Київ – Михайло «Тайпан» родом з Криму, учасник Революції гідності у Києві, боєць Національної гвардії України. Він мріє повернутись до Криму, але вважає першочерговим завданням – підтримати українських військових, які раніше чи пізніше, але звільнять і окуповані райони Донбасу, і Кримський півострів. Як розповів «Тайпан» Радіо Свобода, після демобілізації він повернувся до старої професії масажиста-реабілітолога і тепер «ставить на ноги» постраждалих в АТО бійців.
Ми – не залізні, не кіборги і не термінатори. Після воєнної надлюдської напруги організм вимагає повернення у норму
– Я хочу звернутись до кожного учасника АТО (і тих, хто досі перебуває на передовій, і хто вже повернувся звідти): хлопці, не бійтеся звертатись до лікарів, не соромтесь спілкуватись з психологами! Ми – не залізні, не кіборги і не термінатори. Після воєнної надлюдської напруги організм вимагає повернення у норму. Я багато останнім часом читаю про іноземний досвід реабілітації військовослужбовців. У багатьох державах з ними працюють і перед відправкою на фронт, і на місці бойових дій, і після повернення у мирне життя. Саме для того з ними і працюють фахівці, щоб бійці повертались у мирне життя по-справжньому.
– «Тайпане», а Ви повернулись з війни, чи подумки досі там?
Моя місія зараз – підтримувати вчорашніх солдатів, які дуже важко, часто з муками, повертаються у мирне життя
– Я ще ніби у двох світах живу: мені вночі то рідні місця Криму сняться, то бої на Донбасі. Але потихеньку повертаюсь у ритм мирного життя. Мені пощастило – волонтери з організації «Материнське серце», які допомагають українським бійцям, мене також підтримали. Вони знайшли для мене помешкання в Обухові, що на Київщині, допомогли поновити й оформити документи, без яких я не зміг би отримати статус учасника бойових дій. В Обухові я працюю масажистом, побратимам безкоштовно допомагаю, іноді у прямому сенсі, вставати на ноги. Я пройшов пекло Дебальцева. І саме там я збагнув, що моя місія зараз – підтримувати вчорашніх солдатів, які дуже важко, часто з муками, повертаються у мирне життя.
– Як Ви потрапили у Дебальцеве?
– Я потрапив туди у складі 7-го батальйону Національної гвардії України 1 жовтня 2014 року. Перед цим ми з побратимами проходили підготовку на полігоні Національної гвардії поблизу Львова, а ще перед тим я три місяці відстояв на Майдані у Києві. Я не можу розповісти Вам деталі, тому що мене можуть «вирахувати» російські спецслужби, а мої родичі живуть хто у Росії, хто в анексованому нею Криму.
– Тоді чому Ви погодились розповісти про Дебальцеве?
– Тому що там я був не один, там зі мною були мої побратими і там у мене була зброя. Себе я захистити можу, а своїх рідних – ні. Але вони знають, де я перебуваю і чим займався під час військових дій на Донбасі. Отже, Дебальцеве. Самісінький початок жовтня. Ми з побратимами дуже хвилювались, читали молитви, перевіряли, чи на місці під бронежилетами дитячі малюнки, які нам подарували львівські школярі. Ситуація у місті тоді була не дуже гостра, але бійці не довіряли місцевим мешканцям, а ті побоювались нас. До того ж, у цілому ситуація на фронті була напружена і нас командири постійно попереджали: «Будьте уважними, уважно дивіться навколо, не розслабляйтесь». Ми не розслаблялись, пильно спостерігали, що діється довкола. Ми навіть перші ночі в автобусі ночували. Не ризикували перейти до приміщення, де українські бійці влаштували щось на кшталт гуртожитку чи казарми. До речі, я потім чув, що такі тимчасові казарми часто хлопці у школах влаштовували, спали хто на партах, хто на карематах на підлозі. І всі класні дошки були списані наказами або різними гаслами, на кшталт уже традиційних: «Слава Україні! Героям слава!», «Путін х..ло», «Кацапи, тікайте додому» тощо.
– Ваша бригада базувалась у Дебальцеві?
Ми вчились під час військових дій і окопи поглиблювати, і зброю швидко приводити у бойовий стан, і як правильно на відкритій місцевості пересуватись
– Більша частина бійців – так, але дехто виїхав в окопи, на передову у довколишні населені пункти. Ми всі були налаштовані на те, що будь-якої миті Росія може вторгнутись в Україну, що в Україну зайде велике російське військо, тож у вільні від нарядів і патрулювань години, якщо не спали чи не відпочивали, ми навчалися. Більш досвідчені гвардійці вчили менш досвідчених: і як найліпше скласти рюкзак, і як поводитись у бою, щоб не втратити життя по-дурному. Ми вчились під час військових дій і окопи поглиблювати, і зброю швидко приводити у бойовий стан, і як правильно на відкритій місцевості пересуватись. Це у нас була школа життя під «Градами» і кулями.
