Про потребу встановлення діалогу з росіянами, які ще зберігають ясність свідомості попри масовану пропагандистську атаку, ще рік тому, коли лунали залпи артилерії на сході України, почали говорити українські священики, письменники, окрему розмову на цю тему вело і Радіо Свобода. Проте, найбільш послідовно до цього завдання підійшла газета «День», яка впродовж років намагалася знайти партнерів по діалогу в Росії та вести з ними розмову про нерозв’язані питання між двома народами і країнами. Про те, що з цього вийшло, ми говоримо з головним редактором газети Ларисою Івшиною.
– У нас була фантастична розмова колись із сайтом inosmi.ru. Це була така перша чат-конференція. Я відповідала десь, мабуть, тиждень на запитання, які прийшли в чат. Це ще було задовго до другого Майдану, років 10 тому. Це було дуже для мене важливим досвідом – пошук на тій стороні людей адекватних, здатних до діалогу. Старалася я, старалася, в кінці прочитала перший комент: «Умный, но опасный враг». Десь невдовзі після цього редактора сайту inosmi.ru взагалі зняли.
Цей досвід, він відбувався у різних формах далі. Ми з російською газетою – «Российская газета» – обмінялися навіть шпальтами. Ідея була моя в тому, щоб показати, яку Росію ми любимо. На тому етапі це було сприйнято з дуже великим інтересом.
Ми показали, яку Росію ми любимо
Ми показали, яку Росію ми любимо. Ми були тією єдиною газетою, яка, зокрема, провела круглий стіл до двохсотліття Герцена. І зрозуміло, що режим, який сформувався в Росії, – це антипод розумінню нашому. І там не було ніяких торжеств на двохсотліття Герцена. Саме тому, що Герцен бажав свободи не лише Польщі, а й Україні, але й, очевидно, Росії, а розуміння сьогоднішнього російського режиму – антипод свободі.
Вони, звичайно, люблять українців, які гарні пісні співають, і дівчат наших симпатичних, наші продукти смачні й борщ. Але вони не визнають за українцями громадянських чеснот
Я тоді теж отримала відгук з російської сторони, і вони зробили шпальту про українців – яку Україну вони люблять. Коли ми зачитали, то картина була дуже дивна, але очікувана. Вони, звичайно, люблять українців, які гарні пісні співають, і дівчат наших симпатичних, наші продукти смачні й борщ, і так далі. Але вони не визнають за українцями громадянських чеснот, власної історії, окремої, абсолютної, яку імперія постійно вживала для свого вирощування.
І це є великим водорозділом. Це насправді рейдерськи захоплена Росією українська історія стала їм поперек цивілізаційного розвитку.
– Чи, на Вашу думку, це є причиною того, чому зараз російські ліберали (серед них і багато колег-журналістів) кажуть, що вони втомилися від непорозуміння з українцями. Бо вони кажуть, що вони щиро вболівають за Україну, що вони щиро не люблять російський режим і щиро радять українцям, від чистого серця, але, разом з тим, не розуміють, чому українці їх відкидають, чому закликають каятися, чому не хочуть називатися братами?
Більшість російських лібералів не знає Україну, не розуміє
– Насправді, причина в тому, що більшість російських лібералів не знає Україну, не розуміє і сприймає будь-яке побажання зрозуміти історію України, читати її не зі своїх підручників, навіть не з Карамзіна, а прочитати історію, зокрема, яка написана в серії «Україна інкоґніта» в газеті «День» – для них це великий ступор.
Зокрема, от я коли говорю про російських лібералів, то останній свіжий приклад – непоганий канал «Дождь», де, очевидно, середовище мислячих людей, яких можна слухати, дивитися, їхні оцінки цікаві. Але що стосується України, там одразу ж виступає «Путін-лайт». Я дивлюся їхній рекламний серіал «Россия – это Европа». І, виявляється, «Росія – это Европа», це означає те, що Росія, виявляється, раніше «Хартії вольностей» мала «Русскую правду».
І ні в кого не ступорить, що, наприклад, ми створили книгу – спеціальна книга, присвячена темі одній – «Сила м’якого знаку». Одне діло – «Руська правда» Ярослава Мудрого, а інша справа «Русская правда», яка не має ніякого відношення ні до Ярослава, ні до руської правди, ні до Києва.
Мені дуже шкода, я симпатизую по-людськи дуже багатьом хорошим російським мислителям, які не можуть з цього вибратися
Тобто міф, вирощений свого часу імперією, пожирає російських лібералів. Зараз. Мені дуже шкода, я симпатизую по-людськи дуже багатьом хорошим російським мислителям, які б’ються в цих тенетах і не можуть з цього вибратися.
Шлях є абсолютно ясний і, свого часу, коли, знову-таки, ми пробували цей рецепт діалогу з росіянами, в мене книга «Дві Русі» вийшла 12 років тому з передмовою, в якій ми казали: «Чим ми можемо допомогти Росії?» Це було наше постійне бажання – допомогти Росії, але з якої платформи?
Ясне діло, що і Україна повинна пройти свій шлях. Тому, що українські політики багато в чому не перебувають у тренді якогось історичного мислення чи якихось своїх ініціатив. Вони так само плетуться в хвості минулих політичних режимів без всякого бачення майбутнього.
– Дехто із російських наших співрозмовників у Росії вважає, що українцям потрібно також вичавити із себе комплекс молодшого брата, що він заважає відносинам із Росією.
Вони вважають, що ми з комплексу жертви не виходимо
– Це їхня улюблена мантра. Вони вважають, що ми з комплексу жертви не виходимо. Так, у багатьох людей це є. Є історія України. З великими травмами. З великими досягненнями. Але ця історія України говорить про окремість.
Ми були включені в історію Російської імперії на шкоду обом. Тому що ми консервували їхні проблеми
На якомусь етапі, звісно, ми були включені в історію Російської імперії. На шкоду обом, зрештою. Тому, що ми консервували їхні проблеми. Вихідці, просвідчені люди з Києва їхали у полюс сили, яким тоді стала Московія, і навчали їх, наставляли. Потім передали естафету німцям. І таким чином сформулювали разом величезний фантом. І сьогодні цей фантом абсолютно не має далі чим жити, крім пожирання власних свобод громадян, своїх уявлень про те, як жити в цивілізованому світі.
Російська проблема є такого розміру, що втягує в свою орбіту багато країн світу. Це світового рівня дискусія: «Що робити з Росією? Як їй допомогти повернутися на цивілізаційний шлях розвитку?»
