі ініціативи будуть зроблені. Ми створили нашу громадську організацію, вона буде присутня на всій території України, і ми тільки будемо розширюватись зараз.
– Відомо, що у світі британська система вважається найкращою, і люди, які її створювали, говорять, що є дуже багато чинників, які не пов’язані напряму із фінансуванням держави. Наприклад, усвідомлення цієї проблеми серед громадськості, або надання спеціальної підготовки для медичних працівників, або доступ до знеболювальних і відкритість у стосунках між лікарем і пацієнтом. Все це належить до цієї сфери. Чи Ви бачите в цьому прогрес?
Є усвідомлення громади. Зуміли поміняти законодавство, тобто доступність до знеболення покращили, тепер активно створюються центри відділення паліативної допомоги
– Бачимо. Якщо чесно, не дивлячись на ці проблеми, які я перерахував на початку, я бачу прогрес у певних речах. Є усвідомлення громади. Зуміли поміняти законодавство, тобто доступність до знеболення покращили, тепер активно створюються центри відділення паліативної допомоги. Програма, яку ми закладали для себе на 15 років, вже почала реалізовуватися, Україна займе своє достойне місце.
– Як Ви бачите цю систему в майбутньому, наскільки вона буде розподілена між державою, громадськими, релігійними організаціями, оскільки нещодавно буквально був провалений у Верховній Раді закон про медичне капеланство, а це є також дуже важлива частина цього періоду в житті людини.
Духовна опіка – це одне з головних моментів в паліативній допомозі
– Духовна опіка – це одне з головних моментів в паліативній допомозі. Йде притирання різних конфесій. Ми – в різноманітті дуже великому, релігійному, в тому числі. В нас є угода зараз з усіма релігійними конфесіями про підтримку цього напрямку паліативної допомоги. З «Карітасом» активно співпрацюємо по всіх напрямках. В них і досвід є. Ми співпрацюємо з самаритянами, з європейськими громадськими організаціями. І намагаємось розвиватись тут. Наступний рік ми проголошуємо волонтерським роком в підготовці волонтерства в паліативній допомозі України. Бо нам треба для такої країни мати 10 тисяч волонтерів.
– Великим ресурсом у Польщі для такої волонтерської роботи були сестри милосердя, монахині, які приходили до хворих. В Україні вони також є, але працюють у приватних інституціях. Чи вони можуть отримати доступ до державних закладів?
Необхідно проходити певну підготовку, щоб працювати з такими людьми. Зараз є вже паростки хороші
– Можуть, але ті початки такої співпраці були не дуже успішними. Необхідно проходити певну підготовку, щоб працювати з такими людьми. Зараз є вже паростки хороші. Я недавно відвідав Одесу, жіночий монастир –ігуменя Серафима там показує дуже добрий приклад в цьому. Католицька церква, греко-католицька, Київський патріархат, який підтримав створення хоспісу в Дубно і спільно вкладають до нього зусилля, всі вони підтримують наш розвиток.
