За що вбивають російських журналістів?

Одна з версій вбивства Павла Шеремета, яку серед інших розглядає слідство, «російський слід». На початку і середині 1990-х вбивства журналістів були явищем якщо не частим, то досить регулярним. Останнім часом, говорять експерти, ця тенденція дещо змінилася. Проте вони ж відзначають, що способів розправи з журналістами в Росії сьогодні багато.

17 жовтня 1994 року в Москві в редакції газети «Московський комсомолець» загинув журналіст Дмитро Холодов. Вибух саморобної міни-пастки, яка була в портфелі-дипломаті, стався прямо на робочому місці. За свідченням колег, Холодов припускав, що в дипломаті, отриманому в камері схову на Казанському вокзалі, були документи про нелегальну торгівлю зброєю з чеченськими сепаратистами.

Вбивство Холодова стало мабуть першим гучним злочином проти журналістів у Росії після розпаду СРСР. Головний редактор «Московського комсомольця» Павло Гусєв каже, що за останні роки способи перешкоджання журналістам виконувати свою роботу стали іншими.

«Треба сказати, що зараз, звичайно, вже таких відморожених голів, як було на початку і середині 1990-х, набагато менше. І рівень свавілля щодо журналістів у плані їх знищення, звичайно ж, вже не такий, як був тоді. Справа в тому, що зараз набагато більше є випадків, коли журналістів принижують і заважають їхній професійній діяльності, не вбиваючи їх, а використовуючи або змінене законодавство, або ж просто перекуповуючи, а іноді просто цих журналістів не беруть на роботу. Є такі різні бюрократичні дії в машині як державної, так і будь-якої іншої, коли журналіст, по суті справи, не може отримати інформацію. Це і є протидія професійній діяльності», – зазначив Гусєв.

Сміливих зараз менше

В тому, що самоцензура в сучасних умовах більш ефективна в боротьбі проти журналістів, згоден і президент російського «Фонду захисту гласності»​ Олексій Симонов. Експерт зазначає, що кількість журналістів в Росії, які можуть дозволити собі вільно висловлювати свою позицію теж зменшилася.

«Журналіста завжди вбивають за допитливість, послідовність цієї допитливості, прихильність цієї допитливості. Їх завжди вбивають за те, що вони щось знають або хочуть щось знати, якщо це пов'язано з їхнім професійним статусом. Тому що досить значна кількість журналістів загинула за збігом обставин, які не прямо причетні до тих чи інших професійних справ. У цьому році взагалі в Росії один журналіст, слава Богу, загинув і то невідомо, чи пов'язано це з його професійною діяльністю, чи не пов'язано. Тому я б сказав так: смертей стало менше, тому що сміливих журналістів стало менше. Тому що насправді функції смерті виконує цензура, яка стала все більше і більше поширюватися, як зараза, серед журналістів», – каже Олексій Симонов.

Злочин і покарання

Мартиролог російських журналістів, убитих в 1990-х, продовжився і на початку двотисячних. Ганна Політковська, Михайло Бекетов, Наталія Естемірова ... Це тільки найвідоміші і гучні історії. Однак немає ніякої гарантії, що ті деякі журналісти, які все-таки намагаються говорити на незручні теми, не стануть новими жертвами. Голова Спілки журналістів Москви Павло Гусєв відзначає, що навіть в розкритих кримінальних справах, де знайдені або визначені виконавці злочину, замовники залишилися без покарання.

«Вбивати стали, напевно, менше в кінцевому рахунку, але я б хотів сказати, що, на жаль, ті, кого вже вбили, дуже багато, так і залишилися справи незавершені. Той же Дмитро Холодов. Імена вбивць відомі, але вони не покарані. Замовник відомий, але не був покараний. І дуже багато, на жаль, вбивства журналістів на цьому і засновані. Справа в тому, що держава може захистити, якби хотіла захистити журналіста, тільки одним методом – це дуже жорстко караючи вбивць, а найголовніше, називаючи замовників. Цього не відбувається», – зауважив журналіст.

Пошук винних

Окремої уваги серед останніх справ варта історія російських журналістів, убитих на Донеччині. У цьому злочині російський суд звинуватив українську льотчицю Надію Савченко. Хоча у багатьох виникло запитання про відповідальність за загибель колег керівництва державної російської телекомпанії, яка не тільки використовувала журналістів в пропагандистській війні, але і не забезпечила їх належними засобами захисту. За словами Олексія Симонова, історія загибелі Ігоря Корнелюка та Антона Волошина досі залишає більше запитань, ніж відповідей.

«Офіційного великого розслідування не було. Розслідування було, головним чином, в пошуках, кого б в цьому звинуватити, а не того, хто в цьому винен. Адже це принципово різні форми розслідування. Тому кого б в цьому звинуватити, знайшли, а хто винен, не знайшли. Тому, я вважаю, що, звичайно, вони – жертви війни, безсумнівно. І те, що вони загинули, –це результат війни і військових дій, безсумнівно. А ось повинні вони були там перебувати чи не повинні були – цього я сказати не можу, тому що у мене з цього приводу точки зору немає. Я не вірю в те, що мені з цього приводу розповіли. А ніхто мені не розповів щось таке, у що б я міг повірити», – підкреслив Симонов.

Небезпечні теми

Після вбивства журналістів перше запитання, яке виникає: «За що?». І тут відразу ж з'являється наступне запитання: «Яку тему зачіпав журналіст, кому з більш-менш впливових людей перейшов дорогу?» – Олексій Симонов в інтерв'ю Радіо Свобода окреслив коло «небезпечних» тем, але сказав, що, звичайно ж, головне – це інформація.

«Завжди була небезпечною тема корупції. Завжди була небезпечною тема політичної корупції. І завжди була небезпечною тема виборів і їх засобів. Звичайно, життя складніше, ніж всі наші з цього приводу соціологічні або якісь інші наукові або псевдонаукові викладення. Життя складніше. Але я сказав те, що думав, і те, що мені здається найбільш істотним. Якщо ти, лізеш в осине гніздо корупції, то завжди можеш отримати за це, що називається, по мізках. А корупція настільки велика і настільки всеосяжна! Питання полягає в обізнаності або добутої інформації», – відзначив Олексій Симонов.

Холодов і Лістьєв, Політковська і Домников, Естемірова і Бекетов – цей далеко не повний список вбивств російських журналістів у липні поповнився ім'ям Павла Шеремета. На думку деяких російських співрозмовників Радіо Свобода, в цьому випадку географічне місце скоєння злочину щодо російського журналіста не настільки важливе.