Абромавичус і Гайдар: чи повторює Україна помилки російських демократів?

Російські коментатори жваво відгукнулися на заяву про відставку міністра економічного розвитку України Айвараса Абромавичуса. Заява міністра про те, що він не бажає «бути ширмою для відвертої корупції або підконтрольною маріонеткою для тих, хто хоче в стилі старої влади встановити контроль над державними грошима», боляче вдарила по очікуваннях тих росіян, які вважають, що, якщо Україна не вирішить проблему корупції, вона ризикує повторити всі помилки російських демократів 1990-х.

Російські експерти називають Айвараса Абромавичуса одним з представників «спецназу реформ» – команди іноземних реформаторів, які працюють на державних посадах в Україні. Про проблему корупції, яка стала причиною відставки міністра, він заговорив не перший. Оглядач російської служби Радіо Свобода Михайло Соколов вважає, що українське керівництво повторює помилки російських політиків, які на початку 90-х сп'яніли від перемоги демократії й не довели структурні реформи до кінця.

«У Росії була така історія з урядом Єгора Гайдара навесні 1992 року, коли був дуже сильний тиск на нього, закулісний, і він прорвався на з'їзді народних депутатів, міністри і сам Гайдар оголосили, що вони підуть у відставку. І ті, хто інтригував, і Хасбулатов, і багато інших, хто сидів за лаштунками і капості робив, змушені були «висунутися», показати свої фізіономії, проявити себе як публічні політики. І ось в публічному зіткненні вони тоді програли, уряд Гайдара протримався ще півроку і зміг дещо корисне зробити. В даному випадку була мова про те, щоб зберегти корисний уряд, а тут, я підозрюю, мова йде про те, щоб не дуже корисний уряд змусити переформуватися», – зазначив Соколов.

Ситуація не безнадійна

Керівник центру українських досліджень Інституту Європи Російської академії наук Віктор Мироненко вважає, що попри політичну кризу в Україні, ситуація не така безнадійна, бо, на відміну від Росії, в Україні йдуть живі політичні процеси.

«Ця криза відрізняється від нашої, російської, ситуації тим, що вона не безнадійна. Там вже зараз, у цій кризі, проглядаються варіанти вирішення: переформування цієї коаліції, в крайньому випадку – навіть небажані, але нові вибори, і так далі. Я думаю, що в цій кризі ми бачимо якраз ту відстань, на яку Україна вже пішла від нашої, російської, дійсності», – сказав Мироненко.

Декомунізація як процес

За словами професора, доктора історичних наук Андрія Зубова, на просторах колишнього СРСР вдалий досвід подолання посткомуністичної кризи є лише у трьох балтійських республік, і то лише тому, що вони підійшли до питання системно, звертаючи особливу увагу на декомунізацію.

«Країни Центральної Європи, в тому числі, й Литва, з якої Абрамовичус і приїхав, розробили цілу систему – так звану системну декомунізацію. Це складна система виходу, вона пов'язана з економічними, юридичними, політичними аспектами. Особливо важливі політико-юридичні, політико-правові аспекти: економіка, власне кажучи, тут навіть вторинна, хоча дуже важлива. Жодна інша республіка колишнього Радянського Союзу, крім трьох балтійських країн, цим шляхом не пішла. В Україні стали під час Майдану зносити пам'ятники Леніну, і це добре, але вони наївно думали, що це і є декомунізація. А це лише її видима, одна десята, частина, як у айсберга», – зауважив професор Зубов.

Абромавичус і олігархи

За словами Зубова, Україна, так само, як і більшість країн пострадянського простору, поки не зуміла подолати своє комуністичне минуле. І ситуація з Абромавичусом – яскрава тому ілюстрація. На його думку, олігархи поки в Україні сильніші.

«Там, де починається розмова про серйозні речі, – люстрацію, інституції власності, правонаступництво, що входить компонентами в систему того, що називається у всьому світі судом перехідної юстиції… Про це взагалі навіть ніхто і не думав. Тому Україна, природно, не змогла зробити цей ривок, як і Росія, як і Казахстан, як і Білорусь, з радянського в нерадянське, вона залишилася пострадянської країною. І коли перша ейфорія боротьби за свободу затихла, то люди побачили, що по суті не змінилося нічого. Так, Україна зараз вільніша, ніж Росія, але і Росія 10-15 років тому була досить вільною країною політично. Але при цьому вона не була країною, яка подолала комуністичне минуле. І Україна не виявилася такою. Оскільки нічого зроблено не було, і в підсумку довелося піти Абрамовичусу, а ці олігархи як були, так і залишилися».

«Порівняння з Росією недоречні»

При всій схожості проблем з побудовою нерадянських інститутів у Росії та Україні, політолог Віктор Мироненко вважає недоречним постійне порівняння двох країн.

«Це два різних соціальних організми, дві різні країни, і вони будуть розвиватися по-різному, йти будуть по-різному просто в силу об'єктивних умов. Що стосується досвіду, не пам'ятаю, хто, колись добре сказав, що ми, росіяни, напевно, приречені на те, щоб служити для решти країн світу негативним прикладом того, чого не треба повторювати. Але ще раз підкреслю, Україна не може цього повторити просто об'єктивно, тому що, як тільки там спробують використовувати ті політичні прийоми і структури, які працюють в Росії, вони просто зруйнують країну».

На думку експертів, криза в українському уряді – хоч і прикра подія, але вона дає надію на його оновлення, перехід політичних процесів у прозору площину, де за нею може стежити громадськість, що в кінцевому результаті дасть українським реформаторам більше шансу на успіх, ніж їхнім російським попередникам.