Головна сила Європи проти Росії – економічна – французький експерт

Небувалий наплив біженців з Близького Сходу та інших неблагополучних регіонів, сповільнена українська криза, збереження санкцій проти Росії і введеного у відповідь Москвою ембарго на постачання продовольства з Європи, терористичні напади в Парижі в січні і листопаді, Греція, що балансує на межі виходу з єврозони, зростання популярності правих і лівих радикалів... Давно Європейський союз не знав такого бурхливого і похмурого року, як 2015-й. Які висновки зробила Європа з подій останніх 12 місяців, і чого чекати їй в новому році, у тому числі, в російському напрямі? Про це Радіо Свобода розповів один з провідних фахівців з європейської інтеграції, головний експерт Центру міжнародних досліджень (CERI) інституту Сіенс-По (Париж) професор Жак Рупнік.

– Українську кризу в минулому році вирішити не вдалося. Як Ви оцінюєте європейську політику в цьому питанні: як адекватну, занадто м'яку чи, навпаки, недостатньо гнучку щодо Кремля?

– Для мене взагалі головний успіх Європи в цьому питанні – те, що їй взагалі вдалося знайти спільну позицію. Після анексії Криму всі країни ЄС засудили дії Росії, але були побоювання, що цим все і обмежиться. Дуже вже різні були погляди: одні країни, на кшталт Польщі чи держав Балтії, дивилися на те, що відбувається, як на загрозу власній безпеці, а тому вимагали дуже жорсткої реакції. Але коли дивишся на Крим або Донбас з іншого кінця Європи – скажімо, з Італії, Іспанії чи Португалії, – то ця проблема здається вам відносно локальною. Для країн Середземномор'я головні події зараз відбуваються не на сході, а на півдні від них, звідки прибувають сотні тисяч мігрантів. Але Європі вдалося подолати цей розкол, насамперед, завдяки єдності позицій Німеччини та Франції. Так виник новий формат, так званий «нормандський», в рамках якого європейські країни ведуть діалог з Росією та Україною. Вдалося і знайти певні рамки для угод – я маю на увазі документи, підписані в Мінську.

Ну і головний успіх Євросоюзу у цьому напрямку – те, що вдалося домовитися про санкції проти Кремля і кілька разів продовжувати їхню дію. Головна сила Європи щодо Росії – економічна. Зрештою, і ті країни, які були вельми стримані щодо санкцій, зрозуміли, що принцип політичної солідарності в цьому випадку дуже важливий. Справа не тільки в тому, що санкції, по суті, – єдина реальна річ, яку Європа могла в цій ситуації зробити, але і в тому, що, схоже, санкції мають ефект.

– Достатньо подивитися, як у минулому році падав рубль щодо євро і долара...

– Ну, санкції – не єдиний чинник, звичайно, падали і ціни на нафту... Але тим не менш, можна говорити про новий європейський політичний контекст, про єдність європейської політики у дуже важливому питанні.

– А чому в такому разі в Європі, як і раніше, чимало Putinversteher – «тих, хто розуміє Путіна», як називають цих людей німці? Я маю на увазі багатьох європейських політиків (найвідоміша тут, напевно, Марін Ле Пен), які виступають за скасування або пом'якшення санкцій, за співпрацю з Кремлем? Що це: раціональний підхід чи нерозуміння європейських інтересів?

– «Тих, хто розуміє Путіна» я би поділив на два розряди. Одні – це представники правопопулістських, антиєвропейських, націоналістичних партій. Вони бачать в Путіні не просто лідера, який відкрито ставить під сумнів міжнародний порядок, що склався після холодної війни, але ще і заявляє про свою вірність консервативним цінностям, виступає проти ліберальної Європи. Додатково він повертає в політику грубу мову інтересів і неприкритої сили, це правим радикалам традиційно подобається. Але йдеться не тільки про них. Біля кордонів Євросоюзу зараз дві кризи. Одна – на сході, в Україні. Друга – на Півдні, на Близькому Сході і в Північній Африці, від Іраку і Сирії до Лівії. Там фактично розпалося кілька держав. Звідти походять одразу дві загрози: терористична і та, що пов'язана з величезним напливом мігрантів. Так от, другий тип Putinversteher – це ті, хто каже: хвилиночку, ось наша головна проблема, вона на Півдні. Так, на Донбасі коїться лихо, але це повинно турбувати насамперед Україну, ми он ввели санкції, а взагалі у нас повинні бути свої пріоритети, і для нас південний напрямок важливіший. І те, що Путін активно вступив у конфлікт в Сирії, означає, що він відчув цю тенденцію.

– Ви хочете сказати, що він підштовхує Європу на Південь – мовляв, займайтеся близькосхідними справами і не звертайте уваги на Україну?

– Так. Путіну вдалося посилити позиції тих в Європі, хто виступає за те, щоб звернути увагу насамперед на Південь. Для громадської думки зараз терористична загроза куди більш актуальна, особливо після терактів у Парижі, а вона пов'язана з південним напрямком. Інтерес Путіна тут зрозумілий: втрутившись у ситуацію в Сирії, він стає нехай і не дуже бажаним, але партнером Заходу. Адже йому в такому випадку не скажеш: ви, знаєте, для нас партнер, але водночас ми вас терпіти не можемо, тому що ви робите неприйнятні для нас речі в Україні. Так що всього за кілька місяців ситуація змінилася: Європа все більш схильна вирішувати насамперед проблеми, пов'язані з міграційної хвилею і тим, що її викликало – ситуацією на Близькому Сході, а щодо України вона поки що задовольняється статусом-кво. Потрібно також визнати, що Путін останнім часом особливо не акцентує роль Росії в підтримці сепаратистів на Донбасі, там все дещо приглушено. Однак, якщо повернутися до Сирії, то коаліція, що виникає там, може бути тільки тимчасовою, тому що кожен з її учасників переслідує свої цілі. Але загальний підсумок поки такий: Путіну вдалося відвернути увагу Європи на Південь.

– Що можна очікувати в 2016 році?

– Криза політичної єдності ЄС, назвемо це так, буде однією з головних європейських тем цього року.

– Європа повинна знову навчитися мислити геополітично? Стати трохи такою, як Путін? Це не небезпечно?

– Це великий виклик для Європи. Вона більше не може дивитися на світ, виходячи тільки з того, якою вона є сама. Ми повинні залишатися прикладом вільного суспільства, яке могло би надихати наших сусідів, а може, і міжнародне співтовариство в цілому. Але світ змінюється, і Європа мусить навчитися мислити в нових категоріях. А це означає акцент на загальну зовнішню і оборонну політику. Ми думали про себе як про носія так званої soft power, «м'якої сили», але в минулому році як ніколи різко стикнулися з hard power. І, сподіваюся, Європа почала розуміти, що наші проблеми за нас ніхто не вирішить.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

На цю ж тему: