На території Дніпропетровської області радіаційною небезпекою для людей є залишки уранової переробки з часів Радянського Союзу. Придніпровський хімічний завод (ПХЗ) у місті Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ) з 1947 переробляв уранові руди для військової промисловості. У 1991 році, після розпаду СРСР, завод фактично покинули напризволяще. Для управління об’єктами колишнього заводу створено спеціальне підприємство, але й у його роботі є проблеми. До убезпечення об’єктів долучився і Євросоюз.
«Ці землі втрачені приблизно на 10-20 тисяч років, а, може, і більше», – каже про закопані в землю залишки урану та радіоактивного обладнання Костянтин Лісовець, начальник служби радіаційної безпеки державного підприємства «Бар’єр». Це підприємство держава створила у 2000 році. Його мета – опікуватися територією колишнього ПХЗ, зокрема – проводити моніторинг рівня забруднення там та втілювати заходи щодо безпеки на підприємстві.
Сховищ-могильників під контролем підприємства 9, їхня загальна площа – близько 270 гектарів. Для порівняння: за площею це приблизно шість Ватиканів.
Окрім захованих радіоактивних залишків від виробництва, на території заводу – забруднені радіацією будівлі з обладнанням, залишки забруднених пульпопроводів, заповнені відстійники з радіоактивними та хімічно токсичними матеріалами. Територія об’єкта – 260 гектарів, на яких розташовано понад 300 будівель і споруд.
У період 1947-1991 років на підприємстві здійснювалася переробка уранової сировини (доменні шлаки, уранова руда з родовищ України, уранові концентрати з країн Східної Європи) і виробництво уранових концентратів, цирконію, рідкоземельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.
У 1991 році завод був покинутий практично посередині циклу виробництва. «Через те, що підприємство було зупинене посередині промислового циклу, все обладнання дуже забруднене, як у Чорнобильському реакторі. У 1991 році ніхто не думав про наслідки», – розповідає Павло Дениско, в.о. директора ДП «Бар’єр».
Приблизно 20% території ПХЗ, разом із будівлями та спорудами, є джерелами радіоактивного забруднення, рівень випромінювання на яких складає від 0,5 до 2 мікрозівертів на годину (рівень радіації від 0,31 мікрозівертів уже вважається підвищеним).
У найбільш забруднених місцях рівень радіаційного забруднення є вкрай небезпечним – від 300 до 1500 мікрозівертів на годину. Спеціалісти порівнюють такий рівень забруднення будівель та обладнання з таким, який є на Чорнобильській АЕС.
Хто контролює радіоактивний об’єкт?
Вважається, що радіоактивне забруднення територій заводу та «хвостосховищ» (могильників, де закопані уранові залишки – ред.) не загрожує населенню Кам’янського, втім воно є небезпечним для людей, які працюють на прилеглій території. Таких – близько тисячі осіб.
За рішенням міської влади, низку територій колишнього підприємства передали в оренду. Нині на території заводу зареєстровано більш ніж 50 підприємств різної форми власності.
У «Бар’єрі» кажуть, що саме наявність цих інших підприємств і ускладнює організацію безпеки. Виходить, що територія, де розташовані забруднені об’єкти, перебуває в управлінні державного підприємства не повністю. Є навіть такі фірми, які базуються всього за кілька десятків метрів від найнебезпечніших джерел радіації на майданчику.
Олександр Залевський, секретар міської ради Кам’янського, розповідає, що після зупинки роботи хімічного заводу, низка підприємств частково приватизували майно колишнього «ПХЗ» через Фонд державного майна України. Місцевій владі нічого не залишилось, як надавати цим підприємствам землю під приватизованими об’єктами в оренду, пояснює він. Вплинути на приватну власність міська влада не може, а якщо не оформлювати земельні ділянки в оренду, то місто просто не отримуватиме кошти за користування цією територією, зауважує секретар міської ради. Зараз таких рішень вже не ухвалюють, все продали та оформили понад 20 років тому, пояснює Олександр Залевський.
