Священик: «Ти приходиш і бачиш, як помирає людина, а нічим не можеш допомогти»

Київ – У Києві самотній пенсіонер, якого паралізувало внаслідок інсульту, кілька днів намагався привернути увагу сусідів і поволі згасав. Врятували літнього чоловіка хлопці, яких у будинку прозвали «неформалами» за спосіб життя. Вони організували цілодобове чергування навколо старенького, привернули увагу громадськості до його проблем. А скількох самотніх літніх бабусь і дідусів сусіди або працівники соціальних служб не бачать до самої смерті? Скількох немічних хворих українців виписують з лікарень, щоб «не псували статистику» і помирали вдома?

Пан Євген, колишній вчитель з Кривого Рогу, прожив понад 80 років, з них останні кілька років він боровся з раком. Його рідні написали заяву – покласти його у хоспіс. Але у міському хоспісі на більш як дві тисячі невиліковно хворих лише близько двох десятків місць. Інших кладуть у лікарні. У випадку пана Євгена його спершу госпіталізували, але швидко виписали додому помирати, розповідає Радіо Свобода криворізька волонтерка Ольга на умовах анонімності.

«Вдома за стареньким доглядали дочка з чоловіком, але у них не було коштів, щоб купувати старому знеболювальне. Він у муках помер, а його сім’я намучилась сильно, тому що він від болю не спав, стогнав. Сусіди іноді просили, щоб вони його заспокоїли. Сім’я продала машину, щоб забезпечити пана Євгена бодай мінімально потрібними медикаментами. Ховали, звісно, теж за свій кошт», – розповіла волонтер.

Такі історії відомі майже всім українським родинам. Експерти кажуть, що схожих випадків десятки і сотні тисяч по всій Україні. Але люди, які пережили наодинці смерть близьких, яких перед тим мали доглядати самотужки, неохоче розповідають свої історії журналістам.

Як зазначає народний депутат України, голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, процес «переходу в інший світ» українська держава не підтримує належним чином і на сьогодні Україна за індексом «якості смерті» посіла 69-е місце з вісімдесяти країн.

«У той момент, коли людина народжується, і в той момент, коли вона йде в інший світ, ці обидва моменти мають бути максимально супроводжувані. І, на жаль, якщо процес народження у нас у державі більш-менш підтримується, то, на жаль, процес переходу в інший світ практично державою (з точки зору його полегшення, з точки зору полегшення болю і страждання людей) поки що не підтримується або ж контролюється так, як мав би, з точки зору підтримки медикаментозної, психологічної, соціальної», – зазначила Богомолець на засіданні круглого столу з проблем паліативної допомоги.

І це попри те, що законодавство надає кожному громадянинові України право на комфортне закінчення життя і на достойну смерть. Чиновники рапортують, що на сьогодні соціальні послуги людям літнього віку, котрі втратили працездатність і проживають у складних життєвих умовах, надають понад 600 територіальних центрів – вони обслуговують близько двох мільйонів осіб. В інтернатах (їх в Україні понад близько 4500) для людей літнього віку та інвалідів проживають майже 500 тисяч осіб. Ці дані озвучив міністр соціальної політики Павло Розенко під час зустрічі з працівниками Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО.

У разі смерті працівники цих закладів мають провести всі процедури, необхідні для поховання померлого, за рахунок держави, кажуть фахівці. Поховати померлого можуть і його рідні, в окремих випадках – також за рахунок держави. Так, держава (соціальні служби) має надати допомогу на похорон осіб, які не працювали і не були одержувачами будь-якого виду соціальної допомоги. У цьому разі допомогу надає за останнім місцем проживання померлого орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади за рахунок коштів місцевого бюджету, як того вимагає законодавство.

«Коли людина помирає, відчуваючи страшний біль, вона священика вже не чує» – отець Сергій

Священик УПЦ Київського патріархату, виконавчий секретар служби з питань соціального служіння Всеукраїнської ради церков отець Сергій (Дмитрієв) каже, що соціальні працівники не завжди мають змогу навідувати своїх підопічних регулярно, а дехто з літніх людей унаслідок різних обставин просто не потрапляє у списки для отримання соціальної підтримки від держави. У результаті – сповнене страждань доживання і тяжка смерть.

«Якщо це низький соціальний поріг, то бачиш, як людина просто лежить удома, не маючи змоги навіть купити знеболювальне, інші ліки. Як священик, ти приходиш і бачиш, як помирає людина і як вона мучиться від болю, а ти нічим не можеш допомогти. Ти можеш прочитати молитву або поспілкуватись, але іноді, коли людина відчуває страшний біль, то і священика вже не чує», – розповідає отець Сергій у розмові з Радіо Свобода.

За його словами, багато священиків і соціальних працівників сподіваються, що полегшити страждання і відхід з життя старих немічних і хворих людей зможуть сімейні лікарі, які мають «вести пацієнта». Сімейну медицину лікаря в Україні запроваджують у рамках реформи системи охорони здоров’я.

Нині в окремих містах з ініціативи місцевих органів влади і громадськості для надання паліативної допомоги для немічних людей створені «патрулі» у складі медика, соцпрацівника і священослужителя, фінансову підтримку їм надають, серед інших, міжнародні фонди, повідомив отець Сергій.

«Людина, коли помирає, має супровід спеціального лікаря, соціального працівника-психолога і священика. Це комплексна допомога, щоб полегшити людині відхід у «вирій». На жаль, таких паліативних інституцій в Україні дуже мало: є така виїзна служба в Одесі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Рівному, Львові, така ж служба запрацювала у Києві. Але цього замало, не вистачає подібних виїзних «патрулів», – пояснив Сергій (Дмитрієв).

Україна має запровадити європейський підхід – експерти

Священики різних релігійних конфесій працюють у таких випадках разом, щоб полегшити страждання і зменшити страхи помираючих, каже отець Сергій. За його словами, велику допомогу надають благодійні і волонтерські організації, і не лише українські.

Серед таких організацій – міжнародний благодійний фонд «Кожен може», активісти якого вивчають досвід паліативної допомоги у країнах Євросоюзу. Про це Радіо Свобода розповідає менеджер фонду з комунікацій Тетяна Вітковська.

«Там практика така: кошти ідуть за пацієнтом, тобто кожна літня людина або хвора людина, або людина з інвалідністю, людина, яка потребує певної спеціальної допомоги, отримує ваучери на допомогу. Використовуючи ці ваучери, людина може звертатись до організацій, які їй надають допомогу найкращим чином. Тобто, людина має вибір, до якої організації їй звертатись. В Україні ж це патронатні служби, які повинні здійснювати патронаж і відвідувати людей, які потребують допомоги. Але, на жаль, останнім часом відбулися скорочення у соціальних службах, і фізично соцпрацівники не можуть відвідувати всіх людей, хто потребує допомоги», – каже Вітковська.

Враховуючи брак фінансування медичних установ, які покликані надавати кваліфіковану медичну допомогу, але не мають коштів доглядати немічних і хворих людей, не виключено, що кількість літніх людей, інвалідів, які згасають вдома, може збільшитись, визнають фахівці.