Львів – На Львівщині, за різними даними, проживає від 8 до 13 тисяч переселенців з Криму і Донбасу. Люди дають собі раду по різному. Хтось шукає працю чи житло, хтось перевів свій бізнес з Донбасу, а хтось ментально не зміг жити і виїхав у Київ. Луганський історик Юрій Коденко працює екскурсоводом у музеї «Тюрма на Лонцького» і розповідає туристам про Степана Бандеру і радянські репресії.
Півроку тому викладач історії Луганської академії культури і мистецтв Юрій Коденко приїхав у Львів. Тоді у Луганську були захоплені важливі державні об’єкти, чимало проукраїнських активістів потрапили у полон. Прізвище Юрія Коденка було усписку тих, кого ректор академії вписав, щоб надати сепаратистам.
«У нас уже і студентів затримували. Я поїхав у Львів, сюди покликала знайома, яка давніше виїхала. Ще у Луганську знайшов кімнату для оренди. Все літо шукав роботу, і у школах, і в інших навчальних закладах».
Понад місяць Юрій працює екскурсоводом у музеї «Тюрма на Лонцького». Історію Західної України добре знав і своїм студентам у Луганську пояснював, чому тут не сприймали радянську владу, які репресії чинили енкаведисти проти галичан, як прагнули українці своєї держави, йшли в ОУН і УПА.
Історик каже, що робота у приміщенні колишньої катівні – тюрмі на Лонцького – лише підсилила його сприйняття і розуміння жахливих минулих подій, відчув атмосферу страждань, про яку йому колисьрозповідав дід. Під час екскурсіййому часто доводиться ламати стереотипи мешканців зі східних регіонів про «західняків». Якби на Донбасі зумисно не поширювали міфи та стереотипи про Західну Україну, не посилювався поділ країни, правдиво розповідали дітям і молоді історію України, то не було б такої ситуації на Сході, не було б таких проросійських настроїв серед населення тих регіонів, наголошує Юрій Коденко.
Коли приходить група зі східних регіонів у музей, то починають дивитись на експонати і слухати недовірливо, скептично. А вже коли знайомиш з історією, людина починає її переживати
«Одразу помітно, що коли приходить група зі східних регіонів у музей, то починають дивитись на експонати і слухати недовірливо, скептично. А вже коли знайомиш з історією, людина починає її переживати. Дивлюсь вже змінилось обличчя, сприйняття,людина думає, а може це брехня, що їй казали. Але є й такі які не сприймають, отримують шок, бо не можуть провірити, що всі ті злодіяння були насправді. Інколи бувають кумедні ситуації, коли східняки мені дякують і розповідають, що робиться у Луганську».
Переселенці конфліктують з рідними
Про ситуацію у рідному місті чоловік знає. Там залишились його батьки, брат, майже уся родина. Чоловік спілкується з ними телефоном, але протягом цих півроку побачив, що рідні цілковито потрапили під російську пропаганду і йому дедалі складніше знайти з ними порозуміння.
Я починаю хвилюватись за рідних. Залишив їх нормальними людьми, а зараз це вже зомбі. У них існує поділ на «вони» і «ми»»
«Вони займали таку помірковану проукраїнську позицію. Але зараз картина змінюється на гірше. Там залишились лише три російські телеканали. Нічого українського немає. Я починаю хвилюватись за рідних. Залишив їх нормальними людьми, а зараз це вже зомбі. У них існує поділ на «вони» і «ми»».
Батьки Юрія – пенсіонери, але пенсії не отримують і живуть за свої заощадження і за синові гроші, які він відклав на захист кандидатської. Дуже багато переселенців переживають конфлікти у родинах, пересварились з батьками, братами, сестрами, друзями. Виник конфлікт поколінь. Багато студентів Юрія Коденка пишуть до нього у розпачі, бо не знають, як їм далі жити. Молоді люди не мають грошей, щоб виїхати, водночас не хочуть отримати диплом так званої «ЛНР».
Бути українцем у Луганську, каже історик, сприймалось «дико», а тепер це просто небезпечно для життя. Лише у Львові він відчув себе вільним українцем.
Я свою російськомовну картину у залишив у Луганську. Якщо ти вимушений переселенець, то старайся вже говорити українською мовою
«Я коли виїхав з Луганська сказав собі, що спілкуватимусь лише українською. Я свою російськомовну картину у залишив у Луганську. Якщо ти вимушений переселенець, то старайся вже говорити українською мовою».
Однак переселенці між собою спілкуються російською, бо так їм зручно, звично, пояснює Юрій. На вулиці, з львів’янами стараються говорити українською. Багато з них думають, що у Львові затримаються ненадовго, що повернуться додому. Його знайомі, для прикладу, не змогли ментально жити у Львові і невдовзі переїдуть в інше місто.
У місяць Юрій Коденко, як інші переселенці, отримує від держави 400 гривень допомоги, але цих грошей не вистачає на оренду кімнати. Мала б діятицілеспрямована програми підтримки переселенців, хоча чоловік розуміє, що такі видатки для держави нині непосильні.
Юрій Коденко пояснив Радіо Свобода, що через стан здоров’я – хворобу очей,не міг піти служити добровольцем, щоб захищати свій край.
