Депутати почали боятися виборців і продовжують боятися своїх господарів – Олег Березюк

Київ – Абсолютно адекватних, професійних і якісних парламентарів у нинішньому складі Верховної Ради – максимум сотня. Про це заявив в ефірі Радіо Свобода голова фракції партії «Об'єднання «Самопоміч» Олег Березюк. На його думку, понад дві третини депутатів зважають не на виборців, а на своїх господарів. І з 2004 року в Україні зник парламентаризм – у Раді засідали кілька сотень людей, якими керували п’ять-сім осіб винятково в корпоративних інтересах. Як висловився Олег Березюк, у нинішньому парламенті бере гору «олігархічне мислення вульгарного капіталізму». Водночас голова фракції «Самопомочі» зазначив, що підтримує можливу відставку генпрокурора, виступає за зняття недоторканності не лише з депутатів і суддів, а й з президента. Верховна Рада до 3 лютого нинішнього року може підтримати у першому читанні законопроект щодо скасування депутатської недоторканності, сказав Олег Березюк.

– Чимало подій на цьому тижні, що минає – передусім, це Донбасі, активізація сепаратистів, бої за Донецький аеропорт. Але і у Верховній Раді теж чимало було важливих, насичених подій. От буквально напередодні Ви зробили заяву, яку процитували інформагенції, що ще до третього лютого цього року Верховна Рада може зібратися на цій сесії і, зрештою, знімати недоторканність з депутатів і з суддів. Ви дійсно розглядаєте такий варіант, не виключаєте його, так?

– Фракція «Об’єднання «Самопоміч» ініціює це і дуже хоче, щоб це сталося. Стався момент, який дозволив і приблизив нас до цього, що президент подав свій проект закону, який ми без сумніву підтримуємо, який ми включили в порядок денний. Це означає, що до третього лютого в нас сесія не закрита, канікул немає, ми можемо зібратися, щоб у першому читанні, згідно конституційної процедури, це прийняти. Головне тільки, щоб це був якісний продукт. Ця недоторканність, яка є сьогодні і в депутатів, і в суддів, і в інших чиновників, в тому числі президента – є вульгарною формою стосунку суспільства і під цією недоторканністю ховається багато людей, які мають на меті не творити, а руйнувати. Тому ми сподіваємося, що коаліція збереться ще до третього лютого, щоб проголосувати в першому читанні і після третього лютого, коли розпочнеться друга сесія, проголосувати за це в другому читанні і насправді показати суспільству, що ми ідемо до того рівня суспільних відносин, де влада може мати більше довіри.

– Тобто знову ж-таки, зрозуміло, що це мають бути дві сесії, адже це зміни до Конституції, ухвалення трьомастами голосами?

– Беззастережно.

– Але деякі Ваші колеги по Верховній Раді, зокрема, Борислав Береза, стверджують, що цей запропонований проект закону про зняття недоторканності саме з народних депутатів – цитую: «Є верхом лицемірства і розводкою», мовляв, так усе змодельовано, щоб, зрештою, цей документ не був ухвалений. Ну і при цьому пан Береза наголошує, що, мовляв, знімати тільки з депутатів цю недоторканність не можна – треба, щоб і глава держави під неї не підпадав.

Ви, до речі, з цим погоджуєтеся, що з президента теж варто зняти недоторканність?

– Коли ми бермо голосувати за цей закон у другому читанні, ми будемо ставити обов’язкову умову, щоб паралельно розглядався закон про імпічмент президента. Не Порошенкові, а президенту як інституції. Щоб коли людина стає президентом, вона мусила розуміти, які вона має права, а які вона має відповідальності й покарання за ці відповідальності. Я з Березою згоден. Справа в тому, що так багато законів проходить у Верховну Раду, які приходять в такому вигляді, щоб не були прийняті. І тут відбувається подібна процедура. Але ми вже навчені. І проголосували за те, щоб забрати цей закон із території Верховної Ради, під керівництвом заступника голови Верховної Ради Оксани Сироїд зібрана група юристів всіх фракцій в Адміністрації президента, щоб опрацювати цей закон в такий спосіб, щоб він відповідав всім нормам українського законодавства, здорової логіки й глузду і європейського законодавства. І ми сподіваємося, що президент піде на зустріч парламенту і зробить ці зміни, які ми будемо йому пропонувати. Те саме сталося із законодавством про справедливий суд і про судовий устрій.

