Київ – Збір на підтримку українського кінематографу загрожує незалежному кінопрокату. Про це заявили дистриб’ютори під час обговорення, ініційованого виданням «Телекритика», щодо нового законопроекту, який передбачає окремий податок для інтернет-провайдерів, кінопрокатників та телеканалів. У планах його авторів – реформувати українську кіногалузь за польською моделлю, що передбачає, зокрема, створення спеціального фонду на її розвиток. Утім, як зазначають експерти, підхід чиновників до кіно не охоплює усього спектру проблем.
Основна ідея реформи української кіногалузі полягає у перетворенні Держкіно на Український інститут кінематографу. Це має бути спеціальна установа з обмеженим державним впливом, яка розпоряджатиметься зібраними на кіновиробництво коштами зі збору та пожертв, розповідає один із авторів законопроекту, голова Комітету з питань культури та духовності Микола Княжицький.
«Контроль за діяльністю Інституту та директора здійснює рада, що формується з кандидатів, запропонованих кіноіндустрією, один член, делегований Міністерством культури, і об’єднаннями платників збору на розвиток кінематографу – це кінотеатри, телерадіоорганізації, провайдери та дистриб’ютори», – пояснює він.
Збір, про який йдеться, стягуватиметься, серед іншого, за рахунок продажу прокатних посвідчень, ціни на які збираються підвищити. Сума залежатиме від хронометражу картини. Саме ця пропозиція не влаштовує тих, хто працює у сфері кіно, зокрема – дистриб’юторів авторських фільмів. Таких, як, наприклад, PROKAT86 – незалежна організація, що влаштовує покази документальних стрічок. Збір, фактично, ставить під загрозу її існування, каже співзасновник компанії Ілля Гладштейн.
«За запропонованим збором, опублікованим на сайті Верховної ради, прокатне посвідчення для 90-хвилинного фільму становить 25 тисяч гривень. Це – приблизно два з половиною вали, що ми зібрали з прокату чотирьох фільмів», – каже він.
Телеканали не зможуть виплатити новий податок – Букреєв
Денис Іванов, директор дистриб’юторської компанії «Артхаус Трафік», яка також працює з незалежним кіно, каже: ідея непогана, якщо будуть збережені податкові пільги. Однак не менше, ніж підтримка національного кіно, потрібні підтримка культурного різноманіття та більш системний погляд на проблему.
«Коли ми починаємо говорити про підтримку національного кіно, то ми, певно, маємо говорити про підтримку усього ланцюжка кіно, який починається з кіноосвіти та продовжується кіновиробництвом, кінопоказом, просуванням на нових медіа та телебаченні. Ми ж обговорюємо лише одну ланку – кіновиробництво, яке надзвичайно страждає, тому що у нас маленький ринок, і на внутрішньому ринку ми не можемо купити більшу частину фільмів», – зауважує Іванов.
Збір на підтримку українського кіно не влаштовує також телевізійників. Кажуть: натомість їм не пропонують ніяких пільг. Так Іван Букреєв, директор медіа холдингу Ріната Ахметова «Медіа Група Україна» переконаний: новий податок канали не потягнуть.
«Багато апелюють до досвіду Франції та Польщі. Однак забувають, що рекламний ринок на телевізійних каналах у Польщі, а тим паче у Франції, не можна порівняти з українським. Український ринок перебуває на рівні Литви», – каже він. У відповідь Букреєву, утім, зауважили, що Литва купує національні фільми у багато разів дорожче, ніж більшість українських телеканалів.
Реформи – лише для комерційного кіно?
Тим часом критик Сергій Васильєв вважає, що законопроект готувався саме під телепрокат. Адже він гарантовано передбачає глядача, у прокаті ж не можна вгадати, скільки людей прийде на фільм.
Окрім того, існує невідповідність між спроможністю різних дистриб’юторів, каже Васильєв. Наприклад, компанія «Кіноманія», яку контролює Сергій Тарута, співавтор законопроекту про підтримку кінематографу, є ексклюзивним прокатником фільмів Warner Brothers. Минулого року вона випустила 13 стрічок, і за прокатні посвідчення вона мала б заплатити 400 тисяч гривень. Тим часом валовий збір цих фільмів складає 160 мільйонів гривень. Тобто компанія сплачує лише чверть відсотка з суми, яку збирає.
Натомість на рахунку «Артхаус Трафік» за минулий рік – більше 30 фільмів, прокат яких коштував би 840 тисяч гривень.
«Добре, якщо вони б зібрали хоча б десяту частину того, що збирають фільми Warner Brothers. При тому, що компанія «Кіноманія» не випускала вітчизняних фільмів, а «Артхаус Трафік» випустила три українські стрічки», – зауважує Васильєв.
До того ж, українські фільми, зроблені у копродукції, вважаються іноземними, тож для них ціна прокатного посвідчення буде вищою. Сумнівною також є пропозиція зробити найдорожчою ліценцію для російських фільмів. Адже, скажімо, документальна стрічка Віталія Манського «Труба», покази якої організували саме PROKAT86, є украй критичною щодо сучасної Росії.
Утім, Микола Княжицький наголосив, що підтримане, передусім, має бути саме національне кіновиробництво, а російський продукт – витіснений. Разом з тим, за словами голови Держкіно Пилипа Іллєнка, у Міністерстві культури вже розроблюють проект, за яким збір становитиме невеликий відсоток від зібраних у прокаті коштів.
