«Українські телеканали героїзують військових збройних сил і демонізують бойовиків, при цьому замовчують проблеми переселенців, а в ток-шоу каналів звучить мова ненависті» – такі результати моніторингу представила громадська організація «Детектор медіа» в рамках проекту ОБСЄ. Темою дослідження було те, як українські медіа висвітлюють конфлікт на Донбасі та його наслідки. Свою думку висловили й експерти та журналісти, через що виникла дискусія. «Примирення необхідне, але спочатку мають припинитися бойові дії», – наголошують в експертному середовищі.
Центральні канали ігнорують переселенців, а мешканців окупованих територій майже не згадують в жодних ЗМІ України. Таких висновків дійшли в результаті моніторингу представники організації «Детектор медіа». У звіті ж зазначають, що негативно впливає на якість новин обмеженість доступу журналістів до неконтрольованих українською владою територій. Діана Дуцик, виконавчий директор «Детектор медіа» зазначає, що для неї стало розчаруванням, що журналісти не готові брати на себе відповідальність і ініціювати можливість ведення діалогу з населенням окупованих територій.
«Журналісти дуже мало пишуть про те, що відбувається і в контексті відбудови звільнених територій, що там позитивного і так далі. Медіа концентруються тільки на негативі. Або війна, або негатив – корупція, влада погана і так далі. Але немає інших історій, які показують, що все таки в Україні, нехай це будуть волонтери, громадські організації, чиновники є теж, не всі погані! Треба показувати, що є хтось, хто дбає про тих людей», – вважає Діана Дуцик.
Із акредитацією угруповань «ДНР» чи «ЛНР» можна написати лише 3-4 правдивих матеріали – журналіст
«Нова газета» навела свої приклади роботи у зоні конфлікту. Як на території невизнаних «республік», так і на українській стороні тривалий термін працювали кореспонденти видання. Журналістка Ольга Мусафірова зазначає, що після трьох-чотирьох об’єктивних матеріалів у кореспондентів відбирали акредитацію так званих «ДНР» чи «ЛНР». Журналіст, який найдовше пропрацював на окупованій території, двічі потрапляв до підвалу і врешті повернувся з поламаними ребрами та зламаним носом. Можливості здійснювати там свою діяльність у нього не залишилось.
Це абсолютні бандити, абсолютні терористи, з якими не можна вести діалог. Наш досвід цьому прикладОльга Мусафірова
«Ми намагалися працювати і висвітлювати ситуацію з обох сторін конфлікту. Зрештою змушені були сказати, що керівництво невизнаних сепаратистських «республік» – це жодним чином не люди, які по-іншому бачать Україну в контексті майбутнього, це абсолютні бандити, абсолютні терористи, з якими не можна вести діалог. Наш досвід цьому приклад», – наголошує журналістка «Нової газети».
Українські ток-шоу «посилюють бар’єри та ненависть, а не протидіють їй» –моніторинг
У дослідженні зазначається, що «інша сторона конфлікту» згадується в 11% повідомлень центральних телеканалів і 3% регіональних. При цьому змальовується як «бандити» чи «терористи», що створює ситуацію поділу на добрих та поганих. Зокрема ток-шоу, згідно з даними дослідження, «посилюють бар’єри та ненависть, а не протидіють їй». Такими програмами були зазначені шоу каналів «UA Перший» та ZіK.
Те, що програму «Подорожні» було названо такою, що «виправдовує насильство» або «незбалансовано висвітлює проблеми родин військових» здивувало її авторку та ведучу Ольгу Герасим’юк. Дуже дивним ведуча вважає той факт, що в негативному сенсі представлені переважно програми каналу «UA Перший», в той час як великі комерційні канали залишились поза увагою.
