Те, що на сході України в бойових діях беруть участь не тільки добровольці-відпускники, а й регулярні частини російської армії, вже не є ні для кого секретом. Правда, судячи з нових повідомлень, у військових підрозділів є і національний колорит. На Донеччині воюють буряти, калмики, чеченці та інші народи Росії. Втім, чи вважає цих людей російський обиватель росіянами? Як почуваються інші народи в Росії, коли на патріотичному підйомі росіяни трактуються лише як етнічні росіяни?
На тлі війни з Україною та анексії Криму в Росії відбувається патріотичний підйом, рейтинги підтримки президента як лідера нації зашкалюють, пропагандисти розповідають про те, що російська нація піднімається з колін. Але експерти попереджають, що внаслідок нечіткого усвідомлення, ким же ж є «російська нація», піднімаючись з колін, росіяни можуть розтоптати багатьох сусідів, при чому, у власній країні.
Керівник російського інформаційно-аналітичного центру СОВА Олександр Верховський вважає, що недавня спроба Російської православної церкви визначити ідентичність росіянина внесла лише ще більше плутанини в це питання.
«Звичайно, це навіть не офіційна позиція патріархії, і вже тим більше не офіційна державна позиція. Офіційної позиції тут толком немає. Є уявлення про те, що є дійсно громадянська нація росіян, але російська культура і стара російська держава, скажімо так, є ядром цієї нації. Як це треба розуміти – невідомо, немає ніякого загального розуміння співвідношення «русскості» і «російськості». Тому кожен це розуміє, як хоче. Насправді, в тій же Америці громадянин, зрозуміло, кожен, але це не скасовує расових колізій, як ми всі розуміємо. Я підозрюю, що і в Україні при всьому патріотичному єднанні, яке зараз спостерігається, тим не менш, колізії залишаються. Колізії завжди залишаються, на жаль, так просто їх не виведеш», – каже Верховський.
Нова «роль» українців в Росії
Конфлікт з Україною, який триває вже рік, ще більше оголив проблеми національної самоідентифікації. Доктор філологічних наук, професор університету «Вища школа економіки» Гасан Гусейнов говорить, що поняття національного ототожнення у зв’язку з війною загострилося і зустрілося зі стереотипами, які існували в російському суспільстві раніше. Наприклад, раніше з ксенофобією в Росії найчастіше зустрічалися вихідці з Кавказу, а найприхильніше там ставилися до українців. Нині ж українці, які визначають себе саме так, перетворилися якщо не на ворогів, то на дуже підозрілих осіб. І те, що вони і далі залишаються «слов’янами», тобто частиною позитивного дискурсу, їх зовсім не рятує.
Українці теж слов’яни, але спробуй зараз визнач когось як українця свідомо, нарочито, ось «українець зніме кімнату» – відразу виникнуть питання, а чому це він себе визначає як українцяГасан Гусейнов
«У багатьох випадках люди вдаються до якихось абсолютно екзотичних способів самоопису. Наприклад, зараз дуже часто видно оголошення на стовпах «Сім’я слов’ян зніме квартиру або кімнату». Люди самі визначають себе як «слов’яни», маючи на увазі не те, що вони слов’яни обов’язково, а що вони не виглядають як східні люди, наприклад. Від них місцева публіка, так би мовити, очікує, як повинні виглядати слов’яни. Але слов’янами є різні люди. Українці теж слов’яни, але спробуй зараз визнач когось як українця свідомо, нарочито, ось «українець зніме кімнату» – відразу виникнуть питання, а чому це він себе визначає як українця, а що це означає, чи означає це щось», – зауважує Гасан Гусейнов.
Страх мови?
За словами заступника голови громадської організації «Українці Москви» Валерія Семененка, навіть розмова українською в публічних місцях може бути сприйнята як виклик.
Наприклад, я телефоную комусь українською, мені відповідають російською. Тоді я розумію, що, напевно, людина знаходиться в такому оточенні, де вона не хоче або боїться розмовляти українською мовоюВалерій Семененко
«Наприклад, я телефоную комусь українською, мені відповідають російською. Тоді я розумію, що, напевно, людина знаходиться в такому оточенні, де вона не хоче або боїться розмовляти українською мовою», – каже Семененко.
Питання національної самоідентифікації на терені колишнього СРСР після розпаду Союзу не зникло, а посилилося. І вилучення з паспорта графи «національність» теж зіграло свою роль. 25 років тому здавалося, що це ознаки цивілізованого суспільства. Однак разом із зникненням так званого п’ятого пункту погіршилася і ситуація зі збереженням культури і мови, як однієї з найважливіших її складових.
Розвиток національних культур, особливо у великих та економічно важливих регіонах Росії, як, приміром, Татарстан, сприймався як перший крок до можливого відокремлення від Росії. З Москви вирішували не лише питання підручників з татарської мови, але і законодавчо заборонили використання іншого алфавіту, ніж російського, для всіх мов народів Росії. Як і українські організації в Москві, які були закриті під приводом пропаганди екстремізму, татарські активісти зазнають переслідувань з тими ж формулюваннями.
Наприкінці минулого року за звинуваченням в екстремізмі до року тюрми була засуджена 61-літня татарська письменниця Фаузія Байрамова. Вона дозволила собі виступати не лише на захист мусульман Татарстану, але і проти анексії Криму. Вимога підсудної щодо перекладу матеріалів її справи татарською мовою, як це передбачає закон, не була задоволена.