– Суддівська реформа?

– Так. Найбільше проблем у цьому законі є з суддівською недоторканністю. Тому – час і зусилля. Але – відкриті, щирі й професійні. І я думаю, що будемо мати якісний закон.

– І знову ж-таки, цей документ – йдеться саме про суддівську, депутатську недоторканність, недоторканність президента – це окремі теми?

– Я вважаю, що це є неправильним – розглядати ці три недоторканності разом, адже президент – це інституція, яка на сьогоднішній день має дуже важливу роль в державі, він є головнокомандувач, а ми є в абсолютному стані війни. І тому ми повинні бути обережними з такими процесами.

– І закінчуючи тему імпічменту президента, формально ж є закон, ухвалений вже давно, ще за часів Леоніда Кучми. Просто реалізація його на практиці неможлива.

– Не можу з Вами дискутувати, не слід дискутувати про те, чого не вивчав. Тому, коли час надійде, ми розберемося. Всі мають бути рівними перед законом, і цей закон повинен мати здоровий глузд і мати можливість реалізації. У нас є дуже багато законів, які просто нереально реалізувати. Для чого їх приймати?

– Але ж знову ж-таки, при всій важливості змін, яких ще вимагав Майдан, і ця вимога далеко не до кінця втілена, в тому числі народними обранцями, Ви водночас заявляли, що ці зміни на мають стати нескінченними, мають бути сформовані правила гри, і вже їх не порушувати. Щоразу міняти…Мається на увазі, наприклад, закон про судоустрій – Ваша дослівна цитата: «Його варто ухвалити раз на сто років».

– Я просто, знаєте… Це традиції добрих і довгих демократій – поправки до Конституції Сполучених Штатів Америки – це неймовірна рідкість. А до особливих статей, які забезпечують гідність, права і свободи людей – це просто неможливо. Тому ми нарешті маємо спромогтися на закон, який буде гідним людини як такої. І буде утримувати цю гідність. Ці слова багатьма депутатами, напевно, завжди були говорені, але я вірю і тепер навіть маю такий сумний оптимізм – я собі знайшов такий вислів, що в цьому парламенті, де є 60-70 людей, абсолютно адекватних, професійних і якісних парламентарів – вони можуть переконати іншу більшість, почати працювати як справжні парламентарі справжнього парламентаризму. Хочу Вам сказати – це всіх нас вина, – що з 2004 року в Україні зник парламентаризм як такий. Парламент – це було декілька сотень людей, якими керували п’ять-шість, сім осіб виключно в корпоративних інтересах. Корпоративних.

– Ви вважаєте, вже немає такої ситуації? У цій Верховній Раді восьмого скликання – першого після Майдану?

– Ні. Сьогоднішній день показав, що є. Не може такого не бути – що воно зникло. Я хочу, щоб ми всі відмовились від формули «Все або нічого», я хочу, щоб ми всі відмовилися від соціалістичного… комуністичного принципу: «До основания, а затем мы наш, мы новый мир построим». Такого не буває. Зараз це парламент протистояння двох типів мислення. І це точно вже є – я вам кажу це. Це мислення вульгарного капіталізму, щоб будь-яким чином тільки заради прибутку власного, і друге мислення – мислення публічного управління публічними процесами і державою заради…

– І хто бере гору в цьому протистоянні, на Ваш погляд, зараз у Верховній Раді?

