Для того, щоб контролювати громадську думку, нав’язувати їй «єдино правильну» точку зору та версію подій, необов’язково мати повний контроль над засобами масової інформації – достатньо контролювати основні ЗМІ й створити відповідну атмосферу в країні, після цього навіть відкриті кордони не будуть щепленням від тотальності пропаганди, говорить нідерландський історик Карел Беркгофф. Дослідник із амстердамського Інституту досліджень війни, Голокосту та геноциду цими словами описує не сьогоднішню Росію, а Німеччину часів нацистського режиму. Нашу розмову про дієвість пропаганди ми розпочали з порівняння радянської і німецької пропаганди часів Другої світової війни.
«Правда» чи «Ізвєстія» писали про німців не як про нацистів, а саме про німців як народ
– Німецька пропаганда була спрямована передусім проти євреїв, вона була дуже емоційною. Радянська пропаганда такою емоційною не була. Але потім Сталін наказав розпалювати ненависть. «Правда» чи «Ізвєстія» писали про німців не як про нацистів, а саме про німців як народ, це межувало з расизмом. Хоча все це робилося неофіційно. Ніяких офіційних документів, де б було сказано, що треба так писати про німців, що вони вже навіть не люди, якість «гади». Відома історія про Іллю Еренбурга і його вірш «Убей нємца» – не єдиний приклад цієї пропаганди.
Сталін вів до того, що вороги радянських людей – це фашисти. Але цікаво те, що не всі фашисти, а тільки німецькі. Наприклад, про румунських, чи про італійських фашистів нічого такого не писали. Вони, я б сказав, досить позитивно фігурують у радянській пропаганді. Бо головний ворог – народ, німці.
– Образ «фашиста» і далі існує в російській пропаганді, цей образ використовується дуже широко, без того щоб пояснити, хто ж він, цей фашист.
– А це поняття, яке існувало тоді, дуже мало говорило про суть нацизму, яким був антисемітизм. Про це тоді мало писали, майже не писали. Про італійських фашистів, як я вже згадав, майже не згадували, хоч фашистами були саме італійці, німці були нацистами. Для пропаганди створювали інший образ фашиста, який є базовий і тепер.
– Пропаганда в нацистській Німеччині не була тотальною, було багато людей, які розуміли, що відбувається, висловлювалися про це, протестували, писали в іноземній пресі, зрештою, могли виїхати. Чому, на Вашу думку, при певній схожості ситуації так мало публічних інтелектуалів у Росії виступають проти пропаганди, яка використовує мову ненависті щодо українців?
– Мене це також дивує. Але я думаю, що вони це роблять тому, що це легше. Вірити легше. Якщо ви не вірите в те, що вірять люди навколо вас, то з цим потрібно щось робити. Виникає проблема. Багато росіян не хочуть вирішувати цю проблему.
– Німецькі інтелектуали протестували, були активнішими, що їм допомагало зробити цей важкий вибір?
Нацистський режим ніколи не забороняв іноземним радіостанціям мовлення у Німеччині
– Вони трохи знали про інші країни, мали доступ до інформації. Як Ви знаєте, головним засобом інформації, що долав кордони, в ті часи було радіо, і нацистський режим ніколи не забороняв іноземним радіостанціям мовлення у Німеччині. Люди могли почути, що відбувається в цей час в Англії, в інших країнах, працювала «Бі-бі-сі», інші станції. Зв’язок із іншими країнами був.
– Як здійснювали нацисти контроль над засобами масової інформації?
У нацистській Німеччині контроль був слабший, ніж у Радянському Союзі. Сталін особисто керував пропагандою
– У нацистській Німеччині контроль був слабший, ніж у Радянському Союзі. Сталін особисто керував пропагандою. Він впливав на газети, рукописи письменників, на фільми, його контроль був дуже сильний.
– Чи можна стверджувати тоді, що німецькі майстри пропаганди мали вгадати, що буде подобатися фюреру, чи вони це все творили з ідейних переконань?
– Ґеббельс не все вирішував. Інші пропагандисти співпрацювали з ним, але була і конкуренція. Ми знаємо, що це була диктатура, це означає, що писати можна було не все, але все ж якась маленька конкуренція була.
– Чому тоді виник міф про всесильну ґеббельсівську пропаганду? Чим вона була такою потужною?
– Ми знаємо, як думали німці після війни. Тоді з’ясувалося, що багато людей дійсно вірили в неї. Це можна пояснити тим, що вони роками жили під цією диктатурою, з початку 30-х років.
– Чи міф про ґеббельсівську пропаганду створився тому, що не було кому її порівняти з радянською, яка була тотальною?
– У Радянському Союзі не було конкуренції. А в Німеччині під час війни вже були остарбайтери, які розповідали, що відбувається на сході, були люди із західних країн, робітники, які знали німецьку мову і могли спілкуватися з ними.
