Венера Сагиндик Кизи
Манас – військовий офіцер, на початку 90-х закінчив вище військово-політичне училище в Сімферополі. Він розповів, що був завербований до збройного угруповання «ЛНР» на Сході України. Провоювавши трохи більше, ніж півроку, в лавах сепаратистів, Манас вирішив повернутися на батьківщину. За його словами, він глибоко розчарований тим, що російською стороною транслюється цілковита дезінформація про ситуацію в Україні, не відповідають реаліям розповіді про «бандерівців» і «нацистів», які нібито воюють з українського боку: «В мене був свій мотив, і він не виправдався: виявилося, що все це – агітація і пропаганда. Хоча мені дуже прикро: я закінчив політичне училище, але клюнув на таку «качку», – каже Манас.
– Манас, на вас форма сепаратистських угрупувань, «ЛНР». Як ви туди потрапили? Як довго ви там були?
– Я потрапив туди в серпні 2014 року, але контракт уклав в листопаді. Потрапив туди я добровільно. Дивився телевізор – «Перший канал», «РТР», інші. Для мене було важливо, що в 1941 році на війні загинув мій дід. Саме мої моральні установки мене і покликали. Телеканали передавали, що там фашисти піднімають голову, нацисти, показували свастику.
Я сів у потяг, взявши квиток до Самари. Звідти потрапив в Ростов-на-Дону. З нього через інші російські міста, через пост «Ізварине» на автобусі дістався до України.
– І ви одразу приєдналися до сепаратистів?
– Не в перший день. П'ять днів тривала перевірка моїх документів. Я взяв із собою військовий квиток і диплом про закінчення військового училища. Сам я офіцер у відставці, закінчив у 1992 році Сімферопольське вище військово-політичне училище.
Зі мною було 17 осіб з Киргизстану. Ми потрапили в Україну, потім був розподіл, і я потрапив в окрему бригаду особливого призначення. Це було місто Краснодон, через п'ять днів мене відправили до Луганська, де тоді тривали бойові дії. Після прибуття познайомився з розвідувальною групою. Там були люди різних національностей – серби, чеченці, казахи, осетини. Я потрапив до «Че Гевари»: він Семиреченский казак, живе в Калінінграді. Він і був начальником розвідгрупи. Потім почалися безпосередньо бойові дії.
– Весь цей час, поки воювали, ви вірили в те, що діяли правильно, виїхавши в Україну?
Я думав, що там фашисти, але їх не побачив. Ми воювали з регулярною українською армією
– Це і стало для мене переломним моментом. Я думав, що там фашисти, але їх в принципі не побачив. Ми воювали з регулярною українською армією. У них є деякі прогалини – батальйони «Правий сектор», «Донбас», які формуються за рахунок волонтерів, ультранаціоналістів. Проте де їх тільки немає...
Ми брали в полон противника, знищували, адже це війна
А фашистів я не бачив. Ми брали в полон противника, знищували, адже це війна.
– А самі ви потрапляли в полон?
– Ні. Але був поранений. Поставки обмундирування і спорядження були слабкими на початку. З обох сторін воювали банди. Там були розрізнені війська, як таких регулярних військ там не було. Я якось терпів все це. Але потім, коли бачиш все по ефіру ...
Коли я побачив російські війська, яким чином вони заходять, як воюють, у мене всередині щось зламалося
Там працює «Перший канал», «РТР», потім росіяни відкрили телеканал «Луганськ-24». По ньому іде інформація лише про війну, іншої немає. Але коли я побачив російські війська, яким чином вони заходять, як воюють, в мене і стався перелом. У мене всередині щось зламалося.
– Тобто, у вас немає сумнівів, що це були саме російські війська?
– Які можуть бути сумніви, якщо ми з ними разом воювали! Сумнівів бути не може ...
Це не солдати строкової служби. Це боєздатні частини, що дислокуються в Південній Осетії, які пройшли першу і другу чеченські війни. В основному, контрактники
Щоб зрозуміти, що це були саме російські війська, достатньо впізнати їх спосіб комплектування. Це не солдати строкової служби. Це боєздатні частини, що дислокуються в Південній Осетії, які пройшли першу і другу чеченські війни. В основному, контрактники. Їх туди час від часу перекидають, іноді відтягують. Але вони повертаються вже без техніки. У процесі вони навчають людей, залишають техніку і йдуть. Там фронт не дуже однорідний, бої відбуваються в різних населених пунктах.
– Як ви оцінюєте ситуацію з «ополченцями»? Яка в них підготовка? Чи отримують вони постійне оновлення військовими або військовою технікою? Або можна говорити про деградацію?
Вони чомусь вважають, що Росія, особисто Путін, їх покинув
– Деградація почалася після укладення останніх мінських угод. Вони чомусь вважають, що Росія, особисто Путін, їх покинув. Вони-то думали, що після Криму їх також визнають, як «Луганську народну республіку», «Донецьку народну республіку», потім виявилось, що їх просто кинули. Шахтарів зараз закликають тим, що Луганська і Донецька області отримають особливий статус у складі України. Вони просто побоюються того, що, якщо ці регіони стануть регіонами України з особливим статусом, то коли пройде якийсь час, там почнеться зачистка. Яка зачистка? Якщо СБУ буде працювати, то сепаратистів все одно будуть відслідковувати і карати. Тому деякі виїжджають, навіть ті, хто воював. Ось, наприклад, один зі мною поїхав до Ростова, він воював і в Дебальцеві, і навколо нього, тому що у нього немає майбутнього, якщо дві області повернуться до складу України.
Вони вже нікому не вірять. Не вірять і тому, що їх не чіпатимуть: настане момент, і все одно їх притягнуть до відповідальності
Їх запевняють, що вони просто повинні воювати до останнього, і в них немає іншого шляху. Вони вже нікому не вірять. Не вірять і тому, що їх не чіпатимуть: настане момент, і все одно їх притягнуть до відповідальності.
– Вони все ще отримують військову техніку і зброю?
Зараз там більше діє регулярна російська армія. Шахтарів майже не залишилося. Добровольців теж залишилося дуже мало. Зараз нас замінюють регулярними військами
Щодо військової техніки та іншого – так, вони це отримують. Однак зараз там більше діє регулярна російська армія. Шахтарів майже не залишилося. Добровольців теж залишилося дуже мало. Зараз нас замінюють регулярними військами. Це будуть сили стримування, які при будь-яких умовах відстоюватимуть якісь позиції.
– Як вам вдалося піти?
– Мені пощастило. Є таке поняття як відпустка в законі. Мені її дали після того, як взяли Дебальцеве. Потім ми супроводжували вантаж-200. Контракт я не розірвав – це могло викликати підозри. Я просто попросився додому, хоча на російському кордоні не хотіли пропускати.
– Ви сказали, у вашій свідомості стався перелом? Через що?
В мене був свій мотив, і він не виправдався. Хоча мені дуже прикро: я закінчив політичне училище, але клюнув на таку «качку»
– Мотив простий. В мене був свій мотив, і він не виправдався. Виявилося, що все це – агітація і пропаганда. Хоча мені дуже прикро: я закінчив політичне училище, але клюнув на таку «качку».
– Яке було у вас відчуття? Сили «ополчення» могутніше за українські?
– Загалом, сили «ополчення» не представляють собою нічого. Це російська техніка. Мені здається, що російська сторона стає могутнішою, останнім часом їм почали поставляти гаубиці. Необов'язково приводити їхню модифікацію, цих гаубиць – на цілу дивізію.
Ім'я змінено на прохання співрозмовника
Оригінал матеріалу на сайті Киргизької служби Радіо Свобода
