(Рубрика «Точка зору»)
Через деякий час після реформ Міхеїла Саакашвілі в Грузії почали з’являтися невдоволені. Здебільшого це були родичі тих, хто попався на корупції і самі чиновники-злочинці, котрі оголошували себе «жертвами режиму» суто через те, що їм не давали красти і навіть карали за це.
Як і в нас, у грузинів до змін хабар сприймався як щось само-собою зрозуміле й нормальне, на кшталт необхідної сакральної жертви, котрою треба задобрювати дрібних божків бюрократії. І подолання цієї корупційної гідри – дуже великий та потужний виклик.
Подібно цьому, найбільший конфлікт в Українській державі зараз знаходиться не стільки у площині українці-п’ята колона та українці-«зелені чоловічки», скільки між «тими-хто-хоче-змін» та тими, «хто-хоче-зберегти-старий-лад». Звісно, не менш важливим є протиборство українці-Путін, але саме без цього соціального класу професійних пристосуванців-зрадників у останнього точно не було би ані найменшого шансу в боротьбі за наш Схід.
Старий бюрократичний апарат радо би погодився зараз опинитися в Росії, бо там досі зберігається стан речей, до якого усі звикли: дерибан, корупція, золоте правило пострадянської бюрократія «я начальник – ти дурак» і ціла купа інших традиційних «приємностей». Міліціонерам, котрі вже «присягли» на вірність окупантам, куди ближче до душі розганяти мітинги та вибивати зізнання, «кришувати» наркопотоки та курувати бізнес, ніж займатися охороною порядку та належним розкриттям справ.
Майдан і бажання народу контролювати дії нової влади стали дуже серйозною загрозою для цих людей, в котрих у будь-який момент можуть забрати змогу обкрадати народ, «хімічити» і жити за тими неписаними правилами, за котрими вони це робили все своє життя в незалежній Україні і деякий період при Союзі. Саме вони радо погоджуються на в’їзд російських танків в їхні міста і усіляко сприяють захопленню адміністративних будівель на Сході країни.
Втиснути усіх у вертикаль влади
Янукович і його кремлівські ляльководи не дарма втягували якнайбільше людей у свою схему. Схему не лише корупційну, а й участі в протидії Майданові. Своїми грішми, поїздками на «антимайдан», судовими справами, заборонами, розстрілом беззбройних мітингувальників ці люди, від дрібних чиновників до працівників судів та прокуратури, мимоволі переходили на бік Януковича. Їх навмисне вимазували в крові, щоби потім не можна було відмазатися і слід було іти до кінця, розуміючи, що, якщо впаде режим донецьких, то разом із ним посиплеться й твоє благополуччя. Путін не дарма почав своє «царювання» з вибудови міцної вертикалі, щоби втиснути туди всіх, кого лиш можна, щоби виступ проти влади був ні чим іншим, як виступ проти себе чи своїх рідних. Не дарма у них більш ніж 60% населення залежних від бюджетних дотацій.
Наших чиновників робили залежними не перший день, підсаджуючи на корупційну голку, котру колись запустили Кравчук і Кучма, котру не взявся знищувати Ющенко, а Янукович підпорядкував всі хабарницькі потоки собі напряму. І тепер ці люди бояться краху свого світу. Майдан і нова влада, котру він намагається контролювати – реальна загроза для них. Починаючи різного роду мерами міст Сходу, що здають їх сепаратистам та закликають туди «зелених чоловічків» Путіна, продовжуючи олігархами, котрі хочуть використати конфлікт, щоби повернути свій вплив на розподіл ресурсів в країні і закінчуючи вбивцями з «Беркута» та даїшниками-хабарниками.
Всі, над ким нависла загроза карних справ за злочин, котрі вони здійснили проти свого народу – готові присягнути на вірність навіть дияволу, лиш би мати нагоду й далі доїти бюджет, обдирати простих людей і в жодному випадку не потрапити за це за ґрати, де їм насправді і місце. Для них не грає ролі назва країни, для них головне – мати можливість «пиляти бабло» і мати народ за ніщо.
Наївність чиновників
Саме вони є ланцюгами старої корупційної моделі, вертикалі влади, ці звичайні люди, що готові виконувати будь-які злочинні накази, лиш би вони були спущені згори. І саме вони не усвідомлюють, як це не усвідомлювали кримські чиновники, що у випадку приходу «зелених чоловічків» їхнього солодкого стану більше не буде, бо над кожним таким доярем бюджету поставлять російського наглядача і все переходитиме саме в його кишеню, а не покірного посіпаки. А вони, оці мєнти чи даїшники, котрі плекають надію на прибуття їм в підмогу «зелених чоловічків», будуть лиш тим, хто ніколи не викликатиме довіри в російського керівництва, тому за ними завше буде «глаз да глаз». У Росії своїх «кровососів» хоч греблю гати і саме вони ринуть сюди, як вже це сталося в Криму, а не дозволятимуть займатися дерибаном місцевим.
Найбільшим виразником оцієї зарази, цього бажання повернутися до старого стану речей в Україні є Партія регіонів. Ті, хто ще достатньо не накрався. Ті, кому ніколи не буде достатньо. Ці професійні «хапуги» та «бариги», котрі готові заради своєї авантюри віддати країну таким ж, тільки в рази наглішим, приїжджим шахраям і злодіям із Москви.
Проте Майдан зломив хребет режимові Януковича і намагається викорінити хабарницьку модель. Український народ вирішив жити надалі не «по поняттях», а по закону, відтіснивши від влади «хапуг» із Партії регіонів. І це страшенно дратує Путіна, сама лиш ймовірність появи чесної України зовсім поруч біля російських кордонів виводить його із себе. Вона загрожує появою протестів не тільки на Червоній площі, а й в Ново-Огарьово, де всі бажаючі зможуть наочно огледіти набуте непосильною працею кооперативу «Озеро».
Саме тому Путін хапається за нас зараз, поки ми слабкі й ще не навели порядок, бо потім буде надто пізно, він безповоротно втратить Південь та Схід, коли там почнуть жити краще, перестануть давати та брати хабарі, коли зрозуміють, що таке бути Європою і отримають змогу вільно подорожувати світом.
І ось це роздратування кремлівської верхівки, ці істерики п’ятої колони та конвульсії професійних хапуг-недобитків із Партії регіонів, все це засвідчує головне – ми на вірному шляху і нам не можна з нього звертати. Не на зло усім цим путіним-ахметовим та царьовим-жириновським, а заради себе та майбутнього своєї країни.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