– Сьогодні гору взяв вульгарний капіталізм. Я думаю, що це нерідко буде, але в чому є перевага – він весь час брав гору протягом десяти років, і ми цього не бачили. Ми шукали, дивилися – журналісти показували годинники, штани, машини, дачі, а основного – не показували. Сьогоднішній конфлікт у парламенті, який я вважаю конфліктом розвитку, який можна описати фізичною формулою другого закону Ньютона, чи третього, я вже не пам’ятаю – F=-F. Але це очевидна річ, і коли людина захоче, вона може вникнути в цей конфлікт і побачити його природу. Хто стає за олігархічним мисленням вульгарного капіталізму, а хто працює на розвиток якісного публічного управління.

– У цьому зв’язку, про який Ви зараз говорите, проголосований законопроект про зменшення кворуму зборів акціонерних товариств з 60% до 50% +1… Чимало оглядачів, депутатів, Ваших колег у Верховній Раді говорять, що всі ці списи, які ламали навколо законопроекту, і, напевно, ще ламатимуть, пов’язані зокрема з тим, що один із дуже впливових українських діячів і глава облдержадміністрації, один із великих підприємців, яких називають олігархами, Ігор Коломойський, не хоче втратити вплив на «Укрнафту». От, мовляв, приклад – цей законопроект. Ви погоджуєтеся з такою думкою?

– Я думаю, що немає жодного олігарха, який би не хотів зберегти свій вплив на…

– Звісно, це не тільки Коломойського стосується.

– Жодного немає. Але, власне, я сподіваюся, що ці люди, які насправді… яких ми називаємо олігархами і дуже не любимо, і вони справді завинили, тому що вони управляла державою багато років, мали на це шанс і привілеї, і, на жаль, їхнє управління корпоративне було неуспішним в державі, бо неможна в державі управляти як в корпорації, – і розвалило державо і призвело до війни – вони мусять це зрозуміти, але вони сьогодні всі мають шанс стати не тільки якісними, професійними, інтелектуальними корпоративними лідерами і управлінцями, а стати людьми, які будуть біля основи відродження публічного управління. І цей закон – його ухвалення, дозволяє їм це зробити. Тому це є – якби це не звучало, можливо, пафосно й узагальнено, – насправді, це є протистояння світоглядів. І вони мусять зрозуміти.

– Підприємці?

– Підприємці, олігархічні підприємці, які є якісними підприємцями, вони досягли це своїм розумом, але вони мусять зрозуміти, що розум прикладався не до того місця. Власне до публічного, державного управління корпоративний менеджмент не підходить. Розвалили державу, в тому числі підставивши під загрозу всі свої активи й пасиви. І сьогодні продовжувати тим самим стилем є іти в нікуди. І тільки це усвідомлення дозволить державі швидко – я кажу швидко, в країні є багато грошей, в країні є багато ресурсу…

– Все-таки є?

– Абсолютно!

– Незважаючи на війну, незважаючи на економічну кризу?

– Є, вони знаходяться в різних руках. Якщо ці руки зрозуміють, що зараз – час найвищий переходити до управління державою, а не корпораціями, до управління, а не до заробітку – все станеться. Але в парламенті, на жаль, немає триста осіб, які б тільки так і думали. Є осіб 60-70, я оптиміст, кажу 100 – з мене завжди сміються, але решта – люди сумніваються. Але що зараз є в парламенті, що його змінює від всіх попередніх – це є страх. Страх людей.

– Депутатів?

– Так, депутати почали боятися людей.

– Тобто, депутатів перед пересічними людьми? Своїми виборцями?

– Перед людьми.

– До речі, це не так погано – краще боятися виборців, ніж адміністрації президента.

– Це не те, що погано – це є дуже добре. Але є подвійний страх – є страх своїх господарів, і є страх людей. І тепер я б дуже хотів, щоб у господарів з’явився страх людей і страх втрати свого майна. От, наприклад, сьогодні парламент – я про це так спокійно кажу, тому що це є конфлікт розвитку, ми мусимо це брати, вчитися і робити в той самий день справу, яка би все покращила. Шістнадцятого січня парламент був двічі зґвалтований. Двічі.

– Чому?

