Бійців, поранених в АТО, ставлять на ноги в Дніпропетровську

До Дніпропетровська прибувають нові поранені в АТО українські бійці. Жодного пацієнта, розповідають лікарі, вони не втратили. Усі мають одужати. Є серед поранених і кадрові військові з десятками років досвіду, і добровольці, які пішли до війська лише кілька тижнів тому. Пацієнтам не бракує ні ліків, ні харчів – усім їх забезпечують волонтери та керівництво області. Поранені бійці розповідають про події на Донбасі і мріють повернутись до нормального життя.

34-річний Богдан – один із 14 поранених українських бійців, яких ставлять на ноги в Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова. Редактор інтернет-видання з Волині залишив журналістику, аби захищати країну. Кілька місяців чоловік провів на Майдані. Потому записався добровольцем до батальйону «Донбас», який формувався на Дніпропетровщині. Разом із соратниками потрапив під обстріл сепаратистів під Карлівкою, коли об’їздили ворожий блокпост.

«Там 5 чоловік загинуло, 6 поранені. Нас їхало 25, половина десь… Блокпост. Кажуть, батальйон «Восток». Чечени. Нормальна дистанція для стрільби – метрів 100-200. Пізніше казали, що там десь 200 чоловік сиділо тих чеченів. Паралізована права частина тіла. Рука вже помаленьку рухається. Кажуть, що відновиться. А коли, невідомо», – розказав Радіо Свобода поранений доброволець.

Сусід по палаті у Богдана – кадровий військовий, 37-річний киянин, майор авіації. Медичний персонал називає його – «наш герой». Валентин – командир екіпажу бойового гелікоптера, збитого терористами під Слов’янськом. Він не лише сам вибрався з палаючої машини, а ще й встиг витягти товариша, поки вертоліт не вибухнув. Колега живий, із травмами, сам Валентин отримав опіки та переломи хребта.

«Буде реабілітаційний період – близько півроку для відновлення. А після цього – проходження льотної комісії і тоді стане відомо, чи зможу я далі виконувати польоти. Я б, звичайно, хотів. Це моя робота, це моє покликання. Я давав присягу на вірність Україні й на цілісність її кордонів. Тут навіть говорити нема про що», – зазначив Валентин.

Удома на поранених чекають батьки та діти. Дружини – тут, не відходять від лікарняних ліжок. Олена, дружина майора авіації, про участь чоловіка в антитерористичній операції знала з першого дня.

«Як я могла сприйняти? Я дружина військовослужбовця. Я повинна однозначно позитивно сприймати ці всі моменти. Я можу тільки сказати: «Слава Україні! Слава героям!». Я весь цей час жила в страху, у мене двоє дітей, але я пишаюсь своїм чоловіком, своєю країною», – каже дружина льотчика.

«Обороняють і зберігають життя всієї країни та її жителів»

Родичів поранених безкоштовно поселили у готелі. Нема проблем ні з ліками, ні з їжею – усім забезпечують волонтери та керівництво лікарні.

«Приносять йогурти, соки, сири, яблука», – каже дружина військовослужбовця Олена.

Прості дніпропетровці теж несуть пораненим їжу, ліки, здають кров, пропонують гроші. Андрій прийшов до палати з польовими квітами.

«Я прийшов від себе, від своїх рідних подякувати солдатам, які обороняють і зберігають життя всієї країни та її жителів. Які поставили загальне благополуччя, незалежність країни вище своїх потреб, поставили загальне над особистим», – каже відвідувач лікарні.

Чи не найскладніше, зізнаються лікарі, їм із пацієнтами з вогнепальними переломами кісток. Адже українська медицина майже не мала досвіду їхнього лікування. Однак, медики зазначають: усі поранені бійці – з перспективами одужання.
«Усі наші хворі йдуть уже на поправку потрошечку. У всіх них позитивний настрій, і ми його стараємось підтримувати. Вони проходять етапи лікування – хірургічне лікування, відновної терапії. Всі вони зможуть повернутись до нормального життя і зможуть повернутись у стрій, якщо захочуть», – розповів завідувач відділення інтенсивної терапії політравми Ігор Йовенко.

До обласної лікарні Дніпропетровщини за останній місяць із неспокійного Донбасу доправили три десятки людей. Жодного пораненого лікарі не втратили, частину бійців уже виписали, а декому навіть запропонували реабілітацію за кордоном.