Київ – Євген «Джек» Тилко у складі полку спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України брав участь у військових операціях на сході України у 2014 році. Разом з побратимами «Джек» звільняв Маріуполь та інші населені пункти Донеччини. Він каже, що знав, за кого воює – за кохану дружину Анну та чотирьох їхніх маленьких дітей. А боротьба за державність України, за демократичні зміни у країні розпочалась для Євгена раніше, ще відколи разом з побратимами – футбольними «ультрас» – він проводив акції на підтримку родини Павліченків. Про Україну, кохання, війну і свою громадянську позицію Тилко розповів Радіо Свобода.
Ми порушили традицію, коли дівчина свого коханого з армії чекає. Тому що я першим демобілізувався, а Анюта пізніше
– Мій тил, моя особиста Україна – це моя родина, моя кохана Анна. Ми познайомилися з нею в армії у 2008 році. Я служив строкову службу, Анна була на контракті у штабі, і ми, сказати б, порушили традицію, коли дівчина свого коханого з армії чекає. Тому що я першим демобілізувався, а Анюта пізніше, і то я чекав, коли вона повернеться з армії. Наразі ми виховуємо чотирьох діток, я займаюсь вдома (Бориспіль Київської області – ред.) громадськими справами, моя дружина допомагає бійцям полку спеціального призначення «Азов» і також опікується родинами загиблих бійців, не лише «азовців». У Борисполі ми з побратимами, місцевими активістами, створили рух «Сектор безпеки» і допомагаємо новій поліції – шукаємо торгові «точки», де продають неповнолітнім алкогольні і тютюнові вироби або ж продають ці вироби у заборонений час. Пишаюсь тим, що нам вдалось ліквідувати нічний незаконний продаж спиртного неповнолітнім і налагодити патрулювання міста вночі.
– Ви з Анною брали активну участь в акціях на підтримку родини Павліченків. Сергій Павліченко належав до радикальних вболівальників футбольного клубу «Динамо» (Київ), але підтримували його всією «ультрас-громадою» України. Що з того часу запам’яталось?
– Завжди можна об’єднатись довкола певної важливої цілі, як це було під час судового процесу по справі Павліченків. Так, футбольні фани приїжджали з різних куточків України, щоб підтримати Сергія Павліченка та його тата Дмитра, яких тоді правоохоронна система фактично призначила злочинцями. Серед іншого, ми проводили у Києві пікети на підтримку заарештованих Павліченків, наші однодумці організовували акції на підтримку Павліченків в інших містах країни.
З часом не лише в Україні, а й у багатьох країнах Європи (в Італії, Португалії) наші побратими проводили акції на захист Павліченків під гаслами «Свободу чесним – свободу Павліченкам!»
– «Ультрас» протистояли, і то успішно, атакам міліцейського «Беркуту» на київському Майдані. Звідки досвід?
Ми використовували на Майдані проти «Беркуту» і внутрішніх військ їхні ж техніки ведення вуличних боїв і зачисток
– Не секрет, що правоохоронні органи особливою симпатією до футбольних радикальних вболівальників не вирізняються. Вони навчились нас тіснити, ми навчились їм протидіяти, бо це тривало роками. У нас спільні принципи дій в результаті вироблені: іти «лавою», діяти шеренгою. Ми використовували на Майдані проти «Беркуту» і внутрішніх військ їхні ж техніки ведення вуличних боїв і зачисток. Варто нам було свої контратаки розпочати, перешкоджаючи їхній атаці, і міліціонери губились від несподіванки. Варто було щось оригінальне і нетипове зробити, і наші супротивники вирішували, що краще не висуватись, пересидіти конфліктну ситуацію. А от проти людей, які ніколи з міліцією не стикались і просто не були готові до атак, спецпризначенці виступали жорстко, і били людей жорстоко, і показували себе дуже яскраво, я би так сказав.
– Ви пішли боронити Україну після подій на Майдані, якими для Вас були ті перші місяці воєнних дій на Донбасі?
– Я витратив два місяці після Майдану, доки знайшов добровольчий підрозділ, і пішов з ним на передову. Це був полк «Азов», нині це полк спеціального призначення Національної гвардії України. Я собі подумав тоді: класно, мене «Азов» влаштовує, хороші хлопці, бойові, і у мене там знайомі футбольні фани є! Пішов до них, мене взяли, і наприкінці травня мене зарахували до полку. Про воєнні дії вже багато написано, вже і документальні фільми зняті, серед іншого, про те, як українські військові, гвардійці і добровольці звільняли Маріуполь та інші населені пункти Донбасу. Мене «жінка з косою» оминула, хоч кілька разів зовсім поруч «ходила». Але ж я не мав права загинути, у мене вдома кохана дружина і малеча. Тож повернувся до них.
– Ви більш як півроку вдома. Які проблеми Вам впадають у вічі, які питання громадськість і держава мають вирішувати якнайшвидше?
Люди, які на Донеччині і Луганщині «засвітились» поруч із сепаратистами, спокійно пересуваються по Україні
– Наразі ми спостерігаємо небезпечну тенденцію: люди, які на Донеччині і Луганщині «засвітились» поруч із сепаратистами, спокійно пересуваються по Україні, купують собі квартири у дорогих кварталах Києва та інших міст. У влади до них претензій і запитань нема, як от до луганчанина Сергія Корсунського, якого СБУ взяло під арешт завдяки повідомленням у ЗМІ.
А до патріотів, які часто з одним старим автоматом Калашникова на взвод та одним бронежилетом на блокпост у перші – найстрашніші і найважчі – тижні і місяці війни захищали Україну, у влади є претензії та підозри. Чому так? Я не маю відповіді. Я не знаю, чому вдова загиблого «кіборга» не може отримати земельну ділянку поруч із населеним пунктом, де вона мешкає, бо, як кажуть чиновники, вільної землі нема, – а місцевий багатій спокійно купує ті земельні наділи, які йому сподобались. І всі ці болючі, гострі, дуже тривожні проблеми необхідно розв’язувати.
– І як Ви пропонуєте їх вирішувати?
– Усім миром, як то кажуть. Я не думаю, що всю відповідальність за проблеми несе винятково влада. Тому що і ми, суспільство, несемо відповідальність за те, що довкола нас відбувається. Подивіться: там, де громада контролює владу або разом з чиновниками працює, справа зрушує з місця. Так, ми у Борисполі разом з місцевими чиновниками, бізнесменами, активістами готуємо спортивний турнір «Тріумф волі», щоб зібрати кошти на підтримку родин загиблих українських бійців, котрі живуть у міста та районі. Ще приклад, більш вагомий: якби громадськість не продемонструвала свою активну позицію, того ж Дениса Поліщука (один з фігурантів справи – ред.), якого звинуватили у вбивстві українофоба Олеся Бузини, суд не відпустив би під домашній арешт!
– А яку би дали відповідь критикам «Азова», які вважають цей полк Національної гвардії націоналістичним?
– Я не бачу нічого поганого у націоналізмі. Хорошим прикладом здорового націоналізму є той самий Ізраїль. Україна, як на мене, як єдина нація постала на Майдані.
