Брюссель – Яка вірогідність відкритого військового протистояння між США та Росією і чого саме Заходу слід остерігатися? Про це запитують деякі західні видання. Тим часом, на тлі чуток про можливу зміну Путіна на якогось іншого лідера Росії, відомий дослідник путінського режиму Марсель Ван Херпен на сторінках одного з польських видань пропонує три сценарії розвитку подій у цьому напрямку: «кольорова революція», відставка через втому від влади та внутрішній переворот. Нарешті, західні ЗМІ жваво зацікавилися відкритими у Донецьку та Луганську «Бюргері» й «Дон-Маку», в приміщеннях, відібраних в американського «Макдональдса»
Війна між Росією та США: чи є нині підстави вважати такий розвиток подій вірогідним? У своєму дослідженні Матью Рожанські, директор Wilson Center’s Kennan Institute, пише, що Росія та США нині перебувають у стані, коли ймовірність відкритого військового простистояння піднялася до найвищої точки з найгірших часів Холодної війни.
Спростувати й навести свої контраргументи такому твердженню і водночас, по-своєму застерегти від існуючої загрози виходу ситуації з-під контролю, спробував у своїй статті для видання Atlantic Council професор політології Ратгерського університету Олександр Мотиль.
З огляду на те, що Росія подекуди вдається до небезпечних провокацій на кордонах НАТО, експерти міркують: чи достатньо важелів у Росії та США для запобігання та контролю можливих наслідків військових інцидентів, які можуть трапитися будь-коли і будь-де.
«Політики у Вашингтоні та в Москві повинні відгукнутися на заклик Рожанські щодо створення кращих механізмів для боротьби з небезпечними інцидентами. Але чи повинні вони дійсно турбуватися щодо війни? – запитує автор статті, й дає таку відповідь: «на жаль, так, але з інших причин».
Як пояснює Олександр Мотиль, військові інциденти не призводять до війн, якщо тільки обидві сторони вже не готуються до бою, або принаймні одна зі сторін не шукає для цього приводу.
Навіть якщо вірити «параноїдальному російському поглядові на світ та переконування, що НАТО є союзом жахливо агресивним… важко уявити, що офіційний Брюссель, чи Вашингтон, чи Берлін або Париж насправді хочуть війни з Росією», – переконує професор політології. Але, пише він далі, залишається інше питання: чи готується до війни, чи шукає для цього приводу Росія?
Висновок Мотиля такий: не обов’язково, однак поведінка Москви наштовхує на думки, що припущення, що Росія може ініціювати війну проти Заходу, таки мають сенс.
На такі міркування автора, зокрема, наштовхує «глибоко авторитарна, гіпер-централізована, репресивна, і, можливо, фашистська система, побудована Путіним… Схильним до ірраціональності, надміру акцентованим на грубій силі лідерам із культами особи рідко притаманна миролюбна поведінка. Так само, авторитарні держави порівняно із демократичними, за своєю природою більш схильні до «бряжчання зброєю» та розгортання війни».
Тому, закликає політолог, західні лідери повинні боятися війни з путінською Росією. Вони повинні робити все можливе, щоб зменшити ймовірність ескалації небезпечних військових інцидентів. Але, перш за все, вони повинні робити все можливе для стримування Путіна і підтримки обороноздатності держав, що розташовані на кордонах: балтійські країни, Білорусь, Україну, Грузію і Казахстан. «Це може звучати як Холодна війна, але це незрівнянно краще на тлі доведеної схильності Путіна до гарячої війни», – резюмує автор статті.
Про сценарії можливої заміни російському президенту Володимиру Путіну на тлі нещодавніх чуток щодо того, ніби він збирається відмовитися від крісла російського лідера, пише польський сайт New Eastern Europe. Офіційні дані щодо широкої підтримки Путіна серед росіян дещо затьмарюються реальністю: ціни на нафту впали, а рубль з часу анексії Криму втратив половину своєї вартості. Тож не дивно, що на тлі збідніння населення й негативних тенденцій у матеріальному благополуччі, зміна лідера Росії виглядає не так вже й нереалістично. Тому, в аналізі Марселя Ван Херпена, автора низки книжок про путінську Росію, окреслені три можливі сценарії.