Ще однією загрозою є мародерство. З території заводу часто зникають заражені металеві конструкції, а будівлі розбирають на цеглини. Крім того, існує ризик забруднення підземних вод від сховищ-могильників.
Державне та європейське фінансування
Протягом майже двох років, з 2014-го, «Бар’єру» тимчасово зупинили державне фінансування: працівникам не виплачували зарплату, крім того, не фінансувалися потреби підприємства у питанні гарантування безпеки заводу. Фінансування «Бар’єру» відновили у другій половині 2016 року, заходи щодо безпеки на колишньому ПХЗ визнані пріоритетними.
Наразі українські спеціалісти опікуються небезпечними об’єктами заводу разом із експертами Німеччини та Швеції. У 2014 році через Інструмент співробітництва в галузі ядерної безпеки (ІСЯБ) Україна для реалізації проекту з поліпшення ситуації на ПХЗ отримала від Євросоюзу 1 мільйон 100 тисяч євро. У 2016 році ЄС виділив ще 3,5 мільйонів євро для здійснення термінових заходів.
У 2017 році Єврокомісія планує виділити для ПХЗ ще 5 мільйонів євро. Фінансуватися має очищення та виведення з експлуатації забруднених об’єктів для підвищення безпеки на території хімзаводу.
Таким чином, до кінця 2017 року обсяг допомоги від ЄС, спрямованої на поліпшення ситуації на колишньому урановому заводі, складе приблизно 10 мільйонів євро. Першу фазу європейські партнери називають завершеною. За її підсумками було розроблено стратегію дезактивації та реабілітації майданчика ПХЗ.
«Були виявлена необхідність застосування термінових заходів. По-перше, це допомога уряду України у створенні законодавчої бази, якої б керувались подібні майданчики. Подальший розвиток норм та стандартів. Необхідно також вжити заходів щодо будівель, певних територій, визначення тих територій, які потребують особливої уваги. Ми збираємося надати певне обладнання для виконання робіт. Сподіваємося на співпрацю із ДП «Бар’єр», також плануємо провести навчання для спеціалістів цієї організації», – зазначає представник Європейської комісії, колишній голова підрозділу з безпеки атомної енергетики Єврокомісії Адріаан ван дер Меер.
Технічне завдання щодо другої фази підготовлене, кажуть представники Єврокомісії, роботи мають розпочатися в березні-квітні 2017 року.
Активісти-екологи не вірять, що кам’янцям нічого не загрожує
Однак про програму європейської допомоги у самому Кам’янському знають навіть не всі місцеві екологи. Виконавчий директор місцевої громадської організації «Голос природи» Євген Колішевський розповідає: про європейський проект дізналися нещодавно, хоч виконання програм по ПХЗ моніторили вже давно.
Євген Колішевський вважає, що це не властиво для програм за європейськими грантами, коли не залучаються місцеві активісти, які займаються цими проблемами. Припускає, що це може бути пов’язано з тим, що питання, які порушує їхня організація щодо долі колишнього заводу, не до вподоби місцевій владі.
У першу чергу, каже Колішевський, активісти організації наголошують на проблемах «хвостосховищ»: в «Голосі природи» вважають, що в деяких випадках порушені вимоги зберігання відходів – зокрема, існують відкриті (не закопані у ґрунт) сховища, з яких розповсюджується радіоактивний пил.
Занепокоєння в активістів викликає й найбільше уранове «хвостосховище» на березі Дніпра: залишки з нього можуть потрапити у річку.
«Третя проблема – це безхозні «хвостосховища» в Кам’янському, тобто ті, які не перебувають на балансі, які виявляють випадково – металошукачами чи ще якимось методами. Наприклад, по вулиці Кодацькі (колишня Лазо – ред.) знайшли таке сховище. Тимчасово його взяла під контроль місцева влада – треба було відгородити його, щоб туди люди не йшли кіз пасти, не збирали там гриби чи ще щось, бо там не можна перебувати. Але ж його треба передати державному підприємству, щоб воно брало участь в програмі, щоб там вели дослідження», – наголошує Євген Колішевський.
