Світові ЗМІ пишуть, що настав час згадати фразу часів американського президента Рональда Рейгана «мир за допомогою сили» і врешті-решт озброїти Україну. Тим часом, Росія не збирається анексовувати більше територій, хоча і продовжує підтримувати свій «театр ляльок» за участі Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я та Донбасу.
Міжнародна агенція новин Reuters запитує, чи варто Путіну боятися колишнього так званого «міністра оборони» угруповання «ДНР» Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який у нещодавньому інтерв’ю заявив, що на «спусковий гачок війни все-таки натиснув» він. Те, що Кремль намагається приховувати за брехнею та вигадками, Гіркін говорить відверто.
Тим не менш, Гіркін є обережним і не критикує Путіна. Однак, він визнає, що російською політикою він не дуже задоволений – зокрема тим, що Росія продає природній газ Україні, у той час, як Київ продовжує бойові дії на сході країни.
Гіркін також каже, що не хоче брати участі у політиці. Він називає себе, перш за все, «людиною спецслужб». Однак, Путін також починав свою кар’єру у спецслужбах, зазначає видання.
Американський журнал Forbes пише, що доля України може залежати від бою правлячої коаліції Німеччини за свою політику щодо Росії Путіна або від того, чи вдасться новому республіканському сенату США перемогти адміністрацію президента Обами і надіслати зброю Україні.
Потужні фракції в обох країнах вважають, що поступки Путіну принесуть дипломатичне вирішення кризи. Вони ігнорують вислів про «мир за допомогою сили». Путін погодиться на реальне дипломатичне вирішення кризи тільки тоді, коли Україна буде у змозі захистити себе. Тим часом, Київ може виправдано думати, що його союзники відвернулися.
Дипломатичного вирішення проблеми на основі слабкості бути не може, пише автор статті. Путін сяде за стіл переговорів лише тоді, коли економічні санкції та зростаюча кількість жертв почнуть загрожувати його владі. До тих пір він наполягатиме на федералізації України, що надасть територіям, підконтрольним проросійським сепаратистам, право вето над Києвом. Кремль буде також впевнено втручатися у будь-яку країну світу, де росіяни, буцімто, потребують допомоги.
Російська англомовна газета Moscow Times пише, що підписання договору про союзництво і стратегічне партнерство між Росією і сепаратистським регіоном Грузії Абхазією змушує питати: чи російський президент Володимир Путін не махнув рукою на світову політику і чи не вирішив він зосередитися на територіях, які Кремль все ще впевнено контролює? На території країн СНД Москва має власні ляльки для створення вистав – Абхазію, Північну Осетію, Придністров’я. До цієї групи долучився і Донбас, – вважає видання.
Однак, Донбас потерпає від серйозних економічних проблем. Регіон потребував капітального ремонту ще до початку бойових дій. Тепер же, після затяжного конфлікту, важко уявити собі не тільки вартість відновлення, але й того, хто погодиться платити рахунки. Ця ситуація, у свою чергу, дає підставу вірити у те, що Росія не збирається анексувати більше територій (і Донбас зокрема), адже Крим коштував Москві так дорого, що сьогодні вона має проблеми з фінансуванням власних регіонів.
Загалом, рішення Москви перенести свою увагу на квазі-держави по сусідству, збільшує недовіру сусідів до Росії. Ніхто не хоче дружити з кимось, хто може претендувати на частину їхньої території у будь-який момент, та ще й підтримати ці претензії силою, пише видання.
Американська газета Washington Post пише про висновки щодо української Революції гідності, до яких автор статті дійшла, досліджуючи причини та наслідки тих подій річної давності.
Громадянська тотожність залишається дуже сильною в Україні, де приналежність до регіону, а не до етно-лінгвістичної групи відіграє центральну роль у розумінні політичних уподобань громадян. Дослідження також говорить про те, що публічні фігури, які є етнічними росіянами, поляками чи євреями, використовують такі гасла як «Слава Україні!», які раніше сприймалися іноземцями за знак націоналістичної ідеології. Більше того, українці використовують слово «націоналізм», коли також говорять про патріотизм, що часто збиває з пантелику іноземних спостерігачів конфлікту. Тобто, деякі висновки іноземних журналістів чи експертів щодо того, яку риторику та які символи варто вважати «націоналістичними», можуть бути оманливими.
Автор статті пише, що не дивлячись на те, що регіональні тотожності в Україні залишаються сильними, згідно з даними дослідження, громадянська тотожність українців є ще сильнішою.
