Історія бою під Іловайськом донині не завершена: влада обіцяє розслідувати обставини «Іловайського котла», але наразі українська сторона навіть не знає, скільки своїх військових втратила у тому бою. У цій історії є прізвище, яке звучить значно рідше, ніж прізвища міністра оборони чи комбатів. Це – прізвище Єгора Воробйова, журналіста «Еспресо-ТВ», який під Іловайськом потрапив у полон. Зусиллями дружини, Олени Солодовнікової, цього тижня питання звільнення Єгора Воробйова перейшло під особистий контроль президента України.
– Пані Солодовнікова, попри те, що у справі вже є деякі особливо актуальні моменти, почнімо все-таки з короткої передісторії. Звідки та за яких обставин Ви дізналися, що Єгор Воробйов потрапив у полон?
– Якщо коротко, то на той час, коли мій чоловік потрапив у полон, він був ще з двома людьми – Ростиславом Шапошніковим, керівником проекту «Дорожній контроль», та Тарасом Чканом – оператором, з яким Єгор поїхав у це відрядження. Утрьох вони вибиралися з-під Іловайська разом із комбатом Березою на броньованій машині, вже відоме це відео, дуже моторошне. А потім комбат Береза, за його власною версією, загубив хлопців, залишив їх біля тієї броньованої машини. Потім вони почали дзвонити – точніше, дзвонив сам Ростислав Шапошніков, виходив на зв'язок. Було прийняте рішення, що вони підуть назустріч Нацгвардії з лісу, де їх повинні були зустріти українські війська.
Хлопці не приховували, що приїхали з Росії – вони були солдатами строкової служби
Але сталося так, що до Нацгвардії вони не дійшли і їх усіх трьох взяли у полон російські військові. Я стверджую, що російські, тому що, за свідченнями Ростислава Шапошнікова, ті хлопці не приховували, що приїхали з Росії – вони були солдатами строкової служби.
Моєму чоловікові сказали: «Воробйов, на вихід». Не пояснювали, чому, його висадили з машини
Ставлення було досить людяне до всіх трьох, єдине – відібрали всі гаджети, які в них були, – камери, ноутбуки тощо. Проте годували. Втрьох хлопці перебували у полоні десь добу. Потім їх на автомобілі повезли віддавати українському Червоному Хресту. Десь за півгодини до того, як двоє з хлопців були передані на ту сторону, моєму чоловікові сказали: «Воробйов, на вихід». Не пояснювали, чому, але саме його висадили з тієї машини.
Я запитала, що потрібно зробити, щоб повернути Єгора додому, а невідомий відповів: «Не треба було сюди їхати»
І потім почалася та історія – він залишився у полоні. Його вже перевезли окремо, кілька днів він не виходив на зв'язок, і я почала зв’язуватися зі своїми переговорниками, до яких мала стосунок, що перебували у Донецьку. Коли мій чоловік подзвонив вперше, він зривався на плач, казав: «Олено, це я!», а потім якийсь невідомий забрав слухавку, почав казати, мовляв, «я його зараз буду різати». Я запитала, навіщо і що потрібно зробити, щоб повернути Єгора додому, а невідомий відповів: «Не треба було сюди їхати», але ненормативною лексикою.
Потім туди – у місце, де перебував Єгор, – поїхав депутат Олег Царьов. Підкреслюю, що за моїм особистим проханням, ми були знайомі до цього за медійними нашими справами протягом більше ніж п’яти років. Він домовився, щоб до Єгора ставилися нормально, щоб йому не завдавали фізичної шкоди. Після цього відбулася єдина телефонна розмова з Єгором, яка тривала три хвилини, записана та вже навіть оприлюднена, під час якої він каже, що з ним все в порядку, що він живий-здоровий, але, зрозуміло, на мої питання про те, де він, не відповідав. Мабуть, його інструктували з приводу того, про що говорити не можна.