– В одному цьому питанні. Про зменшення відсотку кворуму (зборів акціонерних товариств) – парламент був зґвалтований, тому що був порушений регламент, але заради добра, і депутати на це пішли. Але це також неправильно.

– Порушення регламенту в чому, на Ваш погляд, полягає?

– Питання було винесено в порядок денний, поставлено в порядок денний, і відразу мало голосуватися. Це неправильно. Це не є грубе порушення, яке можна оскаржити, але це неправильно, хоча це було зроблено заради добра.

– А другий момент?

– А другий момент – що парламент за це не проголосував, тому що був страх тих людей не тільки перед людьми, які живуть в країні, а й перед своїми господарями, які ставлять їм інші задачі.

– Ви порушили важливу тему – Ви стверджуєте, що 16 січня 2015 року Верховна Рада України, найвищий законодавчий орган держави, був двічі зґвалтований. А ми пам’ятаємо події 16 січня 2014 року, рік тому. Ви зараз назвали цифру – від 60 до 100 за найоптимістичнішими оцінками – депутатів, які готові, скажімо так, працювати по-новому. Але в нинішній Раді є…

– Вони не готові працювати, вони є нові люди, які мають новий стиль мислення.

– Але у Верховній Раді цього восьмого скликання є 60 теж депутатів, приблизно, може трошки більше, які голосували за ті закони рік тому – за закони, після яких сталися сутички на Грушевського в Києві, після яких була розстріляна Небесна Сотня і так далі. От як це поєднується? Це – от бачили, у Верховній Раді Сергій Клюєв пройшов, народний депутат. М’яко кажучи – дуже впливова людина в попередньому складі парламенту, брат Андрія Клюєва, екс-голови адміністрації президента і тодішнього секретаря ради нацбезпеки. От як із цим? Ви з ними бачитеся у Верховній Раді, в сесійній залі, от як? Чи, з іншого боку – демократія-демократією, звісно, без рішення суду не можна обмежувати права певної людини?

– Знаєте, в Україні забагато демократії. Це добре, може, але так, ці люди згідно цього законодавства мають таку можливість і, на жаль, не мають внутрішнього такого якогось голосу й совісті, щоб хоча б покаятися. Але Господь із ними. У нас цього тижня, за ініціативою комітету з боротьби з корупцією, за повної підтримки фракції «Об’єднання «Самопоміч» ми ініціювали запитання і ініціювали засідання Верховної Ради щодо відставки генерального прокурора.

– Тобто, фракція «Самопоміч» підтримала відставку генерального прокурора України Віталія Яреми?

– Беззастережно. Ми підтримуємо відставку не Яреми, ми підтримуємо відставку генерального прокурора. Чому? Тому що пройшов рік, і я не вірю, я просто не вірю, що маючи такі величезні повноваження, яке дає сьогоднішнє недосконале законодавство України, не можна було покарати хоча б одну людину за те, що сталося рік тому. І ніякі пояснення не можуть бути тут адекватними. Значить, немає сил і засобів. Якщо немає сил і засобів – треба прийти, пояснити, розказати – їх або додадуть, або скажуть, що є інші.

– Пан Ярема провів прес-конференцію. Він відкидав оцю критику – нібито він нічого не робив…

– Я не хочу говорити про особистості. Знаєте, пора зупинитися говорити про особистості. Коли людина, особистість, стає державним чиновником – це є посада, яка вимагає праці. Тому я нікого не звинувачую, ми нікому не ставимо претензії – ми бачимо: є результат, нема результату. Вибачте, і ми, і Ви, і суспільство не бачать результату, тому треба не пояснювати закиди – закидів немає, немає результатів. І тому – сісти і пояснити, чому немає результатів.

– От цікавий момент Ви дуже порушуєте: ми згадували на початку програми про суддів, та й власне самі народні депутати, якщо вже говорити зовсім відверто – і президент… Ви говорите – навіть головне не персоналія, так? Ухвалимо найкращі закони. Європейським нормам які будуть відповідати. Поміняємо, умовно кажучи, якщо це станеться, Ярему на когось, буде, можливо, інший президент, інші депутати (через вибори звісно)... А якщо система залишається незмінною? Як поміняти систему?