– «Тайпане», якою була Ваша військова професія?
– Санінструктор. У мирному житті свого часу я закінчив Інститут фізичного виховання, цікавився спортивною медициною, масажем, займався боксом. До речі, боксерські навички знадобились, коли витягав важких (за вагою) поранених або коли треба було швидко приймати якесь рішення під час бою. У мирні дні і години ми з бійцями займались спортом, трохи боксували, трохи бігали і віджимались – це моя ініціатива була тримати тіло і дух здоровими.
Командири мене підтримали, тому що ліпше солдату мати фізичне навантаження, а не чарку горілки в руках. Спорт – ворог алкоголізму, так колись казали. Я на війні у цьому переконався.
– Як Ви і Ваші побратими врятувались у так званому «Дебальцівському котлі»?
Не скажу, що українські генерали кинули своїх військових напризволяще, ні, але вони не бачили всієї картини, вони заздалегідь не розпланували, як при потребі будуть виходити
– Це називали і «котлом», і «оперативним оточенням», а для мене ті дні і ночі, коли Росія висунула проти нас велику кількість військ і нас розстрілювали з усіх боків, були апокаліпсисом. Я не скажу, що українські генерали кинули своїх військових напризволяще, ні, але вони не бачили всієї картини, вони заздалегідь не розпланували, як при потребі будуть виходити, така моя думка. Якщо уже після Нового року ситуація у Дебальцеві й довкола загострилась, якщо наші розвідники повідомляли про зміцнення ворожого війська технікою, а наші безпілотники фіксували стягнення до цього плацдарму ворожої людської сили, як можна було не продумати заздалегідь варіанти розвитку подій: кращий і гірший? У боксі спортсмен прораховує під час поєдинку різні варіанти, а в армії хіба ні?
– Залишимо це питання риторичним. Коли і куди виходила Національна гвардія з Дебальцева?
– Наш батальйон вийшов 14-15 лютого цього року під обстрілами. Бійці ішли пішки, виїжджали на старих автомобілях, які нам завезли волонтери, хлопці чіплялись за дула танків, десятками «висли» на броні, але ми прорвались. У нас було кілька поранених, «легким» ми з медиками допомагали на місці, «важких» вдалось відправити у тил до лікарень. Ми таким чином передислокувались у Сєвєродонецьк на базу Національної гвардії України, там мали короткий відпочинок. Там з нами постійно спілкувались капелани. Волонтери, місцеві мешканці несли їжу і теплий одяг – отак українська громада нас приводила до тями після пережитого у «котлі». До речі, серед місцевих після подій у Дебальцеві сепаратистів поменшало, тому що вони на власні очі бачили, хто по них стріляє, і вони бачили наших хлопців – втомлених, закіптюжених, закривавлених.
– Де Ви перебували перед демобілізацією?
– Я був зі своїм полком у Попасній, на Луганщині. Після демобілізації я іноді їжджу на Донбас як волонтер, там лишилися побратими. Я їм завіз теплі речі, домашні харчі, а також медикаменти. На сході України вже стало холодніше, почалися застуди у бійців, і я їм повіз вітаміни і антивірусні препарати. Кільком бійцям робив масаж, тому що вони постійно важкі речі і зброю носять – спини «летять». Я їм допомагав, як міг. Скоро знову буду їхати на Донбас до українських бійців, хочу як санінструктор перевірити, чи вони мають індивідуальні аптечки і чи вміють надати першу медичну допомогу собі і побратимам.
– Ви родом з Криму і наразі повернутись додому не можете. Де відпочиваєте, куди «душа тягнеться»?
Душа до Карпат тяжіє – це та частина України, де переплелись долі різних народів і звідки походять витоки української духовної сили
– Душа до Карпат тяжіє – це та частина України, де переплелись долі різних народів і звідки походять витоки української духовної сили. Там високо у горах неймовірне повітря і фантастичні краєвиди, десь на схилах Карпатських гір поселилися душі наших предків, з ними мольфари розмови ведуть. А ще є Хортиця, не менш важливе духовне місце. І ще є унікальний багатобарвний Київ. А у Криму є потроху від Києва, від Карпат, від Хортиці… Ми звільнимо Крим, це трапиться раніше чи пізніше, я у цьому переконаний.