Це було 6 вересня – востаннє, коли я його чула. Після того на зв'язок він не виходив, а за тими телефонами, з яких двічі телефонували, тепер лунали дуже дивні відповіді на кшталт: «Він поїхав кудись у Маріуполь, його тут немає», чи от останній раз людина спитала: «А куди Ви телефонуєте?», я в свою чергу спитала: «А Ви хто? Де Ви знаходитеся?». Він відповів мені: «Я у Харкові». Я кажу: «Ну що ж Ви мені локшину вішаєте на вуха?» і людина кидає слухавку й відключається номер. Тобто, мені дзвонили двічі з двох різних номерів. Я намагалася останній раз до ввічливої людини, яка не використовувала нецензурну лексику додзвонитися, але зараз на жоден із них вони не відповідають.
– Ви згадали, що Ваш чоловік працював у команді ще з двома людьми: оператором Тарасом Чканом і активістом «Дорожнього контролю» Ростиславом Шапошниковим. Чи пояснювали Вам, чому двох людей, які були разом із Вашим чоловіком, відпустили, а його – ні? Чи пояснював сам Ростислав Шапошніков, чи, може, оператор, якісь подробиці про те, яка могла бути мотивація в людей, які залишили Єгора Воробйова в полоні?
– Коли ми всі аналізували потім цю ситуацію, то єдиний висновок, якого ми дійшли, був пов'язаний з тим, що Єгор представився керівником знімальної групи й журналістом. Тарас сказав, що він – оператор, а Ростислав – що він водій, він, дійсно, поїхав на своєму автомобілі, який був там, до речі, пошкоджений уламком міни, від нього практично нічого не залишилося.
Журналіст – це така собі розмінна монета, за яку можна попросити кілька людей
Мабуть, людей, які захопили мого чоловіка, цікавив саме його статус журналіста. Журналіст – це така собі розмінна монета, за яку можна попросити кілька людей, кілька військових, кілька представників з того боку, «ДНРівців», «ЛНРівців». Я не знаю, чого вони хочуть, але наразі ніяких вимог ні щодо людей, ні щодо грошей я особисто не отримувала. Можливо, про ці умови казали перемовникам, але ми цієї інформації не отримували. Зараз йде дуже цікава гра – ведуться перемовини через третіх осіб, скажімо, і досить часто, не тільки з моїм чоловіком, відбувається так, що люди, які з української сторони, можуть хотіти мати свої якісь вигоди з цього.
Позиція пана Миколи Княжицького, засновника «Еспресо-ТВ»: «Хай Вас це грошове питання не хвилює, ми розберемося». Не знаю. В мене дійсно немає грошей. Якщо вимагатимуть викуп, я не знаю, де його збирати.
– «Я вас дуже прошу, зробіть все, що в Ваших силах!» – це були Ваші слова на прес-конференції президента Петра Порошенка у четвер. Ви звернулися до президента з проханням вплинути на звільнення Вашого чоловіка. Він, у свою чергу, відповів так:
«Мої головні умови (до сторони противника – ред.): перша – це кордон, друга – припинення вогню, і третя вимога – це звільнення полонених. Я якраз і наголошую, що домовленість звільнення всіх на всіх тою стороною ніяк не виконується. У нас на сьогодні в полоні перебувають більше ніж 700 українців. І я буду робити все для того, щоб пришвидшити цей процес, зробити його найбільш ефективним».
– Чи задоволені Ви такою відповіддю? Президент запрошував Вас після прес-конференції детальніше розказати йому про ситуацію, що склалася з Вашим чоловіком. Чи вдалося Вам передати якісь матеріали у цій справі безпосередньо главі держави?
– Насправді, інформацію, хоча й дуже коротку, записали його помічники, охоронці, двічі. Поспілкуватися особисто, хоча й дуже швидко, мені вдалося, десь хвилину. Я висловила вдячність панові президенту, що він дуже людяно відреагував на моє звернення, тому що в мене реально вже здали нерви на той час на тій прес-конференції, тому що я розуміла і розумію, що це остання людина в державі, яка може вплинути на цю ситуація. Ну хто вище президента взагалі в Україні? Тільки він. Тому що вже зверталися до силовиків, до Наливайченка (СБУ) – і ніякого поступу. Тому я сподіваюся, що дійсно, якщо Петро Олексійович взяв це під особистий контроль, що він мені це пообіцяв, то мине може тиждень, може два, але мого чоловіка звільнять.
