Знаменитий фотограф Сергій Максимишин помітив у вагоні московського метро дівчину з плакатом і опублікував у Facebook її портрет з коментарем «Рідкісної мужності людина». Дівчина зшивала два аркуші паперу з надписом: «Так шиє наша держава чергову справу чергового політв'язня». Поетеса Дарина Серенко з кінця березня щодня проводить в метро «тихі пікети». Іноді її плакати пов'язані з політикою («Мені здається, В.В.Путіна не існує», «Революція неминуча»), іноді це роздуми на соціальні теми, часом вірші російських поетів. Головне завдання «тихого пікету» – встановити зв'язок з читачами, пасажирами, які сидять поруч або напроти. Дарина Серенко, що збирається продовжувати цю акцію цілий рік, розповіла Радіо Свобода про свій задум і про реакцію москвичів у метро.
– Це – просвітницька справа. Я всюди пишу, що я працівник культури, відповідно, формулювання «просвітницький проект» легітимне.
– Чи багатьох Вам вдалося вже просвітити?
– Я порахувала, вийшло, що за місяць розмови відбулися з 87 людьми.
– Ви їздите щодня чи з перервами?
– Щодня. Але у мене два рази був самовідвід. Я таку собі умову поставила, що сама собі не можу дати самовідвід, я прошу когось це зробити. Якщо я не виходила з дому, я теж робила плакат.
– Ви писали тексти і крейдою на грифельній дошці, і фломастером на папері?
– Грифельна дошка – це був одиничний випадок. Я їхала на тренінг, який ми ведемо, туди потрібна була дошка. Я подумала, що її можна використовувати як поверхню для пікету.
– Ви завжди берете з собою фломастери і чисті аркуші паперу з тим, щоб Ваші співрозмовники теж щось могли написати, якщо вони з чимось не згодні?
– Так. До того ж, я не знаю, скільки плакатів напишу в день. Іноді можу два дні поспіль їздити з одним, а іноді в день можу змінити чотири штуки, в залежності від контакту. Якщо у мене складається якийсь щільний контакт, наприклад, ми разом їдемо з чоловіком, сидимо навпроти один одного, то я веду з ним діалог на паперовій поверхні. Він може жестом мене щось запитати, а я йому відповідаю на папері.
– Теми Ваших плакатів пов'язані між собою чи Ви довільно переходите від одного сюжету до іншого?
– Коли я писала якийсь інсталяційний текст для самої себе, там був принцип енциклопедії. Я думаю, що різнорідність буде кращою. У мене є сюжет з абеткою, наприклад, роблю букву Г – гомосексуальність, якесь визначення чи якийсь стереотип, або якийсь факт. А – акціонізм. Це одна сюжетна лінія з плакатами – алфавітна, азбучна. Інша лінія – це де я, наприклад, пишу тексти різних поетів. Я їздила з віршами Всеволода Некрасова, їздила з Георгієм Івановим, їздила з Мандельштамом. Тоді у мене комунікація з людьми складалася як міні-лекція. Буває, що плакат має щоденниковий характер, тобто я ділюся деякими враженням зі свого життя. Якраз вищезгадана гомосексуальність, що я раніше боялася їх і ненавиділа, потім, почитавши і поспілкувавшись, зробила інші висновки.
– Плакат Ви завжди пишете на місці, не приходьте з готовим плакатом?
Якщо я з вечора розумію, що у мене вже готове формулювання, я можу зробити його ввечері, але я завжди трохи недороблюю для того, щоб була можливість доробити в метро
– Якщо я з вечора розумію, що у мене вже готове формулювання, я можу зробити його ввечері, але я завжди трохи недороблюю для того, щоб була можливість доробити в метро: наприклад, не обвожу його заздалегідь. Потім я роблю жирним і читабельним в метро, тому що коли в руці і маркер, і плакат, то людина, що спостерігає за цим, навіть якщо я не пишу нічого, розуміє, що я є автором плаката, а не просто перевізником, і тоді я або шию, або дописую.
– Основна реакція – байдужість, люди відводять очі, лякаються, думають, що божевільна?
Я не очікувала, що люди настільки солідарні в багатьох речах. Дуже багато було суперечок, ми з людьми сперечаємося, дуже ввічливо, доброзичливо. Тільки один був агресивний випадок за п'ять тижнів
– В основному – ні, ні в якому разі, навпаки. Я не очікувала, що люди настільки солідарні в багатьох речах. Я починала цю акцію з таким внутрішнім пафосом, що я зараз внесу дещицю правди, і напевно, люди не підготовлені. Це насправді не так. Дуже багато було суперечок, ми з людьми сперечаємося, дуже ввічливо, доброзичливо. Тільки один був агресивний випадок за п'ять тижнів.
– Люди готові йти на контакт?
Коли я відвертаюсь, я бачу, як їхні голови просто синхронно схиляються на бік, тому що я часто плакат догори ногами тримаю або якось ним кручу
– Готові тільки в тому випадку, якщо я перша не вступаю в контакт. Тобто я бачу, що якщо люди бачать, що я бачу, що вони читають, то вони перестають читати, тому я відвертаюсь зазвичай і спостерігаю нишком. Коли я відвертаюсь, я бачу, як їхні голови просто синхронно схиляються на бік, тому що я часто плакат догори ногами тримаю або якось ним кручу.
– Ви документуєте свої поїздки, берете з собою відеооператора, фотографа?
– Ні, я ні в якому разі не дозволю.
– Завжди на самоті?
Але спеціально групи підтримки або оператора-документатора немає
– Ні. Якщо ми з друзями кудись разом їдемо, я ж не буду виганяти інших, тоді ми їдемо разом. Але спеціально групи підтримки або оператора-документатора немає. Я не хочу, щоб була якась документація.
– Чи з'являлася хоч раз поліція, чи не намагався хтось її викликати, не було неприємностей?
З поліцією я часто їжджу в одному вагоні. Поліцію намагалася викликати одна жінка тільки один раз
– З поліцією я часто їжджу в одному вагоні. Буває ж таке, що поліція подорожує колективно кудись у своїх поліцейських справах. Поліцію намагалася викликати одна жінка тільки один раз.
– Ви фіксуєте написи? Можна прочитати все, що Ви написали, чи вони зникають?
Щовечора я пишу звіт, як відбувся пікет, викладаю фотографію плаката
– Щовечора я пишу звіт, як відбувся пікет, викладаю фотографію плаката. Іноді я викладаю плакати на початку дня і цей же плакат в кінці дня, тому що дуже часто він змінюється, щось дописується, можу вести діалог з реципієнтом, може мені щось прийти в голову протягом дня, і я щось допишу.
– Що Вам цей досвід розповів про людей?
– Я думала, що вони гірші, ніж вони є.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
