Світова преса пише, що НАТО не може занадто конкретно наголошувати, що гарантії безпеки мають тільки члени Альянсу, бо це може дати хибний сигнал Росії, що в неї розв’язані руки стосовно сусідів не членів НАТО, таких як Україна. Також пишуть і про хибність порівняння Донецька, який нині оточений українськими силами, і в якому закріпилися бойовики-сепаратисти, з міськими боями за Грозний та Сталінград. Також преса наголошує на тому, що Росія в середині 1990-х виграла від ядерного роззброєння України, але нині, анексувавши Крим, порушила ключові обіцянки, дані тоді Києву.
Аналітичне видання Foreign Policy пише, що на тлі переговорів у Мінську цього тижня з’явились ознаки, що Росія посилює направлення на українську територію військових та танків. Союз НАТО швидко засудив такі дії Росії, але як і під час попередніх заяв, країни Альянсу нічого не вдіяли для того аби зупинити Путіна. Але Альянс має варіанти, окрім рішучих слів, для того, щоб зупинити російське втручання у справи ключового європейського сусіда НАТО. Україна не є членом НАТО, а відтак Альянс не зобов’язаний до дислокації наземних військ чи надання авіапідтримки. НАТО міг би поставити зброю, але перемогу в конфлікті мали б здобувати самі українці, зазначає видання. Доктрина Путіна – це переконаність, що Росія має право захищати російськомовне населення будь-де. І це ставить Естонію, Латвію чи Польщу, які є членами НАТО, в ризиковану ситуацію. Нині НАТО, з одного боку, намагається продемонструвати свою потугу для того аби попередити Росію, щоб вона стояла осторонь членів НАТО, які раніше були в старому комуністичному блоці. А з іншого, НАТО не хоче виглядати явно ворожою щоб не провокувати амбіції Росії щодо нових територій. Чого НАТО зовсім не бажає – так це нової Холодної війни, вказує видання. Але тут є небезпека: чим вищу ступінь захисту ставить НАТО щодо своїх членів, тим більше це може наразити на небезпеку Молдову, Грузію та Україну. У росіян, пише видання, може скластись враження, що якщо країна не є членом НАТО, тоді з нею можна поводитись в інший спосіб. З моменту початку української кризи союз НАТО продемонстрував силу на території нових членів. Нині плануються масштабні військові навчання в Польщі у жовтні. Альянс потроїв кількість літаків для патрулювання авіапростору балтійських держав і провів додаткові морські маневри в регіоні. Видання також зазначає, що непевний стан української економіки також дає Путіну додатковий важіль впливу на Україну. Гривна втратила 60 відсотків вартості з початку року, а виробництво і торгівля впали через сепаратистський конфлікт на Донбасі. Нині країна «спалює», за висловом видання, 17-мільярдий доларовий кредит від МВФ. Якщо конфлікт на Сході затягнеться до осені, Київ постане перед проблемою оплати за російський газ, не говорячи вже про те, що ціна на газ дасть Москві ще один важіль тиску на Україну для того, аби схилити її до поступок при врегулювання на Сході, зазначає видання.
Газета Moscow Times вміщує статтю професора Нью-Йоркського університету Марка Галеотті під назвою «Донецьк не є ані Грозним, ані Сталінградом». На тлі просування українських сил на Донецьк невідворотними будуть спроби бойовиків запобігти вирішальному наступу з допомогою несамовитих погроз. Новий «прем’єр» так званої «ДНР» Олександр Захарченко попередив, що «битва буде за кожну вулицю, кожен будинок, за кожен метр» землі, що перетворить Донецьк на «новий Сталінград». Інша ніби наочна паралель, на думку автора статті, – з чеченською столицею Грозним, де точились бої, які стали смертельною пасткою для російських загарбників у 1994 році. Але не треба змішувати риторику з реаліями, закликає автор. Не кожна битва за місто є Сталінградом чи Грозним. На відміну від Сталінграда, битва за Донецьк не буде змаганням рівних сторін. І хоча в близьких сутичках сепаратисти продемонстрували кращі навики порівняно з українськими урядовими військами, пише газета, однак у битві за Донецьк українські сили значно переважатимуть бойовиків – як завдяки елітним українським підрозділам, так і першій хвилі затятих бійців-добровольців. Такі батальйони як «Азов», «Донбас» чи «Айдар» своїм ентузіазмом компенсують можливий брак вишколу чи дисципліни. Сепаратисти також програватимуть в озброєнні. Незважаючи на поставки з Росії зброї, «Град» десь в одному місці чи БТРи в іншому, все одно не змінюють збройного балансу, який нині на користь українських сил. А на тлі того, що Донецьк майже оточений, постачати озброєння бойовикам буде важче. Також Донецьк має понад 700 тисяч мешканців, які потребують харчів, води на іншого необхідного. І ці цивільні, на думку автора статті, не є ані палкими прихильниками сепаратистів, ані затятими українськими націоналістами – вони просто хочуть, аби конфлікт завершився. Відтак в часи Сталінграда чи блокадного Ленінграда був патріотизм та «залізна рука» радянського режиму, а так звана «ДНР» не є таким режимом. Не стане Донецьк і Грозним. На відміну від російської армії в Чечні, Україна публічно оголосила про те, що буде утримуватись від тотального авіабомбування та артилерійських обстрілів. Навіть використання «Градів» українськими силами не перетворює міста на руїну. Це було гуманітарним, політичним та практичним рішенням України, зазначає автор. Сепаратисти не мають масової підтримки, яку мали захисники Грозного, і так само Київ не збирається повторювати неймовірні прорахунки росіян 1994-го року в Чечні. Не мають сепаратисти і тієї дисципліни, патріотичного пориву та зовнішньої підтримки, які дозволили Сталінградові чи Ленінградові вистояти в часи Другої світової війни. Якщо Київ вирішить брати Донецьк, він заплатить ціну військовими втратами, цивільними жертвами та міжнародною стурбованістю, але у підсумку це буде ціна, яку він зможе знести, резюмує автор статті.
Газета Wall Street Journal Europe вміщує статтю колишнього міністра оборони США Вільяма Перрі та колишнього держсекретаря США Джорджа Шульца, в якій вони гостро критикують те, що Росія ігнорує Будапештський меморандум 1994 року про гарантії безпеки України в обмін на її відмову від ядерного арсеналу. Тоді Москва взяла зобов’язання гарантувати непорушність українських кордонів. Але нещодавно Росія забрала Крим і активно заохочує конфлікт на сході України – в порушення взятих собою ж зобов’язань, пишуть автори, нагадуючи, що підписання Будапештського меморандуму було ключовим фактором, який спонукав Україну відмовитись від майже двох тисяч ядерних боєголовок. Якби Росія не погодилась на меморандум, навряд чи Україна віддала б свою ядерну зброю. Навіть сьогодні ядерна Україна становила б загрозу перетворення серйозного регіонального зіткнення в обмін ядерними ударами. Відтак, Росія отримала важливу безпекову перевагу від Будапештського меморандуму, але зараз не хоче заплатити ціну за цю перевагу, як обіцяла 20 років тому, йдеться у статті.