Єгор Воробйов працював чотири роки на «5-му каналі»
До речі, цікава деталь – Єгор Воробйов працював чотири роки на «5-му каналі». Я сказала панові Порошенку, що, мабуть, якби Єгор поїхав від «5-го каналу», такої ситуації не було б, тому що «5-й канал» більш відомий. Знов-таки, я працюю на «112-му каналі», його журналістів двічі брали в полон, і саме канал, його керівництво особистими зусиллями визволяло своїх журналістів – людей, яких воно відправляло, хоч вони й були насправді «стрінгерами», тобто залученими для цих військових зйомок.
«Еспресо» наразі – це такий маленький інтернет-канал, і пан Микола Княжицький робить все, що може, але, мабуть, не в змозі впливати на ситуацію, яка зараз відбувається. Я сподіваюся, що президент все-таки втрутиться – а він втрутиться, якщо пообіцяв, це стало вже питанням його честі, тому що він пообіцяв на прес-конференції, у присутності багатьох журналістів, це бачили мільйони українців.
– На цій прес-конференції Ви сказали, що за Вашими даними, російська сторона готова посприяти звільненню Вашого чоловіка. Звідки у Вас такі дані і що це означає? В чому тоді проблема, якщо вони готові посприяти? Чи вони не мають впливу на тих людей, які його утримують?
Наразі жодного російського журналіста немає в полоні, тому я не знаю, який там обмін
– Джерело я, звісно, не можу розкривати, це через третіх осіб було сказано, але спілкувалася, дійсно, з представниками російської сторони, там вже не вперше кажуть: «Все нормально, ми його віддамо». Але є такі так звані списки, за якими обмінюють полонених. До речі, цікава деталь, що наразі жодного російського журналіста немає в полоні в нас, тому я не знаю, який там обмін і скільки коштує життя одного журналіста, на кого його міняють. Але, все ж-таки, не вперше я вже чую це – вже вп’яте чи вшосте, – коли мені кажуть, щодо тих самих «рубанівських» списків (йдеться про звільнення полонених парламентером Володимиром Рубаном – ред.): мовляв, все, Єгор в тих списках, він там в перших рядах і сто відсотків його звільнять. Звільняють – його немає. Мені дзвонять і кажуть: «Ну вибач, щось ми помилилися, в другій партії він буде». В другій партії знову те саме.
Потім, коли я вже зустрілася особисто з Рубаном, на одному з ток-шоу, він сказав, що не в його пріоритетах звільняти журналістів, і зрозуміло, що це робиться неспроста. Він не зацікавлений в тому, щоб звільняти журналіста першого. Наразі остання інформація, що все нормально, тільки потрібно, щоб Єгор був у «мінському списку». Я запитала: а що заважало внести його в той «мінський список»? Чому запитала? Тому що особисто пан Вовк, який є головним слідчим СБУ, він – це я можу казати, – зустрівся з Захарченком, «прем’єр-міністром» «ДНР», і сказав: «Будь ласка, звільніть Воробйова». Це мені казали. Чому його немає в списках? Це питання.
– Ви кажете про «мінський список». Виходить, що на ці переговори тристоронньої контактної групи українська сторона їде з переліком осіб, яких просять звільнити?
В який набат мені вже бити?
– Я не знаю цього механізму. Від Миколи Княжицького була інформація, що саме я чомусь повинна внести Єгора в «мінський список». Я запитала: «Пане Миколо, який механізм? Як мені його внести? Кому телефонувати?». Він каже: «Ви повинні це зробити як дружина». Вибачте, я повинна, я хочу, але я не знаю, в мене немає тих зв’язків. Кому мені дзвонити, Путіну? Куди? В який набат мені вже бити? Це смішно.
– Я хотіла б зробити ремарку: звичайно, що всі сторони, які згадуються під час цієї розмови, мають можливість висловити свою реакцію. Ми завжди запрошуємо висловлюватися і підтверджувати або спростовувати якісь дані, якщо до них є зауваження.
Щодо правоохоронних органів – Ви писали про те, що міліція спершу відкрила кримінальне провадження у справі Єгора Воробйова за фактом умисного вбивства. Її вже перекваліфікували. Але на яких підставах почали розслідувати саме за підозрою в умисному вбивстві?