«Треба розуміти, які там відходи лежать та що з ним відбувається. Це все – змішані відходи: токсичні та радіоактивні. За сучасними законами, так не можна, але раніше ніяким законодавством не керувалися. Треба аналізувати, що з цими відходами відбувається, вони ж між собою взаємодіють. Інакше ми не знатимемо, які заходи застосовувати у разі забруднення», – зазначає директор «Голосу природи».
Євген Колішевський вважає, що міська влада має ініціювати громадське обговорення цих проблем, а міжнародні партнери можуть вже брати участь в тих напрямках, де зазначена і аргументована актуальність проблеми.
Не погоджується керівник «Голосу природи» з узагальненням експертів щодо того, що радіаційний фон в Кам’янському перебуває в межах норми. Каже, що у справі з радіацією не можна узагальнювати, а треба говорити окремо по об’єктах – точково.
«Нас стривожило, що була зроблена така заява, що у Дніпродзержинську радіаційний фон, як у європейському місті. Я думаю, що це неправда. Місто дійсно проблемне, і якщо ми будемо ставитися, ніби нічого тут такого немає, буде лише гірше», – вважає він.
Як варіант, місцевий активіст пропонує знижувати кількість побутового опромінення в місті, наприклад, замінити на нові рентген-апарати в лікарнях, стоматологічних кабінетах тощо.
Заступник міського голови Олег Морохов на питання журналістів – як міська влада вирішує проблему радіаційного забруднення території колишнього «ПХЗ», відповів, що передусім ведуться роз’яснювальні роботи з населенням щодо небезпеки випромінювання. Також він зазначив, що входить в робочу групу проекту з убезпечення території. За словами Олега Морохова, консультації та діалоги місцева влада проводить і з громадськими організаціями, і з екологами та спеціалістами.
Щодо нещодавно виявленого «могильника» на одній з вулиць, Олег Морохов зазначив, що за рахунок міського бюджету за 500 тисяч гривень відгородили та організували охорону забрудненої ділянки.
Які заходи планують втілити на радіоактивній території
Серед невідкладних заходів – створення фізичних бар’єрів для обмеження негативного впливу заражених територій. Наприклад, встановлення парканів. Також у планах – герметизація вікон та даху для усунення розповсюдження пилу та потрапляння всередину вологи.
«Думаю, не варто порівнювати Чорнобиль із цим заводом, – каже Адріаан ван дер Меер. – Причини екологічних небезпек зовсім різні. На підставі наших досліджень та розробленої стратегії хочу чітко зазначити, що немає якоїсь безпосередньої небезпеки для людей, які живуть навколо, за межами території заводу. Але нам необхідно вжити заходів безпеки для людей, які працюють на майданчику».
«Нам необхідно працювати і з приватними компаніями, які там розташовані, з громадянами, місцевою владою, а також, сподіваюся, з усіма партнерами. Ми підрахували, що для реалізації найбільш термінових невідкладних заходів необхідно буде приблизно 25 мільйонів євро. А вся реабілітація майданчику коштуватиме приблизно 180 мільйонів євро», – розповів представник Єврокомісії.
Деякі території мають бути закриті, щоб усунути можливість вільного пересування небезпечними територіями. Серед заходів безпеки – також інформування людей, які працюють на території колишнього ПХЗ про ті небезпеки, з якими вони стикаються.
Після цього постає завдання з ізоляції та очищення територій, зазначають представники Єврокомісії та висловлюють сподівання на співпрацю з боку власників підприємств, які здійснюють діяльність на небезпечному майданчику. Зокрема програма передбачає очищення забруднених будівель та повернення їх власникам для подальшого використання.