– Система змінюється волею. Треба мати волю, треба мати ідею, треба мати дію – це все просто. Треба мати волю ухвалити якісний закон. Наприклад, от як завжди, в нюансах – біс. Хочу Вам розказати один випадок. Два дні тому – фракція «Об’єднання «Самопоміч» є живою фракцією, яка кожен закон розглядає на фракції, є депутати, які їх доповідають, ми дискутуємо. І доповідь депутата: закон про водний транспорт. Ну, якась там ніби дурниця. Маленький закон. Зауваження – чому, для чого, розкрутили, розумієте… це третє зґвалтування парламенту. Коли люди придумують собі закон у кабінеті міністрів чи Верховній Раді, виносять – і створюється закон, який дозволяє відкривати ще одну корупційну лінію.

– Дивіться, а хто ж тоді ґвалтівник? Уряд? Адміністрація президента?

– Ґвалтівник – звичка урядовців, будь-яких рівнів, і парламенту, і Верховної Ради, і Кабінету міністрів, звичка користуватися публічним, як своїм. Розумієте, цю звичку ми допустили в тому числі своїй соціальною і суспільною незрілістю, всі ми, – тобто, і ті, що цим користуються, і ті, що від цього страждають, бо на кожному рівні ми хочемо користуватися чужим як своїм. Це є ступень розвитку суспільства, і воно стане зрілішим, коли воно не почне шукати крайніх, а почне працювати над тим, щоб цього не було. І от приклад – ми довели це, і цей закон був повернутий в уряд на доопрацювання. Ви знаєте, це була істерика: «Як так? Як так?!» Вони сьогодні прикривалися Небесною Сотнею – «Як так – ми працювали, а ви нам повертаєте?!» Тому що не можна користуватися чужим як своїм.

– Приклади, які, на Ваш погляд, свідчать принаймні про спробу зґвалтування парламенту...

– Таке негарне слово я придумав.

– Ну добре, тиску, якщо завгодно, впливу. Будемо так толерантніше говорити.

– Хоча воно піде.

– А спробою зґвалтування, те, як ухвалювали бюджет 29 грудня минулого року, Ви вважаєте теж?

– Абсолютно, абсолютно.

– До 4:30, по-моєму, ранку?

– Дивіться, тільки є закони, які впливають на життя країни вже сьогодні, а є закони, які, якщо ми їх не приймемо, нічого не станеться в країні. Бюджет країни, відкрию вам величезний секрет, цей бюджет країни, напевно, був найкраще порахований за останніх 10 років. Знаєте чому? Тому що ми точно знаємо, що фахівці, народні депутати в фракції «Об’єднання «Самопоміч», справді його рахували і дорахували в дохідну частину бюджету мінімум 60 мільярдів, максимум 100. Нам навіть не могли заперечити цього урядовці. Тобто цей бюджет, який зайшов у парламент і вийшов, це інший бюджет, але, шановні колеги, ми так зараз говоримо про бюджет, який був недобреприйнятий, який так кожен рік приймався. Сьогодні наше досягнення з вами те, що ми знаємо, що це погано приймається. І можемо, навіть, щось вплинути, але, не прийнявши бюджету вночі, ми б запустили механізм, який би шкодив… Так, бюджет залишився… За один день бюджет не покращиться, за тиждень бюджет не покращиться, але ми би запустили механізм, в тому числі і спекуляції, нестабільності та некерованості державою.

– Тобто все-таки, варто це було робити? На вашу думку.