– Підстава, як вони пояснюють, – що вони так роблять зажди. Це мені пояснив Терещук, головний міліціонер Києва (Олександр Терещук – начальник ГУ МВС України у Києві – ред.), що ось так вони завжди роблять: людина зникла – кваліфікуємо як вбивство. Мабуть тому, що це простіше.
Як мені пояснили юристи, зокрема адвокат Віктор Смолій, це робиться для цього, щоб з себе зняти будь-яку відповідальність, не шукати людину, не їхати на територію, контрольовану «ЛНР» і «ДНР». І що потім, якщо ми захочемо подавати які-небудь судові позови до європейських судів, щоб примусити державу Україна знайти журналіста, – щоб, знов-таки, зняти з себе відповідальність. Тому що «А за нашою інформацією, він був вбитий» – скаже міліція, і все. Тобто це робиться просто для того, щоб замести сліди.
Я мала розмову, наприклад, зі слідчою, Лілією Бобковою, яка веде справу Єгора, яка хоче мене допитати. Але так хоче, що не може приїхати, не може передзвонити. Хоча знов-таки – до цього мені сказав Антон Геращенко, радник Авакова: все, до вас будуть приїжджати міліціонери, це під особистим контролем Авакова, Геращенка і всіх. Ну, мабуть, якщо все так, то для наших слідчих Аваков – це нуль, я не знаю.
– Але справу перекваліфікували таки на викрадення?
– За офіційними паперами – так, але насправді це якась вже формальність, я не знаю, яким чином вони це будуть розслідувати. Зараз жодний міліціонер український і слідчий не наважаться поїхати на окуповану територію, яка вже має особливий статус, там вже «поліція ДНР», там, знов-таки, своя влада, і наші туди не сунуться взагалі.
– Як взагалі звільняти журналістів, які потрапили у полон? Ви згадали про те, що Вам казали, що нібито про журналістів будуть домовлятися в останню чергу. Журналісти, таким чином, опинилися в дуже незручній, дуже невигідній ситуації, бо імовірність їхнього звільнення нижча навіть, ніж, скажімо, цивільних осіб, які потрапили у полон?
Якщо журналіст їде до зони АТО, він повинен мати на увазі, що він сам за себе відповідає
– Якщо журналіст зараз їде до зони АТО, він повинен мати на увазі, що він сам за себе відповідає. «Спасение утопающих – дело рук самих утопающих». Або ж їхати від каналу, який може гарантувати безпеку цьому журналістові. Тому що, скажімо, якщо це «112-й канал», вони звільняють своїх упродовж максимум двох тижнів – двічі вже були такі випадки. Якщо журналіст їде від такого маленького каналу, як «Еспресо» (не хочу образити Миколу Княжицького), але ніяких гарантій, що людина повернеться з зони бойових дій неушкодженою, немає.
– Чи реагують якось, чи долучаються до цього процесу журналістські організації, зокрема міжнародні («Репортери без кордонів», Комітет з захисту журналістів)? Чи вони якось сприяють звільненню журналіста з полону?
– З міжнародних організацій я дуже вдячна Агнешці Ромашевській – це Спілка польських журналістів. Вони написали листа, звернулися. Національна спілка журналістів України також написала листа. Це все дуже приємно, але ніякої конкретної користі від того немає, тому що так, є звернення, я дуже вдячна колегам, які підтримують, інформують. Не всі, до речі. Більше навіть підтримували російські колеги, як це не парадоксально, – телеканал «НТВ», Газета.ru долучилися. Я кажу: якщо журналіст потрапив у полон в зоні АТО, він повинен усвідомлювати, що він сам собі повинен давати раду. Я до цього висновку дійшла за ці три тижні.
Як повідомив президент України Петро Порошенко, цього тижня з полону вдалося звільнити блогера Дмитра Потєхіна. Він перебував у неволі протягом 2 місяців. Водночас, за даними видання «Телекритика», донині у полоні на Донбасі лишається ще п’ятеро журналістів: Єгор Воробйов, Олександр Білокобильський, Юрій Лелявський, Сергій Сакадинський і Роман Черемський.