Згідно із першим сценарієм, зміна Путіна на посту президента відбувається внаслідок народного повстання, можливо у формі «кольорової революції». Хоча саме такий розвиток подій є найбільш малоймовірним через слабку опозицію та суворий контроль з боку військових і напіввійськових структур, які без вагань любими методами придушать таке повстання.
Другий сценарій – «втома від влади». Державне правління Путіна триває вже майже 16 років, тож навіть для лідера в доброму стані здоров’я (що саме так і виглядає) може наступити момент, коли він починає думати про організацію свого власного наступника. На думку автора, такий спосіб зміни влади в Росії є найбільш прийнятним. У цьому контексті, зокрема, вказують на можливого наступника нинішнього президента Росії, колишнього особистого охоронця Путіна, Олексія Дюміна. Саме він два роки тому командував оперативним підрозділом сил спеціального призначення, який зіграв важливу роль в окупації Криму. І саме він організував втечу з України її колишнього президента Віктора Януковича.
І останній сценарій – внутрішній «м’який переворот» кремлівських інсайдерів. У цьому сенсі, пише Ван Херпен, якщо Путіна вирішать усунути, то аби довідатися, хто може бути його наступником, досить глянути на склад російської Ради безпеки. «Можна з упевненістю передбачити, що, врешті-решт, боротьба за владу вестиметься всередині російських спецслужб… Цілком ймовірно, що боротьба за спадкоємність Путіна буде вестися між трьома претендентами: Миколою Патрушевим, Олександром Бортниковим і Сергієм Івановим», – йдеться у статті.
«В будь-якому разі, чутки, що Путін розпочав, як свого спадкоємця готувати саме Олексія Дюміна, свідчать про те, що він покладає більше довіри на невідомого тілоохоронця, ніж на своє внутрішнє коло колег із розвідувальних служб. Але точний сценарій спадкоємності Володимира Путіна залишається повністю відкритим», – зауважує автор матеріалу «Хто буде спадкоємцем Володимира Путіна».
Відновлення роботи «Макдональдсів» в окупованому проросійськими бойовиками Луганську й Донецьку привернули увагу інформаційного Агентства «Франс Прес» та було передруковане численними західними виданнями, зокрема бельгійською газетою La Libre Belgique.
У матеріалі йдеться про «заснований у Луганську, цьому бастіоні проросійських сепаратистів», ресторан швидкої їжі, що належав американської мережі «Макдональдс» і був залишений без нагляду в 2014 році, коли почався конфлікт, який вже забрав життя близько 9500 осіб. Нині, опинившись у руках місцевих підприємців, він був перейменований в «Бюргер», – пише видання.
Один зі споживачів, 18-річний Микита, в інтерв’ю нарікає на дорожнечу та зауважує, що «все тут отак, в так званій «ЛНР»: великі магазини й кафе привласнені місцевою владою, яка змінює тільки назви, бо не здатна на винахід чогось нового».
Американська компанія-власник цього кафе два роки тому закрила всі «Макдональдси» в зоні підконтрольній сепаратистам і оголосила, що не має нічого спільного із комерційною діяльністю фаст-фудів у Донецьку та Луганську, але надіслала скаргу до Києва щодо незаконного привласнення своїх приміщень.
Як пише бельгійський часопис, подібний ресторан нещодавно знову відкрився у Донецьку, в цій іншій твердині сепаратистів сходу України. Заснований у приміщенні, що є власністю американської фірми, ресторан продає ідентичну їжу, щоправда, під вивіскою «Дон-Мак».
«Його відкриття стало сенсацією в цій столиці проросійських сепаратистів, – пише La Libre Belgique. – У перші дні, люди чекали у черзі понад годину, щоб замовити кока-колу, гамбургер і смаженої картоплі».
Відновленню роботи фаст-фуду американського походження не завадила навіть риторика «влади» сепаратистів, де засуджується будь-який вплив Заходу на схід України, пише видання, при цьому наводячи коментар однієї з відвідувачок, Олени: «Можливо, вартувало б відкрити щось російське. Але ми звикли до того, що в Донецьку є «Макдональдс».