– Тоді фракція «Самопоміч» ухвалила рішення. Ці люди, які найбільше працювали над бюджетом, а їх було багато. Вони ночами працювали замість урядовців. І тому ми зараз вимагаємо, покарайте цих урядовців, замість кого ми працювали. Негайно! Міністр фінансів сьогодні каже, не покараємо. Ми будемо це допитувати її. Ми поважаємо її, ми, навіть, любимо її, але, якщо вона буде піддаватися спокусі системних інсинуацій, вона програє вкінці, як програє держава. Так ось, ці люди, за свою працю, ми сказали, ми будемо голосувати за цей бюджет, а інша частина фракції, прийняла рішення і, це було рішення – інформована згода всіх разом, що ми голосуємо проти бюджету. Не голосуємо за бюджет, тільки голосуємо проти, щоб показати парламенту і суспільству, що спосіб прийняття бюджету в такій манері є неприпустимим. І чому? Далі ми говоримо, ми чекаємо до 15 квітня чи травня, не має принципового значення. Перший раз за багато років – бюджетну декларацію кабінету міністрів на 2016 рік і будемо працювати над цією декларацією до серпня. В серпні, вересні й листопаді – прийняття бюджету тому, що бюджет не робиться за тиждень. Бюджет країни робиться 9 місяців. Нам розказують, «о давайте ми сьогодні, а завтра допрацюємо». А з сьогодні на завтра нічого не допрацьовується, особливо в бюджеті. Це «фількіна грамота» для того, щоб показати це людям.

– Тобто такої, грубо кажучи, бухти-барахти більше не буде? Будемо сподіватися, принаймні.

– Такої бухти-барахти ми не будемо допускати. Якби ми могли сказати «більше не буде», це було би дуже добре.

– Дивіться, важлива річ, Ви заявляли, звісно «Об’єднання Самопоміч» – невід’ємна частина правлячої зараз коаліції в парламенті. Ви – члени команди. І при тому, Ви якось заявили, дослівна Ваша цитата, був один там певний конфлікт, «Самопоміч триматиметься за коаліцію, як би нас не провокували на демарш». Ви підтверджуєте зараз ці слова?

– Абсолютно.

– Де тут знайти межі? «Залишатися членом цієї команди», з іншого боку, ті самі інтереси держави, про які Ви казали. Якщо буде суперечність між тим, що намагаються Вам нав’язати, можливо, знову ж таки, політично зґвалтувати, як Ви вже казали, і інтереси держави. Як тут домогтися балансу? Чи можливо взагалі це?

– Знаєте, це було б просто, але це мусить бути просто, через ту економічну, політичну та воєнну ситуацію, яка склалася в країні.

– Триматися за коаліцію будь-якою, ціною?

– Будь-якою ціною, але коаліція, вона велика, в ній 300 з чимось людей, і в тій коаліції мусять бути ваги і противаги, бо вона не керована однією людиною, слава Богу. Ми готові бути «вагами» в одній ситуації, і готові бути «противагами» в іншій, і нічого поганого в цьому не бачу. Головне піти, розказати, пояснити. Головне не вийти з офісу чи кабінету в зал, без рішення тому, що не всі рішення, ще раз кажу нам всім, не буває «все» або «нічого». Так хочеться, так деякі партії кажуть «все». Ну зроби! Ви ж не повірите людині, яка каже, «я тобі все віддам». Це брехун або не зовсім нормальний чоловік. Все неможливо віддати. Тому, треба робити те, що можна робити якнайкраще в цей момент, але пояснювати це людям. Лідер партії «Об’єднання «Самопоміч», Андрій Садовий, втілив одне з найважливіших правил правління. Це: треба працювати на 100%, але 30 % з цього часу витрачати на пояснення того, що ти робиш, у публічній сфері. Бо ми не працюємо на власних підприємствах, ми не працюємо у власному бізнесі. Це публічне управління, а публічне управління залежить від думки людей, які тебе обирають. І вони мають бути учасниками, несвідомими учасниками, процесу, але того, що вони ними були, вони мають мати інформацію. А це вже 2 питання. Як ти вибудував систему довіри чи недовіри до тебе.

– До речі, от Ви процитували Вашого лідера, Андрія Садового, який залишився міським головою Львова. Він балотувався на виборах до Верховної Ради, але за таким номером, що шансів фактично не було пройти. Це правильно, от уже Верховна Рада 8-го скликання працює? Правильним було рішення, підтверджуються воно чи все ж таки, варто було панові Садовому в стінах Верховної Ради вже працювати?

