«На Донбасі я побачив професійних російських військових» – Тарас Костанчук

Київ – Попасна, Іловайськ, рейди у тил противника. Командир штурмової групи батальйону «Донбас» Тарас Костанчук каже, що з перших годин перебування на Донбасі зрозумів: на сході України точиться війна. І розпочала її Росія. В інтерв'ю Радіо Свобода він зазначив, що бачив на Донбасі «професійних російських військових».

– Я пішов воювати добровольцем, це було моє свідоме рішення. Тоді, весною 2014 року, мене за віком уже не брали у військкоматі, і я вирішив піти в якийсь із добровольчих батальйонів, де не звертали уваги на вік новобранця. Правда, виявилось, що для оформлення у «добробат» (добровольчий батальйон – ред.) теж треба вказувати вік, і там доволі прискіпливо до цього ставляться. Але я все-таки потрапив у батальйон «Донбас», з яким пройшов через все пекло літа-осені 2014 року. А найцікавіше, що мене офіційно у батальйон оформили у той день, коли я отримав поранення.

– Ви командували штурмовою групою, чи стикались з супротивником віч-на-віч?

– Так. На Донбасі я побачив, серед інших, професійних російських військових, а вперше це сталось у містечку Попасна – це перше місто, яке ми з боями визволили. Тоді вперше група, якою я командував, захопила у полон трьох диверсантів, які ховались у лісовій смузі для того, щоб з боку нас обстріляти – нашу колону, яка йшла на Попасну. І ми цю групу захопили. Тією групою командував російський офіцер, з ним було двоє «ополченців», які пройшли навчання у Ростові-на-Дону, на тій військовій базі, де росіяни, фахівці з ФСБ Росії та армійської розвідки, навчають навичкам диверсійної діяльності. Тоді я і побачив вперше супротивника в обличчя.

– Що Вас найбільше вразило у зоні бойових дій?

– Безпосередньо вразила смерть мого друга – «Шульца» (Сергія Шкарівського – ред.).

Це трапилось у мене на очах, і це те, що я найчастіше згадую і що спливає перед очима. Я досі «прокручую» цей момент і міркую, чи міг би я запобігти його смерті. Я командував штурмовою групою, «Шульц» мав виконувати мої команди, але у той момент він виявив героїзм і пішов туди, де було конче небезпечно, і його «зняв» снайпер. Хлопці хотіли кинутись за ним, допомогти, але я наказав не рухатися з місця, тому що я розумів, що снайпер сидить і на те й чекає, щоб «зняти» наступних бійців, які кидаються на допомогу «Шульцу». Тож я наказав стояти і порахував подумки 3-4 секунди – і пролунав другий постріл, так снайпер добив нашого бійця. І всі зрозуміли, чому я наказав стояти. Ну, це війна.

– Якими були для Вас воєнні будні?

– Ні, у нас була штурмова група зі своїми специфічними завданнями. Мабуть. Ми найчастіше і бачили супротивників зблизька. Я досі згадую обличчя юнаків, так би мовити, з того боку. Одного дня, виконуючи завдання, ми знищили автомобіль із сепаратистами. Я пізніше підійшов до тієї машини, щоб перевірити – дивлюсь, а цим вбитим хлопцям років по 19-20, мої діти старші за них. І тепер, згадуючи цих хлопців, я розумію, – вони не повинні були там бути, вони мали б жити! А вони взяли до рук зброю – задурені пропагандою, російським телебаченням, ідіотизмом політиків, вони вірили, що щось захищають. У батальйоні «Донбас» воюють хлопці зі сходу України, я чув від них, що там мешканці майже не дивляться українське телебачення. Там люди дивляться телебачення Росії, і, як на мене, у смерті цих юнаків, які повірили у «Новоросію» і у «київську хунту», винні кремлівські інформаційні «ідоли».

– У цьому контексті, як Ви вважаєте, що мають зробити і влада, і громадськість України, щоб повернути жителів Донбасу до реальності України?

– Без влади цю проблему розв’язати неможливо. Щодо громадськості, то українська спільнота і так робить усе можливе і неможливе, подивіться, який потужний у нас волонтерський рух, які прекрасні патріотичні акції люди влаштовують на громадських засадах. Все це є, і ця війна показала, наскільки патріотичні і чуйні в Україні живуть люди. Але владі треба свої функції виконувати якісно й оперативно, від підтримки армії і до надання допомоги жителям звільненої частини Донбасу. Без чіткої, злагодженої і цілеспрямованої роботи органів влади це зробити неможливо. Не забуваймо і того, що влада має, згідно з чинним законодавством, забезпечити ветеранів бойових дій і добровольців належними їм соціальними пакетами, як мінімум.

– Ви кажете, що Кремль дурить жителів сходу України, українська влада називає це «інформаційною війною». Якою має бути інформаційна відповідь Києва?

– Щодо інформаційної політики, то влада давно мала би встановити ретранслятори вздовж лінії розмежування. Ці ретранслятори повинні передавати інформацію, послання для населення на звільнених територіях Донбасу і для тих, хто опинився на територіях, які тимчасово окуповані. Адже наші ретранслятори можуть покривати і весь Донбас, і весь Крим, і ніякі «глушилки» не завадять! У радянські часи ми слухали «Голос Америки», примудрялись приймачі налагодити так, щоб «обійти» «глушилки» і слухати передачі. А зараз такі технології потужні. І ми їх не використовуємо і не передаємо повідомлень, інформації про українські реалії на той бік лінії розмежування. Крім того, я вважаю, що влада повинна транслювати свої повідомлення значно більше, ніж раніше, використовуючи потужності державного радіо і телебачення. Треба на схід країни надсилати потужні патріотичні меседжі тощо. Не треба соромитись – час визнати, що у країні точиться війна, що наш північний сусід – Російська Федерація – здійснила військову агресію проти нас.

– А яким, на Вашу думку, є завдання України щодо безпеки, зважаючи на Ваш військовий досвід?

– Насамперед маємо повернути під контроль України окуповані території, Крим і Донбас, а потім думати про все інше. А у нас про ці речі згадують між іншим, хоча це головне завдання. Не менш важливо, щоб влада нарешті реформувала систему оборони, підвищила боєздатність і Збройних сил, і Національної гвардії України. Я б цей процес назвав створенням «армії гідності», щоб система військового керівництва була змінена, як і система підготовки бійців. Ми з побратимами пропонуємо створити резервну армію. Державна армія повинна бути дієздатною, вмотивованою, озброєною, одягненою, ситою і оплаченою!