Я б дуже хотіла знати, що має на увазі пан «моніторник»Ольга Герасим'юк
«Не розумію, чому моя програма із мамою вбитого по-звірячому журналіста В’ячеслава Веремія, про якого мало хто згадує, названа як приклад «виправдовування насильства». Я б дуже хотіла знати, що має на увазі пан «моніторник», а друга програма з офіцером Людмилою Калініною, учасницею багатьох круглих столів, присвячена захисту жінок-військових і вона там розповідала, як її називали «матір’ю-кукушкою», як в неї відібрали квартиру, поки вона була на війні. В мене є великі сумніви щодо точності, прогнозування, висновків, бо ті факти, про які я зараз сказала, свідчать про якусь дуже дивну оцінку», – пояснює в коментарі Радіо Свобода Ольга Герасим’юк.
У дослідженні взяли участь 47 журналістів із 42 медіа (як регіональних, так і центральних). Опитування проходило у групах на умовах анонімності. Найбільше уваги журналісти приділяють військовим ЗСУ. На думку більшості, ці історії є найбільш цікавими, яскравими та важливими для суспільства. Тиску у висвітленні тем, пов’язаних із війною, журналісти не відчувають ні від держави, ні від редакції, зазначає Роман Шутов, програмний директор «Детектор медіа».
Журналісти відчувають, що деякі теми потенційно будуть використані російською пропагандоюРоман Шутов
«Важливу роль грає самоцензура. У нас виникали випадки, коли журналіст казав: «Я б залюбки цих «терористів» називав би дуже поганими словами, але, на жаль, це не прийме ні суспільство, ні редакція, тому я обмежую себе в цьому. Обмеження можуть бути як у бік порушення стандартів, так і навпаки – в бік дотримання. Журналісти також відчувають, що деякі теми потенційно будуть використані російською пропагандою».
Примирення лише після миру – соціолог
Відновлювати довіру необхідно після ухвалення миру, вважає Ірина Бекешкіна, керівник фонду «Демократичні ініціативи». Зараз Україна перебуває в стані конфлікту. За цих обставин неможливо розповідати «правду» тих, хто прийшов із війною на мирну територію, впевнена соціолог.
«Можна багато говорити про позицію наших західних партнерів, яким дуже хочеться думати, що це все скінчилося. Це неправда. І це треба їм пояснювати. Що, на жаль, ми ще перебуваємо в ситуації гібридної війни і в тому числі пропагандистської війни», – зауважує Ірина Бекешкіна.
Досвідом Молдови на прикладі виникнення невизнаної республіки «Придністров’я» поділився Петру Маковей, представник Association of independent press із Кишенева. Він розповів, що опиратися засиллю російської пропаганди важко, але необхідно з нею боротися.
«Я рекомендую українським колегам, щоб вони не залишали ці регіони без уваги. Не владу з цих регіонів – визнану чи невизнану, а людей з цих регіонів. Через людські історії звідти та проблеми, з якими люди стикаються, вони мають постійно бути присутніми з одного й іншого боку. Це зближує людей, бо проблеми спільні. Треба робити спільні журналістські проекти і для цього міжнародні донори відкриті», – розповідає Петру Маковей.
Журналісти, які взяли участь у дослідженні, вважають, що діалог із мешканцями окупованих територій потрібен, але немає розуміння, з ким його вести. На їхню думку, брак теми діалогу пов'язаний з відсутністю чіткої державної політики щодо майбутнього окупованих територій.
Експерти вказують на недосконалість формулювань висновків дослідження, проте у «Детекторі медіа» наголошують, що метою його було виявити, чи здатний медійний простір зруйнувати конфліктні установки у свідомості громадян. Висновки дослідників виявились протилежними, проте зазначено, що спостерігається позитивна тенденція у порівнянні із 2014 роком. Українські медіа вчаться конфліктної чутливості – відвертих проявів мови ворожнечі зафіксовано майже не було.
Але в той же час проти України працює потужна машина російської пропаганди і єдина можливість вигравати в інформаційній війні – це вести відкриті, публічні дискусії, яких вже немає в Росії, зазначає Максим Буткевич, координатор проекту «Без кордонів».