– Ми переконані, що це було правильне рішення. Чому? Тому, що не Андрій Садовий переміг на виборах до Верховної Ради. Перемогла партія «Об’єднання «Самопоміч» з ідеологією та феноменом, які започаткував Андрій Садовий, як управлінець у місті Львові. Львів, як би це не банально звучало можливо зараз або, навіть, егоцентрично з мого боку, це є феномен і стиль управління у Львові, і результати цього стилю управління у Львові, державного стилю управління, публічного стилю, перемогли на виборах до Верховної Ради. Цей стиль є поодиноким в Україні, тому його дуже важливо зберегти. І його нелегко берегти, а Андрій Садовий – це «канатоходець», який іде дуже тоненьким канатом і тримає баланс для того, щоб цей стиль залишався прикладом і рольовою моделлю для розвитку ідеології самоорганізації громад.

– У майбутньому він, як «канатоходець», може дійти такої вершини як президент України, Андрій Садовий?

– Ви знаєте, це запитання не до мене, це запитання до його бажання, але, на сьогоднішній день, в країні є дуже інтелектуальні, високопрофесійні люди, які стоять біля штурвалу України. Це: прем’єр-міністр країни – Арсеній Яценюк, який є інтелектуальна, професійна людина, а які проблеми з ним? Сьогодні є гарант Конституції, який має повагу суспільства і, дай йому Бог бути 5-10 років, за умови його якісної роботи. Тобто це не можна знецінювати. Чи Андрія Садового, чи Петра Порошенка, чи Арсенія Яценюка, чи Олега Ляшка. Це посадові особи, а не люди. Тому ми мусим разом, будучи «вагами» і «противагами». Коли я кажу, що підтримую президента, це не означає, що я злився з ним. Я підтримую президента у тих його діях, які я вважаю адекватними і потрібними для держави. І коли я кажу, що не підтримую президента в чомусь, тоя кажу, в чому я не підтримую, але я не проти нього. Я завжди буду робити те, що з моєї точки зору, на даний момент, не буде шкодити президенту. Навіть, якщо він не буде зі мною за це згоден. Це, до речі, також цитата.

– Ми маємо завершувати, поставлю одне-єдине, на останок, запитання. Ви є за фахом психотерапевт, психоаналітик, навіть у Сполучених Штатах навчались. Зараз Ви народний депутат України. Один із Ваших колег, лідер Радикальної партії Олег Ляшко буквально напередодні обсипав голову Національного Банку, Валерію Гонтарєву, коли вона виступала перед парламентарями, доларовими купюрами. Пані Гонтарєва у відповідь заявила, «я не народний депутат і ще не звикла до цього цирку». Ви як психотерапевт та психоаналітик вважаєте цирком те, що в сесійній залі відбувається? І в нинішній теж.

– Я хочу вам сказати дуже відверто, не в образу нашим народним депутатам, без сумніву, епатажу і безглуздої поведінки, є таке англійське слово «show off», показної поведінки, є дуже багато. І, насправді, люди вже цьому не довіряють, якщо довіряють, це прошарок людей, якого вже майже немає в країні. Тому, беззастережно, цю поведінку стереотипну з минулого треба залишати в минулому і відходити Але депутат народний має в своєму арсеналі поведінку, яка б акцентувала увагу на тому чи іншому феномені, якщо не має іншого способу. Я вчора її використав також. Учора від імені фракції «Об’єднання «Самопоміч» я виступив з гострою, дуже гострою емоційною заявою щодо проблем у галузі гемодіалізу, через які гинуть люди. Ці проблеми тривають. І скільки було заяв. Учора я мусів зробити річ, яка насправді є непотрібна при нормальному управлінні. Тому політик має право на якусь екстраординарну політику для акценту, але це має бути тоді, коли воно потрібно і воно має бути адекватним до ситуації, і до людини.